Потім на мене вішали псів за недогляд. А що я міг вдіяти, коли ящик був забитий цвяхами і покритий триколірним стягом? Мені дорікали, що я не проінформував ламблійських чиновників, не попередив їх циркуляром, де б стояло чорним по білому про недоречність порційного консервування мерців, і генерал Магабуту прислав мені в готель ліану. Зразу я не второпав, що воно означає, аж потім від професора Доньди дізнався: це був натяк на те, що мені рекомендують повіситися. Втім, оте оповіщення було ложкою по обіді, бо тим часом для виконання вироку прибув взвод, що його я, не знаючи мови, сприйняв за почесний караул. Коли б не Доньда, не записав би я, напевно, ні цієї. ані жодної іншої історії. В Європі мене остерігали: він. мовляв, пролаза, що використав легковірність та наївність діячів молодої держави і звив собі там тепленьке кубло; він, мовляв, безсоромно підніс шаманські заклинання до рангу теоретичної дисципліни, та ще й викладав її в місцевому університеті. Повіривши цим інформаторам. я вважав професора авантюристом і скандальним типом, тому на офіційних прийомах тримався від нього подалі, хоча вже тоді Доньда видавався мені доволі симпатичним. Генеральний консул Франції, до резиденції якого було найближче (англійське посольство було по той бік переповненої крокодилами річки), відмовив мені в притулку, хоч я втік з готелю "Хілтон" в самій піжамі. Консул послався на загрозу державним інтересам Франції. За тло розмови з тим юдою правили рушничні залпи, бо каральний взвод вже пристрілювався на подвір'ї готелю, отже, діставши відкоша, я міркував, що б його вибрати: піти на розстріл, а чи пірнути між крокодили. Але тут з комишу висунулась пірога професора. Коли я вже сидів на чемоданах, він дав мені в руки весло і пояснив, що контракт з Кулахарським університетом якраз закінчився, тож професор пливе до сусідньої держави Гурундуваю, куди його запросили викладати сварнетику. Можливо, така переміна навчальних закладів виглядала незвично, проте мені було не з руки розмірковувати над подібними дрібницями.
Навіть якщо Доньда і справді потребував весляра, факт залишається фактом: він урятував мені життя. Ми пливли чотири дні, тож не дивно, що за цей час заприятелювали. Я весь опух від москітів, Доньда відганяв їх від себе репелентом, а мені все повторював, що в балоні вже мало що залишилось. І за це я на нього не сердився, враховуючи специфіку ситуації. Професор знав мої книги: значить, мені нічого було йому розповідати, натомість я дізнався про його життя. Всупереч звучанню свого прізвища, Доньда не слов'янин і його ім'я зовсім не Доньда. Ім'я Еффідейвіт він носить шість років, відколи, виїжджаючи з Туреччини, одержав від властей еффідейвіт і вписав це слово в рубрику анкети. В результаті професор отримав паспорт, дорожні чеки, свідоцтво про щеплення, кредитну картку і страховий поліс на ім'я Еффідейвіта Доньди і вирішив не марнувати часу на виправлення помилки, бо. власне, все одно, як кого звати.
Професор Доньда з'явився на світ через ряд непорозумінь. Батьком його була метиска з племені Наваха, матерів же мав дві з дробом, а саме: білу росіянку, ультрачервону негритянку і, нарешті, міс Ейлін Сібері, квакерку, яка народила його після семи днів вагітності у вельми критичних обставинах, тобто в тонучому підводному човні.
Жінку батька Доньди покарали довічним ув'язненням за те. що вона висадила в повітря штаб організації викрадачів дітей, а також за спричинення катастрофи літака панамериканських авіаліній. Метиска мала завдання кинути в штаб викрадачів петарду з розвеселяючим газом — задля попередження. З цією метою вона прилетіла з Штатів до Болівії. Під час митного контролю на аеродромі метиска переплутала свій несесер з саквояжем японця, який стояв поруч, і через те викрадачі злетіли в повітря, бо в саквояжі японця була призначена для когось іншого справжня бомба. Літак, яким відлетів звеселяючий саквояж (знову ж таки через непорозуміння, викликане страйком обслуговуючого персоналу аеродрому), розбився зразу ж після старту. Пілот, напевно від сміху випустив із рук штурвал; як відомо, реактивних літаків провітрювати не можна. Нещасну засуджено, і дівчина, здавалося б. утратила всі шанси народити потомство. Одначе, ми живемо у вік науки.
Якраз у той час професор Гарлі Помбернек досліджував спадковість в'язнів на території Болівії. Клітини тіл в'язнів брали просто: піддослідний лизав предметне скельце мікроскопа; цього вистачало, щоб від слизової оболонки відділилося трохи клітин. У цій самій лабораторії інший американець, доктор Джаггернот, займався штучним заплідненням людських яйцеклітин. Скельця Помбернека якось переплуталися зі скельцями Джаггернота і попали в холодильник як чоловічі статеві клітини. Як наслідок, клітиною оболонки язика метиски була запліднена яйцеклітина від донора — білої росіянки, дочки емігрантів. Ось тому метиску й назвали батьком Доньди. Хоча яйцеклітина походить від жінки, але, за логікою речей особа, від якої взяли клітину, що відіграла роль сперматозоїда, повинна бути визнана батьком.
Асистент Помбернека в останню мить спохопився, вбіг у лабораторію й гукнув своєму керівнику "Don't do it!" , але. як ото всі англосаксонці, гукнув це невиразно, і вигук прозвучав "дондо". Потім, коли виписували метрику, той вигук якимсь чином пригадався, і звідти пішло прізвище Доньда — принаймні так пояснили професорові через двадцять років.
Помбернек поклав клітину в інкубатор, бо ж запліднення вже відбулося. Ембріональний розвиток у реторті триває, як правило, біля двох тижнів, а потім ембріон гине. І треба ж було статися такому збігу обставин: якраз тоді американська ліга боротьби з ектогенезом після довгої судової тяганини виграла процес і суд постановив накласти арешт на всі лабораторні зародки. Після цього в пресі були опубліковані заклики до жінок: шукали бажаючих, які б з милосердя згодилися стати матерями-доношувачками. Бажаючих знайшлося чимало, серед них була й ця ультрачервона негритянка, яка, погодившись доносити плід, не думала й не гадала, що через чотири місяці вплутається в злочинну акцію. Ця акція ставила метою знищити склад кухонної солі, який належав фірмі "Надлбейкер корпорейшн". Негритянка належала до угруповання активних захисників природи, яке виступило проти будівництва атомної електростанції в Массачусетсі. Керівництво цього угруповання не обмежувалось одною лиш пропагандою і постановило підірвати склад, бо з тої солі електролітичним способом одержується чистий натрій, який служить теплообмінником для реакторів, що дають теплову енергію турбінам та динамо-машинам. Щоправда, реактор, який мали будувати в Массачусетсі, обходився без металічного натрію і повинен був працювати на швидких нейтронах з іншим теплообмінником, фірма-виробник нового обмінника містилася в Орегоні й називалася "Мадлбейкер корпорейшн", а знищена сіль була не кухонною, лиш калійною, призначеною на міндобрива. Процес негритянки волікся по інстанціях, при чому обвинувачення й захист дотримувалися протилежних ліній. Прокуратура твердила, що справа повинна розглядатися як замах на власність федерального уряду, як умисний злочин. А захист стояв на тому, що порушення закону полягало лиш у знищенні і так уже зіпсованих добрив, які були приватною власністю; значить, справу має розглянути суд штату, а не федеральні інстанції. Негритянка ж, розуміючи, що так чи сяк, а дитину доведеться родити в тюрмі, й бажаючи увільнити маля від такої долі, зреклася материнства на користь нової філантропки, якою виявилась квакерка Сібері. Задля розваги квакерка на шостий день вагітності подалася в Діснейленд на мандрівку підводним човном у тамтешньому суперакваріумі. Човен попав у аварію, і, хоч усе скінчилося добре, від переляку міс Сібері передчасно родила. Недоноска врятували, а оскільки квакерка була вагітна ним всього тиждень, то важко її визнати повноправною матір'ю — звідси й дробове число матерів Доньди. Після цього довелося об'єднати зусилля двох великих детективних агентств, щоб дійти істини як щодо батьківства, так і щодо материнства. Прогрес науки звів нанівець старий принцип римського права "Mater semper certa est" . Для порядку додам, що стать професора так і зосталася загадкою, бо ж, за наукою, з двох жіночих клітин повинна розвинутися жінка. Звідки приблудилася хромосома чоловічої статі — невідомо й досі. Щоправда, від детектива-відставника, який саме перебував у Ламблії на сафарі, я почув, що все пояснюється просто, бо в третьому відділі лабораторії скельця давали лизати жабам.