— Думаєш, що поховала бога. А він за три дні воскресне і стане на твоїй дорозі, новий і невпізнаний — емаусний.
Оксана. Тричі хай емаусний — не вірю й не повірю!
З о с и м. Аж доки не одкриється тобі у ризах нових, соціалістичних, і вломить хліба, тоді знову повіриш. Бо він, світлий і невидимий, вічно йде, а ми тільки тіні од його. Здрастуй, Марку! Прийшов порадіти, що повернувся ти до отчого дому. Надіюсь, не вигониш?
Марко. Здрастуйте! Ну як же ви тепер? Ще й досі читаєте псалтиря по мертвих?
З о с и м. Читаю, бо люди ще й досі мруть.
Пархімча. Старик — спець. Скільки за життя своє одчитали, діду, мертвяків?
З о с и м. Багато. Але горюю, що ще більше зосталося. Хоч і пишуть, що світ складається з атомів і мертве розпадається, щоб живе складалося, проте я горюю. О, якби людині мерти без смерті! Тому і в соціалізмі шукаю вічного бога.
Марко уважно придивився до Зосима.
Оксана. Спочатку він шукав соціалізму в бога, а тепер вже, бачте, бога шукає в соціалізмі! Не вірю! Неведик. А помовчи! Не агитари! Оксана. Ану, ще що скажи!
Неведик. Помер хто, то вже не поминають і чарку не вип'єш, туди його, розтуди.
6
Ще чоловік на порозі. Він, видно, поспішався, бо лоб змокрілий блищить. Хоче зачинити за собою двері — кидає, бо назустріч йому йде Марко. Подали одвн одному руки, зворушливо, але не міцно, якось по-хлопчачому, соромливо.
Марко. Петро?.. Ну як... ти?
П е т р о. Та так... А ти?
Марко. Теж так! Добре! Оце приїхав...
Петро (радісно). Так...
Марко (радісно). Почув, що ти уже голова колективу?
Петро. Та так. Важкувато трохи, але так... Марко. Коли заснувалися? Петро. Ще позаторік. М а р к о. Он як!
Петро (відчувши з цього, що Марко свій, зрозуміє, почав доповідати піднесено і разом скаржачись). Так. Почали з созу, а тепер вже на колгосп переходимо "Червоне колосся", може, й комуною станемо. Тринадцять дворів нас було, дев'ятнадцятеро коней, а тепер на сто відсотків збільшилося. Та ще думка є увесь наш куток сколективізувати суцільно. Але є такі, що в контри йдуть і других одбивають. Почули, що ти їдеш з центру — кажуть: "Підождімо ще, може, воно й не так, може, Марко про щось друге людям роз'яснить, що середняки колективізації не підпадають, і суцільну він припинить". Чуток розпустили, як чорного пір'я. Отож ждали тут усі на тебе й ждуть, що ти їм і нам скажеш, і чи є ти центральний народний адвокат, чи, може, просто колективіст-партіець або од газети кореспондент?
Роман. Не написав же, Марку, то ми різне думали.
Підтовпились ближче до Марка всі й ждуть. Тиша. Хтось прокашлятись хотів, та його цитькнули, і той проковтнув кашель.
М а р к о. Я, звичайно, не народний адвокат і не кореспондент. Я, може, чули, з двадцятип'ятитисячників, комуніст. Працював на заводі тощо. Визвався на село. Ну, й подумав: куди краще, як не в свої краї, де мене ще, може, знають, та й я буду не з зав'язаними очима... Одним словом, приїхав, щоб допомогти вам обхазяйнуватися, об-колективізуватися, словом, вибитися на кращу, на соціалістичну путь, а то аж у завод чути, як рипить і одстає тут ваше мужицьке життя.
О к с а н а. А що! Не я казала?.. Наш!
П е т р о. Я теж... передчував і правильно заналізував...
Оксана. Ну, тож здрастуй ще раз!
Марко. Здрастуйте ще раз!
1 поздоровкалися ще раз зворушливо й серйозно. Оксана, Надійна, Петро, і Дмитрика батько нишком наштовхнув.
Оксана (на діда Неведика). А ти ще раз поздоровкаєшся?
. Н е в е д и к. Та як буде могорич, то я й тричі, туди його, розтуди.
Оксана (до Пархімчі). Ну, а ти?
П а р х і м ч а. Я, може, в серці сто раз уже це зробив, як партизан. Бо не в мені контри, бабо Оксано. Я перший був вписався в соз і червоний примір всім показував. І далі показуватиму, коли побачу на чолі нашого колгоспного руху нового вождя, товариша і теж, мабуть, партизана Марка, котрий пішов на північ, а я на південь. Не в мені контри, бо й виписавсь я з вашого созу не через це, а через те, що біднота виписувалась, через солідарність!
Петро. Хто та біднота?
Пархімча. А Потремай, наприклад, Христан! Можна сказати, дев'яносто шостої проби батрак, наймит з пелюшок, у всіх сливе кулаків повибував, а от в созі у вашому не вибув, виписавсь, і в колгосп не хоче. Чого?.
Петро. Та, може, того, що ти його однаїджуеш?
П а р х і м ч а. Е, ні! Не в мені тут контри! Не в моїй, а в твоїй політиці. Бо ти кажеш, що в мене лінії нема, а сам перпендикулярно не стоїш і точки правильного прицілу не маєш. Траєкторія твоя крута! Не в мені, а в інших і протчих причинах, за котрі (до Марка) у самого, будь ласка, Христана Ивановича спитайте, оскільки він сам ось на горизонті сходить.
7
Увійшов Христан Іванович, у заячій шапці з вушками, косоокий, та й ті очки десь в куточках під рудими кущиками брів ховаються. Ніби не дивляться, а все бачать.
Пархімча. Скажи, Христане Ивановичу, чого ти, батрак з пелюшок, із созу виписався, а в колгосп не хочеш іти? Одвіть нам на це інтерв'ю?
Христан (підійшов до Марка). З центру?
Марко. Так.
Христан. Як там у центрі щодо картошки?
Марко од такого запитання трошки отетенів.
Хоча, мабуть, вам це не до шмиги, бо думати, мабуть, доводиться з другої професії, да?
Марко. Чого ж! Доводилося і про картоплю. А ви справді з созу виписалися?
X р и с т а н. Та так, що вроді не фантазія впала в голову.
М а р к о. І в колгосп не хочете?
X р и с т а н. Сказати — таки трудно, да.
Марко. Чого?
X р и с т а н (уже помітив, що опинився між Пархімчею і Марком і що треба з цього становища вийти нейтрально). По-моєму, має бути взагалі три лінії, да: буржуазна лінія — я проти, пролетарська, себто й колгоспна,— привітствую, але думаю, що ми ще не способні. Дак я іду середньою, хоча мені оце недавно у сільраді Максим Іванович, секретар, сказали, що ця лінія ніби вже одпала, да..:
Роман (по паузі, з прихованою мукою). То невже одпала, Марку?
Вмить нависла тиша.
Середня лінія?
Тиша й ждання.
Марко (подумав, хотів щось пояснити і раптом як крапку поставив). Так!
Полегшено зітхнули Петро й Оксана.
Неведик. Туди його, розтуди! (Почав надівати шапку).
Взялись за шапки Пархімча і чомусь Никандер. Почали розходитись люди.