Писарчук із пошти, розглядаючи під срібними липами плями на місяці, декламував повний млості:
— Тиха украинская ночь...
Свято затьмарилось від самого ранку базарною провокацією. Ну, треба ж було Хацкелевичеві кінчити роботу ще в п'ятницю й самому принести її Стасеві додому! Червоні чоботи від шевця Стасик приволік на своїх ногах сам.
— А що це ти, сину, вигадав? Батьківські гроші на жупани та шаровари переводити? — став посеред хати й уперся в боки Стасів батько. (Стасик, як письменний, вів у нього листування та рахунки з покупцями конопель).— А камилавка з пером — на чорта?..
Покрутив у руках "мазепинку" й перевів суворі очі на Стася. Батькові видалось це все дуже непевним і просто підозрілим.
Становище було, власне кажучи, йолопське. Хацкелевич сів на ослона, витер з лисої голови піт червоною, сопливою хусткою й блимав маленькими в жиру очима, вельми здивований і навіть трохи спантеличений і стурбований. Стасик почервонів, далі встав і зробив лицем кислицю:
— Е-е-е... Та це, тату, розуміється... це... це мені "Просвіта" пошила... я, бачите, добре граю в п'єсах, так це вони... до театру зробили. Це—"Просвіта", тату, розумієте?..
— А-а!.. Ну, як "Просвіта" — це друге діло... Що ж ти в них там дослужився, чи як?
— Ну-да, ну-да! Це, розумієте, до театру...
— А чобітки добрі пошили! Любо й подивитись, аж очі вбирають...
Батько був задоволений. Ще з суботи йому кортіло похвалитись на базарі успіхами Стася; а в неділю, коли ще тільки з'їздились хуторяни та котелевці, він був уже на базарі.
Гарна штука ото базар! І хто його тільки вигадав. Тут тобі й спродатись, тут побалакати про новини, про врожай, про Бондаренкову леваду — чи не надумали її продавати, порадитись... Без базару — що б і робили! Біля воз|в шикувались миски, полумиски, глечики, волоцюгою на віхті соломи розляглась торба, десь виглянули свіжі, зелені, мов жабенята, огірки. По ятках розкладали хліб, до м'ясниць звільна їхали скривавлені вози. Коло ніг на землі поралась баба біля сметани. Стасів батько підійшов до копи яєць.
— А почім, тітко? — ліньки спитав, аби спитати, потім подивився на купу ще раз і подумав: "Ото, коли б червінців стільки, га?" — Він ще трохи помилувався з яєць і тоді вже підійшов до своїх односотенців.
— Ну, як воно, Григорію Кондратовичу, живеться? Привітали його легкою посмішкою (завидки, завидки
шарпаків беруть!).
— Та як вам сказати...— відповів, не поспішаючись, поважно.— Щось коноплі не того... Добре, що "Просвіта" оце справила Тихонові чоботи та жупана, а то не знати б за що і вдягти парубка. Сутужно було б зовсім...
— Які це чоботи?
— Еге-е! Та не тільки чоботи, ще й сині штани та камилавку з пером! Тільки вже не знаю — на чорта йому та камилавка?..
— Та не може бути, що "Просвіта"! Це якась, Григорію Кондратовичу, брехня!
— Як брехня? — схопило його за самісіньке серце: — Кажу ж, що "Просвіта"! Дослужився, значить, хлопець, от і пошили на празники в киятри ходити.
— Ах, вони ж падлюки! Так це за наші копійки, що на книжки давали, вони чоботи та камилавки шиють! — спалахнула враз половина гурту.
— Моєму Іванові так не пошили!
— Та де там!—уплутався хтось свіжий.— Там уся рада на маніхестаціях буде в червоних чоботях. А камилавку — так то для голови пошили.
Стасів батько переконував, що й камилавка — синові, та його вже ніхто не слухав.
— От же сучі сини!
— Стерви, й більш нічого!
— Камилавки та жупани носити їм! Га?
— Так ото аж уся рада буде в червоних чоботях?
— Та, як тільки побачимо, з ногами зірвемо! Свіжа чутка дзигою облетіла базар і докотилась аж до
"Просвіти". Становище зовсім несподівано стало досить напруженим і навіть загрозливим. На базарі стихійно розпочався мітинг.
Рада збилась у "Просвіті" в куток і обмірковувала. Семенченко стиха чогось хіхікав собі осторонь у руку, Карпо Хведорович одкидав далі назад чуба, розводив, озираючись на всі боки, руками й:
— Я не розумію!.. Я, панове, зовсім не розумію!.. Наша воля стоїть на трупах (він завжди це так казав у патетичних хвилинах і цим завжди брав гору над своїми опонентами). А це — просто провокація!..
Базилевський хитав головою і підтакував:
— Провокація, провокація! Безперечно, провокація!.. Нарешті, хотіли були послати втихомирювати Бази-
левського, але, як на те виявилось, що треба вже рушати на майдан. Поміркували ще, посперечались і пішли.
Юрко Брень позичив у земстві пару дебелих волів і ще звечора старанно причепурив фуру квітами.
Уранці — обмотав круті роги жовто-блакитними стрічками й за допомогою Павленка та Мурзинського приладнав посередині фури великого жовто-блакитного прапора з, намальованою на ньому дівчиною.
Це була Стасикова вигадка — молода Україна, значить.
Коли напоїли волів і наділи ярма — у фуру напхалось із півтора десятка дівчат та парубків, і фура, наче квітник, замиготіла різнокольоровими стрічками, червоними —плахтами та синіми штанами. Брень хвилювався, бо воли мали йти на чолі процесії. За українським звичаєм. Як колись у козаків іще.
Вареник позавчора перебалакав із соборним настоятелем; він, як людина практики,— дав трохи авансу, і настоятель розпорядився, щоб усі соборні панотці з чудотворною іконою та корогвами були на маніфестації також. Про це заздалегідь попередили всіх церковних дзвонарів. Але Павленко на всякий випадок послав Володьку Наумця (десятилітня надія і гордість Карпа Хведорович а) до Миколаївської церкви нагадати.
На Успенському майдані умовились збиратись і вже відти рушати всім походом до собору через увесь бульвар Шевченка.
Дівчатам із парубками дуже швидко обридло дожидати в земському дворі, і вони причвалали на майдан раніше від усіх. Цікавих назбиралось сила.
— Добрі волики!..— розглядав за допомогою кілка, яким штрикав у всі боки волів, присадкуватий дядько.
— Та чого ж це вони тільки на Зелені святки виїхали? Ярмаркувати, чи що? Так і ярмарку наче нема...
— Та це ж кумедії будуть показувати.
— Кумедії, кажете? Як же це так? Такий празник, люди до церкви, а вони кумедії!.. Це щось догори ногами пішло...
Скептицизм дядьків підкосив увесь початок.
Мурзинський, засапавшись, як загнане щеня, приніс із "Просвіти" новий наказ: воли мають зараз же рушати до собору. Там, у "Просвіті" вирішили, що якось воно справді незручно буде пускати волів разом із іконою й попами. Отже, хай воли — самі, а ікони й похід — окремо.