— Який жах, — мовила вона, коли Оскар із Расмусом розповіли їй про Ліва й Ліандера. — Хотіла б я поговорити з тими негідниками.
— Ну, вони своє отримають, — сказав Оскар. — Але я знаю, з ким тобі треба поговорити. Доведеться тобі піти в управу і сказати, що Расмус лишиться в нас. Я не вмію розмовляти з урядовцями, то мені дарма й іти туди, бо вони тільки спитали б: "Що ти, Оскаре, робив у четвер?"
— Я б також хотіла знати це, — мовила Мартіна. — Мені цікаво, що ти робив у четвер, коли я до одинадцятої години вечора гнула спину у священиковій пральні.
І, нарізаючи їм хліба й накладаючи оселедців, Мартіна почала жалітися на свою долю. Мовляв, дуже важко жити на світі, коли в тебе чоловік — такий ледар, як Оскар.
— Розумієш, Расмусе, як у мене стає на душі, коли я прокидаюся вранці і ні з того ні з цього бачу, що Оскара нема, лише в кухні лежить записка: "Я знов подався в мандри". Лише папірець із повідомленням, що він "знов подався в мандри". Що ти на це скажеш?
Не видно було, щоб Оскар ображався. Він їв усмак бульбу з оселедцем і задоволено проказував:
— Лай мене, Мартіно, лай дужче.
— Не знаю, що ще придумати, коли я вже сказала "ледар", — відповіла Мартіна.
Расмус узявся захищати Оскара.
— Оскар не справжній ледар. Він сказав мені, що не хоче працювати день у день. Зате коли хоче працювати, то йому нема спину.
Мартіна кивнула головою.
— Так, це правда. Знаєш, Оскаре, що недавно сказав Нільсон із Кам'яного хутора? Сказав: "Оскар — мій найкращий орендар, якщо тільки він хоче працювати".
— Саме тепер я хочу працювати, — відповів Оскар. — І проситиму бога, щоб він відібрав у мене потяг до мандрів, а натомість дав трохи запалу до орендарської праці. — Він глянув на Расмуса й хитро додав: — Хоч другого літа ми з Расмусом зробимо один тур.
Расмус глянув на нього захопленими очима. Як гарно мати за батька волоцюгу, як гарно мати за батька справжню божу зозулю!
— Один день ми побудемо всі вдома. Ти полагодиш огорожу й підгорнеш картоплю. А післязавтра підеш на Кам'яний хутір возити сіно.
Оскар кивнув головою.
— Так, я вже знаю, Нільсон казав мені. Але завтра ми з Расмусом раненько підемо вудити окунів. У мене є на озері старий дуб, ми його візьмемо й попливемо туди, де водяться окуні. Ти любиш ловити рибу?
— Я ще ніколи не ловив її, — признався Расмус.
— Ну, то вже пора спробувати, — сказав Оскар. Так, гарно мати за батька волоцюгу. І за матір Марті.
І взагалі гарно мати батька й матір, він же казав Гуннарові, що сам піде й пошукає, чи хтось не захоче взяти його.
Гуннар! Расмуса немов блискавка вдарила. Навіть шматок оселедця застряг йому в горлі від несподіваної думки.
Якщо Гуннар справді опиниться на Кам'яному хуторі то це ж буде хтозна-як добре — тоді він зможе бачитись з ним. Через ліс туди не більше як півмилі, він зможе піти з Оскаром, коли той працюватиме на хуторі. Зможе поглянути на Гуннарових цуценят. І, мабуть, Гунна{ зможе часом вудити з ними окунів.
— Авжеж, — сказав Оскар, коли Расмус спитав його про це. — Нехай Гуннар приходить і вудить з нами окунів.
— І подивиться на моє кошеня, — сказав Расмус. Оскар кивнув головою.
Авжеж, нехай подивиться й на твоє кошеня. Рас мус не міг усидіти на одному місці. Хіба всидиш, коли тебе переповнює щастя?
— А знаєте, у Вестергазькому притулку не можна було мати нічого живого, крім вошей у голові.
Мартіна засміялася.
— І тут вошей не можна мати. До речі, ви брудні, як поросята. Ану гайда до озера купатися.
Оскар зітхнув.
— Починається, — сказав він.
Расмус вибіг надвір. Як добре, що тут є й озеро… Це був день дивовиж, нечуваних дивовиж.
Він зупинився за порогом і почекав на Оскара. Он на сонечку спить його кошеня. Так, це день дивовиж! Він отримав і озеро, і кошеня, і батька, і матір. Він має домівку. Ця домівка — сіра стара хатина. Колоди, з яких вона збудована, від старості і вжитку аж блищать, наче шовк.
Він несміливо погладив грубі колоди. Маленькою брудною рукою погладив хату, що стала його домівкою.
Примітки
1
Ленсман — начальник поліції.