Обережно він вийшов на відкритий простір.
Нічого не сталося.
За двадцять футів лежало тіло в скафандрі. Поліцейський простягся, широко розкинувши руки. Приблизно на такій самій відстані з протилежного боку лежав другий поліцейський. Більше нікого не було видно.
Саме це й викликало найбільші підозри.
Крадучись, Форд наблизився до нерухомого поліцейського. Той не подавав ознак життя, лежав нерухомо. Форд підійшов упритул і наступив на пістолет, затиснутий у руці. Він нахилився й витяг зброю з покоцюрблених пальців.
Поліцейський був мертвий.
Оглянувши його, Форд зрозумів, що він з Капи Благулона,— мешканцям цієї планети у бідній на кисень атмосфері Магратеї доводилось носити скафандр і дихати метановою сумішшю.
Електронна мінісистема життєзабезпечення була повністю виведена з ладу.
— Дивно,— подумав Форд. Він знав, що кожна індивідуальна система безпосередньо з'єднується з центральним бортовим комп'ютером за допомогою інфрадельтахвиль. Такий зв'язок вважався надзвичайно надійним, позбавленим впливу будь-яких випадковостей. Вивести її з ладу могли хіба що перешкоди в діапазоні, але таких випадків у практиці використання інфрадельтахвиль зареєстровано не було.
Форд оглянув другий труп. І тут сталося щось неймовірне. Сталося, мабуть,1 одночасно.
Друзі були так само здивовані, як і Форд, але причина смерті їх не зацікавила.
— Гайда звідси,— сказав Зафод. — Якщо вони прилетіли сюди за нами, то скоро тут буде підкріплення. — 3 цими словами він вихопив бластер, перетворив безневинний арифмометр, що випадково уцілів, на пару й вибіг у коридор. Він мало не зробив решето з аерокара, який стояв за дверима.
Аерокар був порожній. Він належив Слартібартфасту.
На панелі приладів була пришпилена записка з намальованою стрілкою.
НА ВАШОМУ МІСЦІ Я Б НАТИСНУВ НА ЦЮ КНОПКУ.
Розділ 34
Аерокар промчав сталевим тунелем із швидкістю Р-17, який вивів їх на овіяну крижаними вітрами поверхню планети. Над її просторами займався сірий світанок.
Р— одиниця так званої розумної швидкості, тобто такої швидкості, яка не шкодить здоров'ю, душевній рівновазі й за якої спізнення не перевищує п'яти хвилин. Величина її відчутно змінюється при зміні перших двох умов. Неабияка роль належить і третій умові.
Рівняння швидкості слід розв'язувати у спокійному стані, інакше воно може призвести до стресу, появи ракової пухлини, а в окремих випадках — до смерті.
Р-17 не фіксована, але досить велика швидкість.
Аерокар домчав їх прямісінько до шлюзу "Золотого Серця". Корабель так само незворушно лежав на мерзлому грунті, як обгризена кістка. Висадивши їх, аерокар розвернувся і заквапився назад, очевидно, у своїх невідкладних справах.
Тремтячи від пронизливого ранкового холоду, друзі оглянули корабель.
Поряд з їхнім кораблем стояв ще один.
Другим виявився поліцейський патрульний корабель з Капи Благулона — брудно-зелений гостроносий обрубок. З усіх боків він був помальований погрозливими написами різної величини. Вони інформували усіх зацікавлених, звідки прибув корабель, до якої поліцейської дільниці він належить і куди слід підключити шланги для палива.
Він видавався неприродно похмурим і мовчазним. Надто похмурим навіть для корабля, екіпаж якого лежав мертвий у заповненій димом камері, що була кілька миль під землею. Це одне із тих відчуттів, які не передаси словами. Кожен, хто хоча б раз у житті бачив мертвий космічний корабель, зрозуміє, про що йдеться.
Форд відчував, що за цим прихована якась таємниця — корабель і двоє поліцейських загинули, наче за помахом чарівної палички.
З досвіду він знав, що у Всесвіті все має свої причини.
Інші троє також це відчували, але ще дужче вони відчували пронизливий холод. І вони заспішили під тепле крильце "Золотого Серця", не бажаючи задовольнити свою цікавість.
Допитливий Форд попрямував до корабля з Благулона. Дорогою перечепився за металеву фігуру, яка лежала ниць у холодній пилюці.
— Марвін,— здивувався він. — Що ти тут робиш?
— Ото вже не думав, що ви про мене згадаєте,— озвався приглушено металевий голос.
— Як життя, залізна людино? — поцікавився Форд.
— Гірше нікуди.
— Що там сталося?
— Не знаю,— відказав Марвін. — Там я ніколи не був.
— Але чому,— Форд присів навпочіпки,— ти валяєшся на землі?
— Це найефективніший спосіб відчути себе нещасним,— пояснив Марвін, не підводячи голови. — Не вдавайте, що вам хочеться поговорити зі мною. Я ж знаю, як ви мене ненавидите.
— Це неправда.
— Ні, правда. Нікому я не потрібен. Ненависть — провідна риса Всесвіту. Варто мені з кимось заговорити, як він одразу починає мене ненавидіти. Навіть роботи. Я встану, коли ваша ласка, і піду собі, куди очі дивляться.
Він повільно підвівся, але його очі дивилися в протилежному від "кудись" напрямку.
— Цей також мене ненавидить,— Марвін махнув рукою у напрямку
поліцейського корабля.
— Що, корабель? — Форд раптом зацікавився. — Що з ним сталося? Ти не
в курсі?
— Він також зненавидів мене, коли я з ним поговорив.
— Ти з ним ГОВОРИВ? — вигукнув Форд. — Але яким чином?
— Дуже просто. Коли мені стало зовсім самотньо, я підійшов і підключився до зовнішньої мережі комп'ютера. Ми довго розмовляли, і я поділився з ним своїми поглядами на життя.
— І що ж?
— Він вчинив самогубство,— сказав Марвін і почвалав до "Золотого Серця".
Розділ 35
Увечері того ж дня, коли "Золоте Серце" вже накрутило кілька парсеків подалі від туманності Коняча Голова, команда взялася за свої справи. Зафод сів під карликовою пальмою, намагаючись навести лад у власній голові за допомогою солідної дози пангалактичного полоскального полиску. Форд і Тріліан приязно розмовляли у дальньому кутку про життя й пов'язані з ним проблеми. Артур пішов до себе. Він заліз у ліжко, щоб погортати "Путівник по Галактиці для космотуристів". Якщо йому випало жити в цьому божевільному світі — не завадить засвоїти деякі речі.
І він почав з азів:
"РОЗВИТОК УСІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ ГАЛАКТИКИ ПРОХОДИТЬ ПОСЛІДОВНО ТРИ СТУПЕНІ — ВИЖИВАННЯ, ДОПИТЛИВІСТЬ І МУДРУВАННЯ, ДЕХТО НАЗИВАЄ ЦІ СТУПЕНІ — ЯК? ЧОМУ? ДЕ?
ТАК СУТЬ ПЕРШОГО ЕТАПУ МОЖНА ЗВЕСТИ ДО ЗАПИТАННЯ "ЯК МИ ЇМО", ДРУГОГО — "ЧОМУ МИ ЇМО ЦЕ" І ТРЕТЬОГО — "ДЕ МИ БУДЕМО ОБІДАТИ".