Гей, докупи, певні діти!
Всіх веде мета одна:
Шлях любові та освіти
Нас навіки поєдна!
НА ЛИСТ
Не хились душею, друже,
Не ридай у самоті;
Хрестоносця приоруже [2]
Розіп’ятий на хресті.
Серце, правдою кипуче.
Повне чистої краси,
У конанні невсипуче.
До могили донеси.
Світлом істини святої
Розірви обійми тьми:
Хмара темряви густої
Повисає над людьми.
ДОПУСТИ
Що за допусти господні?
Позавчора — кріпаки,
Вчора — вільні, а сьогодні —
Хоч під вікна по шматки!
Кмет [3] господарем від пана
На слободу [4] одійшов...
Що ж блукає без жупана,
Без онуч і підошов?
Чувся клопіт за освіту,
Гасло щирих громадян...
А чи трапило під свиту
Піклування передян? [5]
Цур питать... Бажання славне
Поміж нами доки йшло,-
Над народом панство давнє
Відрождатись почало!
В ДАЛЕЧІНЬ
За морем холодним, в далекій чужині,
Де сонця ніколи не видно з тайги [6]
Де нетрі, болота лихі та пустині,
Та скали кремінні, на вічні сніги...
Де тьма та неволя одвіку й довіку,
Де, стогону опріч, нічого не чуть,
Де гине надія, де муки без ліку,
Де сльози невільницькі тільки течуть...
Де люди на себе кайдани гартують,
Де рідного брата запеклі брати
Що божу годину на пласі катують...
Там, сестронько люба, конаєш і ти.
Не падай до туги, красуйся, мій квіте;
Велике та славне страждання твоє
Шлях терну та крові любов’ю освіте,-
Неволя живої душі не уб’є.
Пом’януть твій образ бездольці закуті,
Стомленим від долі про тебе звістять;
Міць викличуть муки твої незабуті.
Перлинами сльози колись заблистять!
ВИКЛИК
Кругом неволя... гаснуть очі,-
Чого не бачили вони?
Мов той густий серпанок ночі
Повис над миром восени.
Не рушить нас кайдан, ні страта,
На все ми соромно — німі;
Освітній [7] брат сліпого брата
Гнітить і досі ще в ярмі.
Святий завіт, одвіку божий,
Занапастили, все в крові...
Коли ж постане месник можий [8]
На ті злочинства світові?
У СНІ
Сон мені снився...
Вечір зрина;
Я опинився
Коло млина.
Любо, привільно
В тишу гулять...
Верби прихильно
Гнуться, шумлять;
Шепчуться лози,
Ріють човни...
Бризнули б сльози,-
Майся вони.
Сивий рибалка
Сіть закида,-
Здійметься скалка,
Плесне вода.
Журно дзюріє
Попід веслом...
Огнище мріє
Геть за селом.
Хлопці на паші
Чи косарі
Сіли до каші
Серед ріллі.
Божа дорога
Опочива...
Пісня розлога
Сум навіва;
Хвилею ллється,
Стогне, зітха,
Плаче, сміється
І затиха.
Сяють зірниці;
Спустилась ніч;
Поверх дзвіниці
Віщує сич...
І я прокинувсь
Тяжко зі сну,
Неначе ринувсь
Знов у труну.
Тьма наді мною,
Стужа дійма,
А за стіною
Виє зима.
ДО ТОВАРИСТВА
Не горюйте, що тьмою окрите
Непривітане ваше життя,
Кров’ю серденько все перелите,
Перебрехано кращі чуття;
Світ обвіяний пахом могили,
І до краю панує тюрма,
Задаремно погублено сили,
В тілі кістки живої нема...
Не сумуйте, що купа на купі
Всі поляжем за діло святе:
На зітлілому нашому трупі
Невмируще братерство зросте!
ТЯЖКИЙ ЗАВІТ
Любить врага, всестраднице свята,
Ти людям грішним завішала.
Конаючи під тяжею хреста
За сонце правди, як повчала...
Твої завіти... бережу я їх...
Ти стежку світиш і з могили...
Але простить мучителів твоїх
Я не відчую в собі сили!
СУЧАСНИКОВІ
Оце дивлюсь безрадісно на тебе,
Загляну в душу змучену твою —
І несподівано самого себе
В тобі, мій брате, пізнаю!
Ще з пелюшок здобувся ти отрути,
Не бачив навіть радощів життя,-
А вже воно на тебе вспіло тхнути
Диханням смертного пиття!
І підеш ти гірким шляхом недуги,
У темряві шукаючи зорі,
Конаючи з невимовної туги,
Довіковічним бранцем прі! [9]
Дізнаєшся в кайданах самотини,
У тридцять літ — знесилений дідусь,
Гадавши нишком: кращої години
Я в мирі ледве чи діждусь...
Та вірую, що хрест мій не безплодний,
Що хрест отой — бездольний люд спасе,
Запинить, певно, стогін всенародний,
Вітчині щастя принесе!
ДО ГАЛИЧАН
Міцно, браття, стиснім руки,
Обіймімось гаряче:
Вкупі рушмо проти муки,
Що вражає боляче!
Здавна нам одна дорога,
Незворітна та тяжка;
Всіх однако мати вбога
До роботи заклика.
Годі ж спільної розради,
Шо люд путами скула;
Годі з нас тієї стради,
Що країна прийняла!
ДО РУСІ-УКРАЇНИ
Бажав би я, мій рідний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь,
Давно сподіваного раю
Від себе власно сподівавсь.
Щоб велич простого народа
Запанувала на Русі,
Щоб чарівна селянська врода
Росла в коханні та красі.
Щоб Русь порізнена устала
З-під віковічного ярма
І квітом повним розцвітала
У згоді з ближніми всіма!
ГАДКА
Власне щастя та турботи,
Власні думки... кинь гадать...
До громадської роботи
Слід життя своє віддать.
Згинуть марні піклування
В тихім захистку хрестів,
Розлетяться почування.
Крім любові до братів.
Вона піде поміж миром,
Яко заповідь людська;
Щастя всіх — святим кумиром
Стане мужа-бояка!
НАД МОГИЛОЮ
І пекло мук, і крові море,
Якого, може, не знайду,
І найлютіше в світі горе
Я бачив — гіршого не жду.
Чи мислив я ж, щоб ізнялася
Рука на неї, всесвяту,
Щоб кров та чиста пролилася,
Щоб помста вбила душу ту!
ДО...
Що ні хвилину,
Скутий журбою,
Серденьком лину
Я за тобою.
Думоньку-мрію
Марно кохаю,
Тяжко болію,
Тихо зітхаю.
Тільки зирнути,
Радо заплакать,
Раз пригорнути,
Раз побалакать...
Біль дужч діймає,
Турботу буде...
Тебе немає,
Тебе не буде!
ЗІВ’ЯЗНИЦІ [10]
За народ свій нещасливий,
Повна щирої журби,
Ти ступила на правдивий
Шлях святої боротьби.