Третій витязь був гожий юнак Єркінбек-батир. Найстарший у сім'ї. Друг хороший і вірний. Сумно зітхав він, бувало, й плакав потайки. Батько його смертю хоробрих поліг у тому поході далекому, боронячи Москву. Кінь бойовий Єркінбека, як і годиться батирові, прозивався Ак-байпак-кулюк, що означало — скакун в білих панчішках.
А четвертий батир був Ергеш-батир. Теж друг і товариш. П'ятнадцятилітній. Свою думку висловити він любив, у суперечки встрявав. Але в ділі надійною був людиною. Батько його також на великій війні, в поході далекому. Кінь Ергешів, як і годиться батирові, прозивався Алтин-туяк — золоте копито!
Серед цих батирів був ще й п'ятий батир — Кубаткул-батир! Теж п'ятнадцятилітній, теж найстарший у сім'ї. Батько Кубаткулів у тому поході далекому, на тій великій війні загинув смертю геройською в білоруських лісах. Ку-баткул невтомний трудяга був. І дуже любив, як і всякий батир, свого бойового коня Жибекжала — шовкогривого скакуна!
Отакі батири стояли перед Тиналієвим. А за ними, за їхніми щуплявими плечима, за їхніми головами на тонких шиях стояли біля конов'язі уздовж довгого акура їхні плугові четверики, двадцять шкап їздових, яких належало впрягти в дволемішні плуги й вирушити на далекий Аксай...
На Аксай, на Аксай поле орати, як тільки сніг зійде! На Аксай, на Аксай з плугом ходити, як тільки земля за-'парує!
Але ще сніг лежав кругом, лежав товстим шаром. Однак дні наближалися. І все йшло до того...
5
І наближалися ті дні...
Плугових коней для Аксаю називали по-різному — хто десантні, хто аксайські,— але факт той, що тижнів через два вони вже виділялися на стайні серед інших коней. Ситі, напоєні, вичищені аксайці стояли в ряд уздовж десантного акура, тішачи очі силою м'язів, що наливалися, веселим поглядом і тим, як вони чуйно пряли вухами. Прокинувся в них кінський норов, і кожен кінь став самим собою. Характер, звички з'явилися забуті. Коні вже звикли до своїх нових господарів. Тихо, ніби пошепки, ласкаво іржали, обертаючись на знайомі голоси й кроки, тяглися шовковистими довірливими губами. І хлопці призвичаювалися, вже по-хазяйськи покрикували, лізли мало не під животи коням: "Ану, ти, прийми ногу, одступи! Стій, стій, дурна голова, встигнеш! Ич, тягнеться, лащиться, хитрюка! Тільки дулю тобі, ти не один у мене!"
В перші дні коні, мов сонні, ледве ноги волокли, ідучи на водопій, а потім жирувати стали, особливо коли поверталися з річки. Ганяли їх туди всі разом, кожен верхи на своєму бойовому коні: Султанмурат — на Чабдарі, Ана-тай — на Окторі, Еркінбек — на Акбайпаку, Ергеш — на Алтин-туяку і Кубаткул — на Жибекжалі. Оточать табунок з усіх боків і женуть до. річки.
Зимою важливо, щоб водопій був зручний, щоб до води доступ був не слизький. Надто коли багато коней зразу хочуть напитися. Тому конче треба заздалегідь обрубувати припай коло берегів, соломки підстеляти на слизьких місцях. А у великі морози прорубували ополонки. Султанмурат і тут запровадив суворе чергування: кому в який день займатися готуванням водопою.
Не поспішаючи, не штовхаючись, пили коні під наглядом плугатарів чисту холодну проточну воду. Вода вибігала сюди з-під криги по кам'янистій мілині й знову текла по камінні під кригу. І під кригою булькала, подзвонювала, билась об наст...
Коні мовби прислухалися, переставали пити, гріючись у коротких сонячних променях. Напившись, вони, не поспішаючи, виходили на дорогу, повертаючись до стайні, почи* нали жирувати, хропучи, роздуваючи ніздрі, порозпускавши хвости, бігали туди-сюди, вибрикуючи й стаючи дибки. Хлопці стрибали навкруги, гарцювали, галасували.
Ще минуло трохи часу, і люди стали до них заглядати, щоб полюбуватися десантними кіньми. Ніби заново народжені коні стояли в стайні. Діди не пропускали нагоди, щоб погомоніти про це. Мовляв, немає на світі чуйнішої істоти за коня, коли він у добрих роботящих руках. Ти йому зробив от стільки добра, з кінчик мізинця, а він тобі сторицею відплатить. І всілякі історії розповідали: які були коні в старовину!
І лише голова Тиналієв був скупий на похвалу. Вимогливим, колючим поглядом оглядав він коней і насамперед самих десантників. Перевіряв, як і що: як плуги, чи зброя готова, чому не залатана чиясь холоша на коліні,— якщо матері ніколи, важко самому взяти до рук голку? А попони, коли нарешті попони будуть готові? На Аксай із собою стайню не повезеш, ночі будуть холодні в степу. Квапив, нагадував, що часу залишається все менше, що на Аксаї буде пізно робити те, що зараз треба робити. Бувало, до криків, до лайки доходило, вичитував бригадирові Чекишу, коли їздові на мажарах не встигали вчасно підвезти конюшини, яку насамперед берегли для плугових коней, і в першу чергу для аксайських.
І хто ще не виявляв особливого захоплення, так це матері. Приходили то одна, то друга, вичитували, що це за кара така, придумали якийсь десант, зроду такого не чули, мало того, що чоловіки на війні, так тепер і сини, як солдати,— ні тобі допомогти по господарству, ні поговорити по душі, тільки й пропадають на стайні з ранку до ночі... І багато чого іншого справедливого, якщо розібратися.
Султанмуратові найбільше перепадало, на те він і командир. За всіх доводилося відповідати. А відповідати перед матерями найважче. Його мати й геть-то махнула рукою, втомилася: "Аби тільки батько живий повернувся з війни, сам нехай розсудить. А з мене досить. Спохватишся, синку, як ноги витягну, та пізно буде..." Шкода було матір, дуже шкода, але що міг вдіяти Султанмурат, та й будь-хто на його місці. У кожного десантника по четверо коней і багато іншої роботи. Годуй, напувай, чисть, корми готуй і знову годуй, Напувай, чисть, гній винось і знову все спочатку... А яка то праця промивати й лікувати лишаї, старі, натерті рани на плечах і холках коней. Дільничний ветфельдшер залишив усякі розчини й мазі, лікувати доводиться самим. Кожного дня. Інакше не загоїш. Одгодувати одгодуєш, а хомута не надінеш на рану. От воно як. Жодного здорового коня не було, всі з болячками на спинах, з розбитими ногами. Кінь не розуміє, що його лікують, спробуй утримати.
Коли вже коні набралися тіла, настоялись, з'явилася потреба робити їм проминку, кожного коня щодня години півтори ганяти риссю, а не то, як казав бригадир Чекиш, "в плузі вода піде з нього і пусте місце залишиться". І тут сталася велика неприємність...