Удар був занадто сильний. Я не сподівався, що зачеплю найболючіше місце Елеонори. Вона не раз розповідала мені про свого предка-революціонера, яким, очевидно, пишалася. І тепер це невигідне для потомків порівняння з предком схвилювало і обурило її. Елеонора раптом підвелася, випросталась і відкинула голову. Щоки її зблідли, брови нахмурилися. В очах блиснули вогники, яких я раніше не бачив. Вона гнівно подивилася на мене і сказала уривчастим голосом:
— Ви... ви... — у неї перехопило дух. — Ви нічого не розумієте, — докінчила вона тихо і враз, затуливши обличчя руками, заплакала.
Я зовсім розгубився. У мене і в думці не було образити дівчину. Я хотів тільки викликати її на відвертість. Гнів її завдав мені прикрості.
— Пробачте, — сказав я так жалібно, що камінь мусив би розчулитись (а серце Елеонори не було каменем).
Плечі її перестали здригатися, вона швидко оволоділа собою.
— Ну, пробачте, будь ласка, я не хотів образити вас...
Елеонора одвела від обличчя руки і примусила себе усміхнутися.
— Забудемо про це... нерви розладналися... Обережніше! — раптом скрикнула вона, помітивши, що я кинув кусок заліза на стіл, де стояв кубик твердого спирту, схожий на скло (ми тільки що заморозили чистий спирт у рідкому повітрі). — Хіба ви не знаєте, що твердий спирт не горить, а вибухає від удару?!
— "Ефір замерзає в кристалічну масу... — сказав я жартома, наслідуючи її менторський тон: — каучукова трубка під впливом рідкого повітря стає твердою і крихкою і може перетворитися на куски і на порошок; живі квіти стають ніби фарфоровими, ї фетровий капелюх можна розбити на куски, як фарфор".
— Ви забули сказати про пружність металів під впливом рідкого повітря, — уже невимушено посміхаючись, сказала Елеонора.
Я говорив далі тим же тоном:
— "...Свинець набуває майже подвійного опору розриву... — відповів я. — Пружність і тимчасовий опір розриву для більшості металів зростають..."
— Ну, досить, — перебила вона мене. — Давайте працювати.
Вона взяла бокал з посрібленими скляними стінками, подивилася в небесного кольору рідину і, помітивши на поверхні якусь порошинку, раптом опустила палець у посудину з рідким повітрям.
— Що ви робите? — крикнув я, в свою чергу переляканий. — Ви обпечете собі палець!
Я тільки недавно був присутній під час її "показового досліду", коли чайник, наповнений рідким повітрям і поставлений на кусок льоду, "закипав" холодними парами, бо для рідкого повітря навіть льод був розжареним тілом порівняно з низькою температурою найрідкішого повітря. І ця низька температура повинна обпікати тіло дужче, ніж розжарений метал.
Але, на превеликий мій подив, Елеонора не скрикнула, витягла палець з посудини, стріпнула і показала мені. Палець був не ушкоджений.
— Рідке повітря, що прилягає до поверхні пальця, дуже випаровується, бо температура його значно нижча від температури пальця. Внаслідок цього утворюється ніби оболонка з парів рідкого повітря — ви бачили? — яка й оберігає на мить палець від опіку. Але не думайте повторювати дослід, — сказала вона, помітивши, що я простягнув палець до посудини. — Це треба робити уміло, дуже швидко і не доторкаючись до стінок посудини.
Ми заглибилися в роботу. Елеонора, здавалося, забула про нашу суперечку, але я не міг цього забути. Бідна Нора! — так уже насмілювався я називати її в думці. Вона, значить, була нещасною жертвою Бейлі! Це відкриття збільшувало мою симпатію до дівчини. Разом з тим пам'ять моя записала на особистий рахунок містера Бейлі ще один злочин.
І непомітно для себе я почав думати про те, щоб тікати вже разом з Елеонорою.
В лабораторії було тихо. Ми зосереджено працювали. Раптом я здригнувся від пострілу.
— Знову ви надто щільно закрили пробкою посудину! — докорила мені Нора.
Так, це була моя провина. Рідке повітря в кімнатній температурі лабораторії швидко випаровується, і тиск парів вибиває пробки.
— Дуже закриєш — вибухає, слабо закриєш — випаровується надто швидко, — жартома пробурчав я.
— Важка робота?.. Зате ви не можете поскаржитися на шкідливість нашого виробництва, — відповіла Нора. — Повітря у нас більш ніж досить.
— Чи не від цього у вас такі рум'яні щоки?
Нора кинула на мене — вперше — лукавий жіночий погляд, який надзвичайно обрадував мене: значить, вона не сердиться!
Двері лабораторії відчинилися, зайшов Уільям і сказав щось англійською мовою. Нора переклала.
— Містер Бейлі просить містера Клименка до себе. Ідіть на розправу, — додала вона усміхаючись.
"Хіба вже всі знають про нашу втечу?" — подумав я. Це схвилювало мене, але спокійна посмішка Нори трохи підбадьорила. Та ба, я не знав, що містер Бейлі всіх, крім батька Нори, запрошував до себе тільки "на розправу". У підземному містечку він був вищим, безапеляційним суддею.
З важким серцем я пішов до містера Бейлі.
— Бажаю вам легко відбутися! — навздогін крикнула мені Нора.
IX. "ВИСОЧАЙШЕ ПОМИЛУВАННЯ"
У кабінеті вже були Нікола й Іван під конвоєм двох джентльменів, озброєних автоматичними пістолетами, що діяли стиснутим повітрям. Містер Бейлі стояв біля свого письмового стола.
— Підійдіть! — суворо наказав він мені, не запрошуючи сісти.
Я підійшов до стола. Містер Бейлі сів. Я не хотів стояти перед ним і теж сів. Бейлі блиснув очима. Брови його заворушилися.
— Ви намагалися втекти? — запитав він мене, хоч у голосі його відчувалося більше ствердження, ніж запитання.
— Ми хотіли прогулятися, — ледь посміхаючись, відповів я.
— Не брешіть і не заперечуйте! Ви намагалися втекти. Про наслідки я вас попереджав.
Містер Бейлі віддав якийсь наказ одному з озброєних. Той підійшов до мене і запросив іти за ним.
Суд тривав менше ніж хвилину, — залишалося, очевидно, виконати вирок. Я підвівся і пішов за конвоїром. Двоє інших повели Ніколу й Івана. На повороті Івана й Ніколу повели вбік, а я пішов далі. Ми спустилися вниз, пройшли коридором. Конвоїр зупинився біля залізних вузьких дверей, відчинив їх і досить безцеремонно штовхнув мене в маленьку камеру з суцільними залізними гладенькими стінами і невеличкою електричною лампою на стелі. Двері захлопнулися, клацнув замок. Я залишився один.
"Карцер... Це ще не так погано. Я дешево відбувся", — подумав я, оглядаючи свою тюрму. Тут було сухо й чисто, але холодно. На стіні висів термометр Цельсія. Такі термометри висіли в кожній кімнаті і навіть у коридорах підземного містечка, — тут дуже пильно стежили за температурою. Термометр показував тільки шість градусів тепла.