— А як же діти гуляють у сніжки і ліплять сніговиків? — не витерпів Буратіно.
— Сніг у нас лежить на високих горах, — продовжувала мандаринка. — Я росла з моїми родичами в долині, але бачила на верхів’ях гір снігові поляни. Це дуже красиво. Гори ще
стоять зелені, а на шпилях лежить сніг, і внизу так тепло, що в морі купаються діти і загоряють на сонці. І там росте чай, там ростуть лимони.
— Звичайно, який це чай без лимонів! — підняв носа вгору Буратіно, але сова зупинила його базікання суворим поглядом.
— І там росте багато апельсинів і мандаринів. Я виросла з маленької кісточки, яка є всередині кожної мандаринки. Мандаринку з’їла дівчинка, а кісточку зберегла і висадила в горщечок.
"І я так зроблю, — подумав хлопчик. — Я з’їм мандаринку, а кісточку посаджу!"
Але тільки-но він це подумав, як Буратіно закричав.
— О, як цікаво! Скажіть, і у вас всередині така кісточка? Я вас нікому не віддам! Я хочу, щоб і в мене виросло мандаринове дерево!
Оцей ще Буратіно! Він завжди соває носа куди не слід Це не так просто,— засміялася мандаринка і покрутилася на ниточці. — Цей горщечок поставили в теплиці поряд з багатьма іншими, а коли виросли пагінці — усіх пересадили на широку поляну, звідки видно було з одного боку снігові гори, а з другого синє море і де нас зігрівало таке ласкаве, щедре сонце. Деревця вже мріяли, що на них виростуть солодкі золоті мандаринки. Але приходили дорослі люди, прибігали хлопчики і дівчатка в червоних галстуках, і всі казали:
— Дички! Дички! Це ще дички!..
І якось навесні прийшли дівчатка з кошиками в руках. У кошиках вони принесли багато бруньок. Це були бруньки з дорослих мандаринових дерев. Гострим ножем розрізали вони кожен стовбурець коло коріння.
— Ай! — скрикувало деревце, але йому швидко вкладали бруньку і міцно зав’язували.
Мандаринка на мить замовкла, а всі слухачі співчутливо покивали головами і з повагою подивилися на мандаринку.
— Уявіть! Ми всі від того виросли солодкими! ї коли зібрали перший урожай на нових деревцях, хлопчики і дівчатка в червоних галстуках вклали нас у великий ящик і послали в подарунок вашим дітям на новорічне свято. Вони казали при цьому: "Ми з ними друзі — ні гори, ні море не розділять нас". А справді, нас довго везли морем. Ми лежали в ящиках і нічого не бачили, але шум хвиль ми чули, і інколи хвилі так гойдали пароплав, що ящик наш так і хитався туди й сюди, туди й сюди! Потім ми їхали поїздом, а потім на машинах нас привезли сюди. Уявіть собі, ніхто з нас не змерз і навіть холодно не було.
Це тому, напевно, що наші діти дуже дружать з вашими і загорнули нас з великою любов’ю.
— О, як було б добре,— мовила ялинка,— коли б і в наших краях росли такі ласкаві сонячні плоди. Як би всі любили вас і дружили з вами! Ми такі високі, міцні, нас бояться піски і вітри-суховії, ми стояли б стіною і не пускали б їх до вас, а наш Дід Мороз зовсім не такий страшний!
"Як добре було б..." — подумав хлопчик, але тут залунав годинник — бам-бам-бам — 12 разів.
— Новий рік! Новий рік! — закричав Буратіно. — Швидше загадуйте бажання!
І хлопчик закінчив у думках своє бажання.
"...Щоб ми завжди з тими дітьми дружили і дерева наші з їхніми дружили!.."
Він хотів подивитися, який же Новий рік, чи справді маленький хлопчик, як він, але раптом світло ударило просто в очі. Він їх відкрив. Над ним стояли дорослі.
— Дивіться, він заснув. Візьмемо його на руки і перенесемо в ліжко.
І хлопчик досипав уже в ліжку.
А другого дня був перший день Нового року і було дуже весело з самого ранку усім дітям дитячого будинку. Всі вони одержали багато подарунків, до них приїхало багато гостей, але найдужче вони справді зраділи подарунку з далекої Грузії. І не тому, що в ящиках було багато мандаринів, а тому, що там лежав великий лист, і діти Грузії писали дітям України, що вони в знак щирої дружби посилають ці мандаринки, золоті, як сонце. І що вони надішлють їм також молоді саджанці з цих дерев, щоб діти посадили і виховали їх на згадку про своїх друзів Вони писали, як зробити теплиці, як ходити за ними, щоб і на Україні виросли і не померзли ці сонячні плоди.
Адже коли хочеш — все можеш зробити, і ніякий мороз і холодний вітер не заморозять те, що зігріває гаряча любов, дружба і велике бажання зробити якнайкраще.
— Ура! — кричали діти. — Ми зробимо все, щоб і в нас росли їхні деревця. Хай живе наша дружба!
— Ура! — кричав хлопчик, який зустрів Новий рік під ялинкою.
Він нікому не розказав про те, що чув і як зелена ялинка і золота мандаринка теж подружилися. Це був його секрет.
Та він знав те, що знав! А тепер і ви знаєте