Марко (насупився). Ет!.. Не треба!.. Це вже послі... Я сам...
Мотрона. Ні, ні! Скиньте! Скиньте, я пришию. Бо ще скажуть — через золото не додивилась, що в дівера-комуніста ґудзика нема. Ґудзика не могла пришити: А скажуть! От ви зараз підете туди і станете на промову, то кожна тепер, що ґудзика нема, побачить. Хай вже золотом, тане ґудзиком очі вибивають. А ось ще й дірочка! Авжеж, дірочка! Дивіться — яка! Дивіться! (Встромила пальця й подерла). Так і розлізлося. Скидайте скоріше! Скидайте — зашию... (Стягла з Марка пальто). Я зараз! Ось тільки голку й наперсток дістану. Зараз! (Побігла з пальтом у чулан. Двері за собою зачинила. Але подумала — одчинила. Розстебнула на грудях і вхопилася пришивати гудзика, зашивати порване). А справді, не додивилася. Та де це у вас цей ґудзик одірвався? У дорозі, мабуть?
Марко. Мабуть, у дорозі. Ви вже, будь ласка... (Заглянув до неї в двері й одвернувся). Гм...
Мотрона (прикрила пальтом груди). Ви вже посидьте там... Душно мені!
Марко. Будь ласка, не довго... Гм... Та де це Никандер?
Мотрона. Я скоро! (Розслала пальто на долівці, ухопила сулію з гасом і стала поливати спину й низ). Аж соромно. Третій день, як чоловік з города, з дороги ж... Та і в городі жінки нема і нікогісінько, мабуть, то нікому доглянути. А пальтишко! Бідний!.. І як ви отак живете, комуністи! Таку ж власть маєте, а... (Промочила). От і вже!.. (Захопила ще Никандрів піджак. Вийшла до Марка). Може, піджака Никандрового надінете? Він, правда, трошки гасом одгонить, а так — чистий!..
Марко. Ні, не треба! У мене свій ще добрий...
Мотрона (подала йому пальто). Ну то одягайте пальто?
Марко (поспішаючись і не дивлячись, одяг. Побачивши, що вона застебнулася, глянув полегшено й просто). Спасибі!
Мотрона одвела очі.
(Похмурнів). За гудзика! Мотрона (не дивлячись). Спасибі й вам... Марко (шорстко). Подякуєте комісію. (Пішов).
Мотрона кілька хвилин не могла навіть услід йому глянути. Так і стояла з одведеними очима, аж поки не одійшов геть. Проте взяла коробочку сірників. Спробувала, чи горять. І пішла.
1
Мовчки, суворо, то з сміхом і жартами зносили кутчани свої ікони і під доглядом Оксани складали в кучу на майдані коло
церкви.
Жінка. Було колись свято паликопи, нехай буде палиікониі (Кинула на купу ікону).
Неве дик (підійшов, подивився). Як не прийме бог гріха за жарт, то буде шелесту багато.
Оксана (по-хазяйськи рахуючи ікони). Ану ще що скажи!
Н е в е д и к (подумав). Туди його, розтуди!
Удовиця. Чи гріх, чи два, а вже не видержу!
К ил и н а Н е ч а й. Просила, молила, дай хоч чоловіка. Не дала — гори ж тепер сама! (Кинула).
2
Прийшов і втулився в натовп X р и с т а н.
Оксана. А де ж твоя, Христане?
X р и с т а н. Як колишній батрак — не маю.
Оксана. А в жінки аж п'ять?
X р и с т а н. Релігію одділено од держави, то силою не можна. Я, наприклад, сам за державу, да, а вона за релігію. То що я можу зробити? Просвіщаю. Але силою не можна. До того і малосильний ще з китайського замирення.
3
Пархімча ? жінкою. У жінки дві ікони:
— Не було, але купив спеціально. (До Оксани). Як червоний партизан, що припустився був ганебного хвоста, визиваюся тепер палити!
Оксана. З того боку. З цього я сама підпалю.
Пархімча. Гех, якби ще музики!..
Музики (озвалися — гармоніст і турецький барабан). Давно вже на своїх місцях!..
Пархімча (жінці). Пішли на той фланк!
4
Прийшов Марко.
О кс а н а. А Петро?
М а р к о. У колгоспі. Не можна ж всім... (Тихо). Іскри ж летітимуть?
Оксана (аж тепер усвідомила, що іскри летітимуть). Ти ж промову скажеш, Марку!..
Марко. Так. Починай! Хто одкриває?
О к с а н а. Я сама!.. Я сама... (До Надійки). Ти ж гляди, Надійко, коли що забуду, то... даватимеш справки... (Вилізла на стіл).
Натовп, як очерет од вітру перед бурею: шу-шу, гу-гу-гу...
5
Прийшла і в натовп убгалася Мотрона. Оточений юрбою жінок та дідів підійшов 3 ос им з якимсь біблійним костуром. Без шапки.
Оксана (побачивши Мотрону, до Надійки). І поглядай! Золота прийшла... (Хвилюючись). Товариші, ось тихо!
Натовп натиснув і стих. Жінки й дівчата перші подали думку позносити всі ікони й спалити. Жінки й дівчата з нашого кутка. Отож дозвольте нам і мітинга почати... Розпочати мітинга, от... Але спочатку я скажу, як це у нас вийшло. Ми прочитали на наших зборах книжку про релігію. Надійка прочитала, скільки-то загинуло, скільки замучено було людей через релігію. Прочитали про інквізицію. Це були такі, товариші, часи, що за одне неправильне слово в молитві попи та монахи палили на огнищах людей. Тисячі тих огнищ палало, а люди не бачили, куди їм іти і що робити — такі темні ті часи були. (Почувши гомін). Ось тихої А коли прочитали, як великого вченого Джордана... (До Надійки). Надійко! Дай справку! Надійка. Бруно.
Оксана. Джордана Бруна спалили, як Катерину... Надійко! Надійка. Шмідле.
Оксана. Шмідлову дівчинку одинадцяти років за те, що ліпила пташок і продавала, щоб на хліб заробити, за пташки задушили в башті, що ніхто й не знав, потому зашили в мішок і спалили, то всі ми перш за все плакали, жінки й дівчата... А про хлопчика, Надійко? Про бідне дитя?..
На дійка (справку). У Люцернській баштовій книзі 1659 року...
О к с а н а. У Люцернській баштовій книзі записано, як 1659 року чоловічка семи років на ім'я Катрінлік за невизнання бога задушено в башті на долівці, а потому спалено, то всі ми заплакали і питали, що ж далі нам робити?.. От ми пишемось в колгоспи, то невже ж понесемо туди ікони й релігію? Ухвалили — спалити. Але На-дійка нам далі пояснила з "Комуністичного Маніфесту", і це правда, товариші, що всієї релігії зразу не спалиш, поки живе буржуазний і кулацький клас, а ми індивідуальні. Добивати треба сучих синів до цури. У колгоспи треба йти і колгоспами, бо індивідуально не доб'єм. Індивідуальних нас кожне забере, а в колгоспах — діда лисого. Добре хазяйство, трактори, машини — уже гримить залізом вся наша радянська земля! Слово надається...
З оси м (підвівся з натовпу). Уже гримить! Гримить залізом!..
Оксана. Не тобі, а товаришеві Маркові слово! Марко. Нехай каже! Нехай!
З оси м (пророчисто). Уже гримить залізом земля, бо так було пророчено од вічного: коли не послухаєте і не будете сповняти всіх заповідей моїх, то зроблю небо над вами — як мідь, а землю вашу — як залізо. (Повторив дихавично). Зроблю небо над вами — як мідь, а землю — як залізо. То хіба не повторюється це тепер — уже земля наша залізом гримить. У "Комуністичному Маніфесті" Карло Маркс і Фрідріх Енгельс писали — параграф дванадцятий! Як буржуазія підкоряла сили природи: хе-мією, парою ударила по землі. То з неї цілі городи вийшли, залізниці й телеграф. Ніхто не міг і передчути, що такі сили в надрах людських і земних. А що з того вийшло? Війна і розруха! То не хвалітеся, не вихваляйтеся й ви! Буде небо — як мідь,— чуєте? — а земля — як залізо. І зломиться підпора ваша — хліб, бо ж пророчено далі в третій книзі Мойсеевій,— глава двадцять шоста! — пектимуть хліб ваш десятеро молодиць в одній печі, і віддаватимуть вам хліб після ваги, і ви їстимете та й rie наїдатиметесь...