Протест

Сторінка 4 з 4

Кір Буличов

Далі йшли всілякі порожні слова. Я сидів, перечитував наведені вище фрази і все одно нічого не розумів.

З правця мене вивела поява голови Олімпійського комітету.

— Ну як, побалакали? — запитав він, зобразивши стриману радість. — Сподіваюся, ви зрозуміли, що випадок з нею лише сумне непорозуміння?

— Так, — сказав я, складаючи протест і ховаючи його в кишеню. — Так.

І тут, можливо, тому, що я перевтомився або несподіване купання подіяло мені на нерви, я втратив контроль над собою і, вилаявши останніми словами Сплеша, зізнався, що до розмови з Машею зовсім нічого не знав про суть справи і в результаті півдня втрачено надаремно...

Мій несподіваний вибух якось заспокоїв колегу і змусив його побачити в мені — в строгому і страшному ревізорові — людину, підвладну слабкостям. І тому він сказав:

— Дозвольте, мій любий, розповісти вам все до ладу. Адже планет в Галактиці безліч, і не можете ж ви знати особливості кожної.

— Не можу, — погодився я. — На одній планеті флікають, на іншій...

— Ви маєте цілковиту слушність. Адже еволюція на Ілізі проходила в значно складніших умовах, аніж, припустимо, на Землі. Хижаки переслідували наших віддалених предків в повітрі, на суші і у воді. І були вони швидкі і нещадні. Але природа зглянулася над нашими предками. Вона, окрім розуму, нагородила їх особливістю, якою наділені і багато інших неагресивних істот на нашій планеті. Рятуючись від злих ворогів, жертви — а наші предки належали до жертв — можуть змінювати форму тіла залежно від середовища, в яке вони потрапляють. Уявіть собі, що за вами женеться свамс. Це моторошне видовище. Добре ще, що свамси вимерли. Ось свамс наздоганяє вас у полі. Тоді у мить найбільшої нервової і фізичної напруги структура вашого організму змінюється, і ви злітаєте в повітря у вигляді птаха.

— Розумію, — хоча я не був упевнений, що розумію.

— Пам'ятаєте, на перехресті ви сказали, що птахи на вашій планеті можуть перешкодити транспорту. Ми не знали, жарт це чи ні. Адже ніякого птаха там не було. Просто якийсь школяр ледь не потрапив під машину. В останню мить він встиг скрутити і злетіти в повітря...

— Так, — сказав я, пригадавши птаха, що злетів перед машинами.

— Ну ось, я продовжу розповідь, — сказав мій колега. — Рятуючись від свамсів, наші предки злітали в повітря. Але що їх там чекало?

— Провіски, — підказала Маша.

— Вірно, провіски, — погодився мій колега. — Розмахуючи своїми величезними чорними перетинчастими крилами, провіски розкривали свої чорні дзьоби, щоб нас зжерти. Що залишалося робити нашим предкам? Вони ухвалювали єдине рішення — пірнали у воду і перетворювалися на риб. За наказом на рідкість досконалої нервової системи біологічна структура тіла знову зазнавала зміни...

— Все ясно, — сказав я, намагаючись не посміхнутися. — Ця властивість у вас від народження?

— Як вам сказати... Поступово, з розвитком цивілізації, ці здібності почали відмирати. Але ми їх виховуємо в дітях штучно, тому що вони корисні. Ви можете побачити в нашому місті сцени, незрозумілі і навіть лякаючі для приїжджого. Ви можете побачити, як маленьких дітей кидають з дахів або у водойми... Якщо не закріпити можливості дитини в ранньому дитинстві, вона може вирости недорозвиненим виродком...

— Виродком, тобто...

— Так, виродком, який не вміє перетворитися, коли треба, в птаха або рибу. Даруйте, шановний Кім Перов, але це слово не стосується наших гостей. Ми розуміємо, що еволюція у вас йшла іншими шляхами.

— А шкода! — вигукнув я з почуттям.

Перед моїм зором постала сцена біля ставка, така звичайна в їхньому світі, і яка так збентежила мене. Мій вчинок повинен був видатися оточуючим верхом безголів'я. І не дивно, що батьки малюка поспішили визволити дитину з води, щоб дурний дідусь не зробив йому боляче, схопивши за плавничок чи за зябра.

— Але, — і тут в голосі мого співбесідника залунали трагічні нотки, — спортсмен, що бажає виступати в звичайних для Галактики видах спорту, дає клятву забути про свої здібності. Більше того, ми сподівалися, що ніхто в Олімпійському комітеті не дізнається про наші... Ні до чого це... пішли б розмови...

— Ні до чого, — погодився я.

— Тепер, після цього короткого вступу, я хотів би запросити вас на спеціально приурочені до вашого приїзду змагання з легкої атлетики. Ви зможете на власні очі переконатися, що і без флікання ми добиваємося чудових результатів...

Я підвівся і пішов за моїми гостинними господарями.

Біля під'їзду готелю зупинився автобус. Пасажири вже увійшли до нього, і двері ось-ось мали зачинитися, коли за моїми плечима почувся тупіт. Якийсь літній чоловік з двома валізами в руках мчав через хол, тримаючи в зубах блакитний папірець, напевно квиток. Я відступив. Побачивши, що автобус відходить, чоловік підстрибнув, перетворився на сірого птаха, підхопив кігтями валізи, не випускаючи з дзьоба квиток, миттю долетів до автобуса і протиснувся всередину, заклинивши валізами двері.

— Ну ось бачите, — сказав мій колега дещо докірливо. — Іноді це допомагає, але... не скрізь.

Не зводячи очей з автобуса, що віддалявся, я запитав:

— А під землю ваші предки не пробували ховатися?

— Це атавізм! — обурилася Маша. — Там же брудно.

— Такі здібності зустрічаються у геологів, — поправив її мій колега. — То які наші перспективи в олімпійському русі?

— Ще не знаю, — сказав я.

А сам уже думав про нескінченні засідання комітету, де мені доведеться переконувати уперту федерацію і урочисто присягатися від імені ілігійців, що вони подолають інстинкти заради чесної спортивної боротьби.

© БУЛЫЧЕВ К. Люди как люди. — М.: Молодая гвардия, 1975. — 288 с. — (Б-ка советской фантастики).

© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2008.