— В якому?
— Я мовчу. Я п'яний, можете говорити далі.
— Він теж п'яний... Сядьте... Нехай він сяде!.. Ой...
— Сядьте, Дуглас, не треба,— просить Анна.— Лікарю, допоможіть йому сісти... Навіщо ви п'єте так багато?
— Для сміливості...— Лікар Уїнчелл вперше подивився на Анну без своєї блукаючої усмішки. Потім він нахилився до неї: — Крім того, Анно, я хочу спиртом од-мити в собі крихітку благородства... Вам відомо, що ми летимо в одній і тій же справі?
— Як? Ви летите на похорон?..
— Хауорда... Чш-ш... Зрозуміли? Ну от. Я — падлюка, ви це повинні були помітити давно. Якісь дияволи не дали мені в житті жодного людського вчинку... Але ви... пробудили в мені почуття так само, як і в нього.— Уїнчелл кивнув у бік Хауорда, що сидів з заплющеними очима.— Він признався мені одного разу, бувши п'яний, що кохає вас.
— Навіщо ви мені це кажете? — Тільки тепер Анна починає розуміти, що мали на увазі в посольстві, відпускаючи її на батьківщину.
— Я кидаю вам маленький рятувальний пояс брехні,— тихо шепче їй Уїнчелл.— Держіться за нього на суді. Ви абсолютно чисті й заплямуєтесь ось стілечки...
— Замовкніть.
— йому однаково нічого не допоможе, Анно, повірте мені, його судитиме зграя бандитів, у яких я служу сміттярем. Не губіть себе. Рятуйтеся од нас.
Форрестол страшний і жалюгідний одночасно. Здається, дослід удався, його вітають, йому здається... Так, так, треба захопити не тільки уяву, а й свідомість Уолл-стріту:
— Дякую, дякую... Тепер наблизимось до об'єкта атаки й розглянемо його в головному аспекті сучасності. З вашого дозволу, слово науці. Професор Фогт! Дві хвилини!
Коло глобуса один із "світочів американської думки" німецького походження професор Фогт.
— Джентльмени! — догідлива усмішка на обличчі.— Щоранку, прокидаючись на Землі, ми збільшуємось на ній на 57 тисяч громадян, яких не було вчора. Людство, що населяє сьогодні планету, збільшується на 21 мільйон одиниць за рік.
— З них 20 мільйонів майбутніх комуністів! — не втримався Кеннон.— Росіян, китайців, індусів. Ці гав не ловлять. Народжуються!
Фогт. Сьогодні озброєна наукою людина...
Кеннон (перебиває Фогта). Ах! Переглянути "план Маршалла" хоч би для Західної Європи! Обумовити хоч би в ній скорочення цього кролячого приросту.
Лауелл. Підождіть. Не дрібніть питання з вашою Європою.
Кеннон. Містер Лауелл, Західна Європа...
Лауелл. Яка? Немає Західної Європи! Взагалі немає вже Європи! Є невеликий півострів Азії. (До Фогта). Продовжуйте. Сьогодні...
Фогт. Сьогодні озброєне наукою людство — це геологічна сила, що діє на планету як руйнач. Така його природа. Воно зруйнувало в самій тільки Америці вже мільярд сто п'ятдесят чотири мільйони акрів, з них сто мільйонів безповоротно.
Кеннон. Все ясно.
Лауелл. Підождіть.
Фогт. Виснажується родючість грунту й надра. Ми підійшли впритул до конечної потреби ефективних заходів для приведення людства в норму. (Лицемірний патетичний рух у бік обвинуваченої). Планета не може годувати 2,25 мільярда. Це їй понад міру. Самі тільки Сполучені Штати вже мають 40 мільйонів зайвого населення!
Лауелл. Що думають з цього приводу більшовики?
Кеннон. Не згодні, звичайно.
Лауелл. Я питаю, що вони думають? Є їхні висловлювання? Нотатки? Що говорять навколо них? Що присилає Скотт з Москви?
Кеннон. Дуже мало... Більшовики вважають, що планета ще перебуває в чернетковому вигляді... Так, Скотт прислав нові матеріали про хід їх лісозахисних заходів. Карти...
Лауелл. О, ви можете показати їх тут?
Кеннон. Так.
Глорія Пірс, стенографістка й шифрувальниця, шкільна подруга Анни Бедфорд, стояла коло столу в секретарській і за допомогою диктофона чула все. Коли погасло світло й почалося випробовування моделі, вона навіть одчинила трошки двері в зал і бачила "розстріл Землі". Глибоко приголомшена, вона ніби закам'яніла після цієї картини.
— Міс Глорія! — почувся голос Кеннона.
— йес, сер,— здригнулась Глорія Пірс і заніміла в позі шанобливої готовності.
— Розкрийте план лісів, котрий прибув з Москви дип-поштою.
— Йес, сер!
— О-о! — промовив Лауелл, підходячи до плану. Кеннон. Ось доповідна записка Скотта. Лауелл. Не треба. Все видно...
Кеннон. "Нові види примусової праці в СРСР". Ось фото. Томас Лауелл бере фото по лісонасадженню. Одна фотографія напливом переходить в широчезні динамічні живі кадри роботи колгоспників на полях: небо, прапори, народ, машини. На трибуні під прапором — Волошин, професор Громов. Прапори тріпочуть, усміхаються дівчата.
— Те, що ми робимо, так само безсмертне, як битва на Волзі, так само незмірне, як наша перемога,— говорять учені.— Це давня мрія людства. Вгамуються грізні бурі, згине посуха, облагородиться клімат, і ми ввійдемо в безсмертя прекрасні, як і діло наших рук. Тридцять мільярдів дерев, які ми посадовимо в найближчі п'ять років за великим планом,— ось історична відповідь, яку дає сьогодні комунізм анархічному спустошенню лісів і рослин Землі епохи капіталізму!
Молоді колгоспники й колгоспниці слухають ученого. У декого на очах горді сльози.
— Немає ні барв, ні слів! Може, тільки музика в силі передати в симфонії цей незвичайний рух нових людських сил на Землі. Це воістину географічний труд! І якщо є розумні істоти не тільки десь в Америці, а навіть на інших планетах, то й вони побачать у свої телескопи наші перетворення на Землі.
Поступово живі кадри перетворюються в звичайне фото в руках Лауелла. Але він уже на нього не дивиться. Поринутий у споглядання могутнього, але чужого й безмежно ворожого світу, він довго мовчить. Чути тільки його важке склеротичне дихання.
— Це грандіозно. Хто може сказати, що це не грандіозно?! Цього не було ще на Землі... Так, вільне підприємництво має свої дефекти...
Всі притихли. Тишу порушив Кеннон:
— Містер Скотт пише...
— Бовдур ваш містер Скотт і невіглас! — спалахнув раптом Лауелл і з неприхованим презирством подивився на Кеннона.— Сьогодні в СРСР у відділі розвідки нам потрібні шпигуни учені, професори, академіки, а не ця ваша дрібна зграя напівп'яних невігласів, що базікають за столиками в барах в гонитві за дріб'язковими плітками. Кіплінги! Лоуренси! Черчіллі! Ось хто потрібен!