Одна з них — Енн Ріордан, мала такий самий вигляд, як і останнього разу. Хіба що за винятком келиха з бурштиновою рідиною, який вона тримала у руці. Єдиний чоловік у цій компанії — високий на зріст, худорлявий. Засмучене, жовтувате, хворобливе обличчя. Йому було вже добре за шістдесят, але здавався він ще старшим. Одягнений у темний діловий костюм з червоною гвоздикою, містер Грейл був чимось пригнічений.
Третя — блондинка у вечірньому туалеті: світлій зеленувато-блакитній сукні. Я не міг не звернути уваги на її туалет. З першого погляду можна було сказати: одягає її майстер великого класу. Сукня створювала той самий ефект, якого чекали: зробити власницю дуже молодою і примусити блакитні очі сяяти, мов озерця під сонцем. Золотаве волосся, відтінок яких нагадував картини стародавніх майстрів, укладене у примхливу зачіску з хвиль і кучерів. Сукня була б зовсім проста, аби не діамантовий фемуар. Руки — не маленькі, але гарної форми. Нігті пофарбовані таким червоним лаком, що нагадували колір пожежної машини. Жінка всміхалася до мене. Їй здавалося, що робить це невимушено, але очі виказували її: вона про щось напружено думала. Губи, що всміхалися, були дуже хтиві.
— От добре, що ви заїхали до нас,— сказала вона.— Познайомтеся, це мій чоловік. Любий, зроби містеру Марлоу коктейль.
Ми потисли руки з містером Грейлом. Його долоня була холодна і трохи липка. Очі — сумні. Він змішав віски з содовою, подав мені і мовчки сів у кутку. Я проковтнув половину порції і всміхнувся міс Ріордан. Вона непритомно дивилася на мене, ніби її привело сюди щось зовсім інше.
— Як на вашу думку, чи зможете ви нам допомогти? — повільно спитала жінка, не підводячи очей від келиха.— Аби ви сказали, що це можливо, я була б щаслива. Звісно, коштовностей шкода, але це не така вже й велика втрата порівняно з необхідністю спілкуватися з бандитами і всілякими мерзотниками.
— О, я знаю не так вже й багато,— відповів я.
— Сподіваюся, ви зможете допомогти.— Вона обдарувала мене усмішкою, що прошила мене наскрізь.
Я проковтнув те, що лишилося у келиху, і відчув, як напруження поступово зникає. Місіс Грейл натисла дзвінок, вмонтований у шкіряний підлокітник канапи. Увійшов лакей і за ледь помітним нахилом голови місіс Грейл змішав ще дві порції. Міс Ріордан бавилась ще з першим, а містер Грейл, певно, не пив зовсім. Лакей вийшов.
Ми з місіс Грейл підняли келихи. Вона поклала ногу на ногу, оголивши їх трохи більше, ніж слід.
— Не знаю, чи зможу щось зробити,— повторив я.— Сумніваюся. Найперше мені треба знати усе з самого початку.
— А я певна, що зможете.— Жінка знов усміхнулася до мене: — Чи багато Лін Маріотт розповів вам?
Вона скоса глянула на міс Ріордан, але дівчина думала про щось своє і не помітила її погляду. Тоді місіс Грейл глянула на чоловіка.
— Чи варто тобі слухати все це, любий?
Містер Грейл підвівся, сказав, що був радий познайомитися зі мною, і що він краще полежить, бо не дуже добре себе почуває, і що він сподівається, я вибачу його за це. Він був такий чемний, що мені захотілося узяти його на руки і самому винести з кімнати, щоб якось висловити своє співчуття.
Він вийшов із кімнати, тихо зачинивши двері, наче побоювався потурбувати сплячого. Місіс Грейл подивилася на двері, і на її губах заграла посмішка. Вона підвела на мене очі.
— Розумію, ви цілком довіряєте міс Ріордан. Чи не так?
— Я нікому цілком не довіряю, місіс Грейл,— відповів я.— Просто вона знає про той випадок усе.
— Гаразд.
Жінка зробила кілька маленьких ковтків, а тоді разом випила усе, що лишалося в келиху.
— Остогидло ввічливо сьорбати! — зненацька мовила вона, відсовуючи келиха.— Перейдімо ближче до діла. Ви дуже приємний чоловік, і у вас свій рекет.
— Вам здається, що я маю намір шантажувати вас?
— Ні, зовсім не те. Я хочу спитати, чи багато грошей ви заробляєте? Чи це вам потрібно для самоутвердження?
— Грошей — небагато. Значно більше — неприємностей. Але не менш і задоволення. До того ж завжди є надія, що пощастить розплутати аферу століття.
— А як стають приватними детективами? Ви не маєте нічого проти, якщо я трохи порозпитую вас? Будь ласка, присуньте ближче столика, бо я не можу дотягнутися до випивки.
Я підвівся, присунув ближче столика, де на великій срібній таці стояли пляшки, і вона заходилася готувати ще дві порції. Я ще не скінчив попередньої.
— Більшість з нас — колишні поліцейські. Свого часу я теж працював у окружній прокуратурі, але мене звільнили.
— Певне, що не через некомпетентність,— солодко проказала вона.
— Ні. За те, що часто був нечемний. Вам більше не телефонували?
— Ну-у...— почала вона і красномовно подивилася на Енн Ріордан.
Запала тиша. Енн підвелася, поставила свого майже повного келиха на тацю і звела очі на місіс Грейл.
— Думаю, ваша розмова затягнеться,— сказала вона,— а мені... Щиро дякую місіс Грейл, що знайшли час для розмови. Я не використаю відомостей, що почула. Даю слово.
— Боже мій, невже ви хочете йти? — здивувалась місіс Грейл із ввічливою усмішкою.
Дівчина прикусила нижню губу так, що на мить мені здалося, ніби вона вирішила відгризти її та виплюнути. Потім, певно, вирішила залишити ще на якийсь час.
— Вибачте, але мені вже треба йти. Я не працюю на містера Марлоу. Я просто його друг. На все добре, місіс Грейл.
Блондинка знову розквітла усмішкою.
— Сподіваюсь, ви ще завітаєте. Коли вам буде зручно.— Вона двічі натисла на кнопку. У дверях виріс секретар. Міс Ріордан швидко вийшла з кімнати, двері за нею зачинилися. Ще досить довго місіс Грейл дивилася на них із якоюсь дивною усмішкою.
— Так набагато краще, як ви вважаєте? — спитала вона, по паузі.
Я кивнув головою.
— Можливо, вас цікавить, звідки міс Ріордан так багато знає, якщо вона просто моя приятелька,— почав я.— Вона допитлива дівчина. Якісь факти добула сама. Я маю на увазі інформацію про те, хто ви і хто був власник намиста. Про дещо довідалася випадково. Учора ввечері вона проїжджала повз місце, де вбили Маріотта, помітила світло і спустилася туди.
— О! — вигукнула місіс Грейл, зробивши гримасу і швидко піднявши келих.— Навіть думати про це жахливо! Бідолаха Лін. Щоправда, він був неабиякий мерзотник. А втім, більшість моїх приятелів такі. Але ж померти отак жахливо!— Вона нервово стенула плечима, широко розкриті очі потемнішали.