— Спасибі тобі. Він погодився. Але дуже занепокоївся. Рудий глянув навколо, наблизив губи ближче до мого вуха.
— Побачив, кого хотів?
— Ні. Але сподіваюся, що Брюнет знайде змогу передати йому записку.
Рудий повернув голову і знову подивився на столи. Він позіхнув і відліпився від стіни. Людина з довгим носом знову була тут. Рудий ступив крок назустріч.
— Гей, Олсоне,— привітався він і мало не збив того з ніг, проходячи повз нього.
Олсон кисло подивився йому вслід і трохи підняв капелюха, потім з огидою сплюнув на підлогу.
Я вийшов із залу слідом за Рудим і попрямував до своєї машини, повернувся до бульвару Голлівуд, припаркував машину і подибав додому.
Зняв черевики і походжав кімнатою у шкарпетках, пальцями відчуваючи підлогу. Вони у мене досі час від часу німіють.
Потім сів на край ліжка, намагаючись розрахувати час. Але в мене нічого не вийшло. Щоб розшукати Меллоя, певно, потрібні години, а може, й дні. Цілком ймовірно, що його взагалі не можна буде знайти, поки поліція не схопить його випадково — живого.
Розділ 39
Десь о десятій вечора я зателефонував Грейл у Бей-Сіті, хоча побоювався, що не застану її. Але місіс Грейл була вдома. Я побалакав із секретарем, нарешті почув її голос, в якому відчувалось невдоволення і добряча порція віскі.
— Обіцяв зателефонувати,— сказав я.— Хоч трохи пізно, але мене виправдовує те, що я мав багато роботи.
— Знову не побачимось? — холодно спитала вона.
— Та ні... Ваш водій ще не пішов?
— Він завжди на місці коли треба.
— Може, завітаєте до мене? А я поки що одягну святковий костюм.
— Оце добре,— промовила вона.— А чи мені варто турбуватися?
Амтор добре навчив її вести бесіду, хоч я не певен, чи були в неї колись труднощі щодо цього.
— Я покажу вам гравюру17.
— Тільки одну?
— У мене однокімнатна квартира.
— Чула, що є й такі,— сухо відповіла вона, але потім змінила тон.— Не слід так старатися. У вас чудова статура, містере. І не дозволяйте нікому твердити інше. Ще раз скажіть адресу.
Я назвав адресу і номер квартири.
— Парадні двері замикаються, але я спущуся і відчиню їх.
— Чудово!—відповіла вона. — Тоді мені не потрібна буде відмикачка.
Місіс Грейл поклала трубку, а у мене лишилося відчуття, ніби я розмовляв із кимось неіснуючим.
Я спустився униз, відімкнув замка, прийняв душ і, надівши піжаму, ліг на ліжко. Я міг би проспати тиждень. Але змусив себе підвестися й відімкнув двері, бо раніше забув це зробити. Немов у тумані доповз до кухні, витяг келихи і пляшку шотландського віскі, яку беріг для першокласного зваблення.
— Помолимось,— уголос сказав я, знов лягаючи у ліжко,— Більш робити нічого — тільки молитися.— І заплющив очі.
Чотири стіни кімнати рухалися, мов то був човен. Мені здалося, що стіни повільно розгойдуються, а повітря сповнюється подихом морського вітру і крапельками туману. Я почав відчувати запахи: спершу пального, потім затхлого приміщення. Тоді побачив італійця у червоній сорочці, який у дідових окулярах читав газету, сидячи під електричною лампочкою. А я все дерся і дерся угору по вентиляційній шахті. Видерся на Гімалаї, став на вершині, і мене оточили хлопці з кулеметами. Я розмовляв із невисоким і по-своєму дуже людяним жовтооким чоловіком, який займався рекетом, а може, й чимось гіршим. Я думав про велетня з рудим волоссям та фіалковими очима, напевно, кращого з тих, кого мені колись доводилося зустрічати.
Я кинув думати. З заплющеними очима рухалися спалахи світла, і я мов розтанув у безконечності і відчував себе наївним диваком, який повертається з марних блукань. Потім зробився стодоларовим пакунком із динамітом, який вибухнув із таким самим хеканням, який видає лихвар, дивлячись на годинник, вартістю в долар. А тоді перетворився на жука з рожевою голівкою, що повзе по стіні муніципалітету. Непомітно я заснув.
Прокидався повільно і неохоче. Раптом побачив на стелі коло світла від ліхтарика. Хтось обережно скрадався кімнатою. Рухався крадькома, тихою, важкою ходою. Я прислухався. Тоді обережно повернув голову і глянув на Лося Меллоя. Кімнату заповнювали сутінки, але він рухався так само безшумно, як і тоді, коли я вперше побачив його. Пістолет у його руці виблискував тьмяно, по-діловому. Капелюх було зсунуто на потилицю, і видно чорне кучеряве волосся. Він принюхувався, наче мисливський собака.
Побачивши, що я розплющив очі, Лось ковзнув до ліжка і зупинився поблизу, дивлячись на мене згори.
— Одержав твою записку,— промовив він,— і перевірив, чи тут чисто. Копів у дворі не помітив. Якщо ти влаштував засідку, то принаймні двох винесуть уперед ногами.
Я повернувся на ліжку, і Лось швидко понишпорив під подушкою. Глибоко запалі очі на широкому блідому обличчі майже лагідно дивилися на мене. Він був одягнений у пальто, подране на одному рукаві, яке щільно облягало його плечі. Шов на одному із них розійшовся — мабуть, тоді, коли Лось його натягував. Не знаю, чи є пальта більшого розміру, але й це було замале для нього.
— Я знав, що ти прийдеш,— сказав я.— Але жоден коп не знає про це. Просто я хотів тебе побачити.
— Що далі? — спитав він і відійшов од ліжка до столу, поклав пістолет, стягнув пальто і сів на мого кращого стільця. Той зарипів, але не розвалився. Лось трохи відкинувся і поклав пістолет так, щоб той був під рукою. Витяг із кишені пачку сигарет, витрусив сигарету і узяв просто губами. Сірника запалив, черкнувши по нігтю великого пальця. Різкий запах диму поплив кімнатою.
— Ти часом не захворів? У тебе все гаразд? — поцікавився він.
— Ні, просто відпочиваю після важкого дня.
— Двері були відчинені. Чекаєш на когось?
— На даму.
Він задумливо глянув на мене.
— Може, вона і не прийде,— сказав я.— Якщо ж завітає, я її випроводжу.
— Що за дама?
— Така собі дама. Не хвилюйся, я віддаю перевагу не їй, а розмові з тобою.
Його губи ледь торкнула усмішка. Він незграбно дмихав сигаретою— так, ніби вона була замала для його пальців.
— Чому ти вирішив, що я на "Монті"? — спитав Лось.
— Підказав один коп із Бей-Сіті. Але це довга історія, до того ж з багатьма загадками.
— Копи Бей-Сіті шукають мене?
— Хіба це тебе непокоїть?
Він знову ледь усміхнувся і хитнув головою.