Форд роззирався довкола, переводячи подих.
— У хлопця великі задатки,— він притулився до холодної стіни шлюзу,— так я й думав.
Артур лежав там, де впав, не підводячи голови. Чулося лише його важке дихання.
— Тепер нам гаплик, так?
— Так,— луною озвався Форд,— гаплик.
— Ти так нічого й не придумав? Ти казав, що збираєшся щось вчинити? У тебе є план?
— О, так, у мене є план,— зітхнув Форд. Артур очікуюче поглянув на нього.
— Але, на жаль, щоб його здійснити, нам треба було залишитися з того боку цього чортового люка,— він пхнув кришку ногою.
— Це був гарний план?
— Чудовий.
— Розкажи.
— Я не встиг продумати деякі дрібниці. Надто мало часу.
— Ну, ...а що ж далі?-запитав Артур.
— Далі? Через кілька секунд ця штука попереду відчиниться, і нас виштовхнуть прямісінько у відкритий космос. Боюсь, що нам не лишиться нічого іншого, як померти від задухи. Щоправда, коли глибоко вдихнути, то можна протриматись зайвих тридцять секунд..,-сказав Форд.
Він заклав руки за спину, закинув голову й почав наспівувати стародавній бойовий бетельгейзький гімн. Раптом Форд здався Артурові зовсім чужим.
— Отож,— підсумував Артур,— скоро ми помремо.
— Так,-кивнув Форд,-якщо тільки... Ні! Стривай!-і він кинувся до протилежної стіни, до чогось, що була поза увагою Артура. — Що це за перемикач? — заволав він. '
— Що! Де? — вигукнув Артур, озираючись довкола.
— Ні, нічого. Я пожартував,— сказав Форд. — Звичайно, ми помремо. Він притулився до стіни і продовжував наспівувати з того самого місця, на якому зупинився.
— Знаєш,— сказав Артур,— за подібних обставин, коли я зачинений у шлюзовому відсіці вогонського корабля разом з товаришем з Бетельгейзе і через кілька секунд на мене чекає жахлива смерть у відкритому космосі, то я починаю жалкувати, що в дитинстві не зважав на мамині поради.
— А що ж вона тобі говорила?
— Не знаю. Я ж не слухав.
— А! —зітхнув Форд і заспівав гімн далі.
"Жахливо,— думав Артур,— ні тобі колони Нельсона, ні закусочної "Мак-Дональд", Нічого, крім мене і означення "В ЦІЛОМУ СУМИРНІ". А ще вчора усе йшло як годиться".
Запрацював двигун.
Тихий посвист повітря, що виривалося, перетворився на оглушливе ревіння. У відкритому люці крихітні цвяшки зірок блищали напрочуд яскраво на тлі чорної пустки. Форд і Артур вилетіли геть, як корок із дитячої рушниці.
Розділ 8
"Путівник по Галактиці для космотуристів" — справді неперевершена книга. Протягом сотень років вона видавалась і перевидавалась не один раз під різними редакціями. А скільки поколінь мандрівників і дослідників збирали матеріал!
Вступ починається такими словами:
"КОСМОС,— сказано там,— ВЕЛИКИЙ. БЕЗ ЖАРТІВ. ВИ НАВІТЬ НА МИТЬ УЯВИТИ СОБІ НЕ МОЖЕТЕ, ЯКИЙ ВІН НЕЗБАГНЕННО ВЕЛИКИЙ. МОЖЛИВО, ВИ ГАДАЄТЕ, ЩО ВІН НЕ ДОВШИЙ ЗА ДОРОГУ ДО ЗУБНОГО ЛІКАРЯ? ЦЕ — НІЩО У ПОРІВНЯННІ З КОСМОСОМ. ДИВІТЬСЯ",... І так далі.
Трохи далі стиль більш-менш усталюється, і в довіднику з'являються відомості, справді необхідні. Там сповіщається, наприклад, що населення казково красивої планети Бетзеламін серйозно стурбоване посиленням кумулятивної ерозії грунту. Це — наслідок щорічного відвідування планети понад 10 мільярдами туристів. Тому зовсім не надмірними виявились санітарні норми, за якими кожен, хто не дотримується точної рівноваги між обсягом спожитого й виділеного, підлягає при виїзді примусовій хірургічній операції. Порада: при кожному відвіданні туалету вимагайте квитанцію.
Якщо бути послідовним, то не варто цілковито покладатися на порівняння щодо відстані між зірками. Усі приклади, коли пропонують уявити, що одне астральне тіло це наче лісковий горіх і міститься воно у Редінгу', а друге астральне тіло наче волоський горіх і міститься в Йоганнесбурзі, досить далекі від істини.
Людський розум просто неспроможний збагнути велич космічних відстаней.
Навіть світлу, яке поширюється так швидко, що деяким народам потрібно не одне тисячоліття, аби зрозуміти, що воно все ж поширюється, навіть йому потрібен час, щоб дістатися від однієї зірки до другої. Відстань від Сонця до Землі світло проходить за вісім хвилин. Але йому потрібно ще цілих чотири роки, щоб досягнути свого найближчого зоряного сусіда — Альфи Проксіма.
Щоб досягти протилежного краю Галактики, наприклад, Дамограна, світлові потрібно ще більше часу — 500 тисяч років.
Офіційний рекорд серед космотуристів для подолання такої відстані — п'ять років. Хоча навряд чи ви встигнете що-небудь подивитись.
"Путівник по Галактиці для космотуристів" запевняє, якщо ви зробите глибокий вдих, то зможете протриматись у відкритому космосі 30 секунд. Далі, щоправда, сказано, що ваші шанси бути врятованим випадковим кораблем за такий короткий час дорівнюють одній двохсотшістдесятисемитисячній сімсот дев'ятій.
Це число, зовсім випадково, є номером телефону однієї квартири в Іслінгтоні, куди Артура якось запросили на вечірку. Там він зустрів дуже гарну дівчину. Усі спроби зблизитись із нею скінчились невдачею. Зрештою вона пішла з якимось випадковим гостем.
Незважаючи на те, що планета Земля з Іслінгтоном і квартирою з телефоном перетворилась на порох, не варто журитися. Усі ці й багато інших випадковостей стали причиною того, що через двадцять дев'ять секунд Форд і Артур були врятовані.
Розділ 9
Комп'ютер захвилювався і пробуркотів щось невиразне, відзначивши, що вихідний люк раптово відчинився й одразу ж зачинився без причини.
Це трапилось тому, що Причина подалася обідати.
Посеред Галактики утворилася дірка. Вона була тривалістю у соту долю секунди, завширшки — у якийсь дюйм, а завдовжки — у багато мільйонів світлових років з кінця в кінець.
Коли вона закрилася, з неї висипались і попливли у Всесвіт паперові ковпаки і різнокольорові повітряні кульки. Вивалилась команда із семи біржових маклерів, кожен не вищий за три фути. Усі вони віддали Богу душу — хто від задухи, хто — від здивування.
Дірка вивергнула смажену яєшню з 2 390 000 яєць. Величезною тремтливою горою вона матеріалізувалась посеред спраглих від посухи земель Погхриля, що в Панзельській зоряній системі.
Племена Погхриля повністю вимерли від голоду, за винятком останнього погхрильця, який помер на кілька тижнів пізніше від надміру холестерину в крові.