Так Агриппіна за бажанням Клавдія і на прохання сенату повінчалася з ним. Згодом вона отримала титул Августи, її завезли колісницею на Капітолій – почесть, яку до того часу надавали тільки жерцям. Тож так вона й отримала всі можливості помститися своїм противникам. Врешті надзвичайно хитра жінка дочекалася слушної миті. Незважаючи на те, що Клавдій мав дітей обох статей, Меммій Полліо, що був тоді консулом, а також вільновідпущеник Паллант, який дуже підтримував Агриппіну в безчесному шлюбі, щосили намовляли її наполягти на тому, щоб Клавдій усиновив свого пасинка Нерона. Ніхто, однак, не пам'ятав, щоб колись бували випадки всиновлення в родині Клавдіїв. До того ж Агриппіна змусила Клавдія обіцяти Неронові Октавію, його доньку від Мессаліни, вже заручену з Луцієм Силаном, юнаком знатного походження.
Досягнувши цього, жінка зрозуміла, що звір потрапив у пастку. Підбурювала її не тільки огидна Клавдієва ненажерливість, але насамперед страх, що син Клавдія Британік, про якого дуже піклувався Нарцис, міг дорости до старшого віку ще до смерті батька і зруйнувати її плани. Тому, не гаючи часу, Агриппіна заповзялася звести Клавдія на той світ.
Клавдій надзвичайно любив гриби, називаючи їх поживою богів, тому що ростуть вони самі по собі, без насіння. Агриппіна, добре це знаючи, щедро побризкала варені гриби отрутою і сама, як переконують деякі джерела, піднесла страву вже сп'янілому Клавдієві. Інші говорять, що Агриппіна підкупила євнуха Галота, який зазвичай куштував їжу Клавдія, і той підсунув гриби під час обіду в храмі з жерцями. Як би там не було, Клавдій усе виблював і вже одужував, але жінка намовила лікаря Ксенофонта, щоб той, начебто для продовження блювання, полоскотав Клавдієві горло пір'ям, змоченим отрутою. Так вона й досягнула бажаного.
Клавдія віднесли у спочивальню, де він і помер. Про це ніхто не знав, окрім Агриппіни. Вона нікому не повідомляла про смерть правителя, аж доки, не заручившись підтримкою своїх друзів, не зробила імператором підлітка Нерона, оминувши Британіка як надто молодого. Нерон сприйняв новину з такою вдячністю, що тут же за такі заслуги матері надав їй всю владу – як у публічних, так і в приватних справах: видавалося, що надав їй принципат, залишивши собі тільки титул.
Так Агриппіна засяяла на цілий світ з вершини римського принципату. Але невдовзі сяйво затьмарили плями великої ганьби, перетворивши його в безумство небачених убивств та вигнань. Насамперед відомо, що Агриппіна дозволяла Неронові виявляти його неприродну любов до себе, що переходило всілякі межі. Син відчував до неї неприродний потяг, так що навіть серед своїх наложниць мав проститутку, дуже подібну на неї, а коли їх разом переносили в лектиці,[184] то дуже часто на одязі помічали плями, що видавали непристойні стосунки. Дехто навіть засвідчує, що вона затягнула сина до брудного вчинку, прагнучи відновити владу, яку вже почала втрачати, бо часто з різних причин накидалася на Нерона з докорами. Стверджують також, що саме через докори Нерон став уникати стосунків з нею та розмов наодинці.
Жінка, яка силоміць одружила свого власного дядька на собі, згодом отруївши його грибами, яка обманом і насильством привела до влади зовсім непридатного молодика, цілком заслужено дочекалася свого мерзенного кінця. Багато в чому перечачи синові, заробила собі ненависть від нього, так що він позбавив Агриппіну всіх почестей і титулу Августи. Розізлившись і запалившись жіночим гнівом, жінка погрожувала, що відбере в нього владу, яку сама йому доручила. Такі слова навіяли жах на Нерона. Адже він добре знав, наскільки вона підступна і що багато друзів могли б допомогти їй, усе ще пам'ятаючи про Германіка, її батька. Нерон тричі марно намагався отруїти матір, але прониклива жінка постійно приймала протиотруту і так уникнула смерті.
Врешті, коли жінці вдавалося вислизати також з інших лабетів, які він влаштовував, Нерон вирішив застосувати вишуканіші способи здійснення свого задуму. Тому й пішов радитися з Аніцетом, який був префектом флоту поблизу Мізен і колишнім вихователем юного Нерона. Той показав, як можна збудувати корабель, що міг сам розвалитися: посадивши на нього Агриппіну, яка нічого не здогадувалася б, можна було б таким чином накликати на неї небезпеку.
Така ідея припала Неронові до вподоби. Наче розкаюючись за колишню ненависть, з удаваною синівською любов'ю міцно обійняв він матір і відпровадив до самого дому. Згодом, відправляючись на обід разом із Креперієм Галлом і вільновідпущеницею Ацеронією, Агриппіна сіла на корабель, зготований для її загибелі. Як тільки ніч зійшла на подорожуючих, змовники подали знак, і важка свинцева покрівля корабля провалилася, придушивши Креперія. Але погода була спокійною, і тому мореплавці самі намагалися перевернути корабель. Ацеронію затовкли палицями і веслами, коли та почала кликати на допомогу, Агриппіну поранили в плече й скинули в море. Але прибережні жителі врятували Неронову матір і відвезли до її власного помешкання, що на Лукринському озері.
Агриппіна одразу ж послала вільновідпущеника Агеріна до Нерона сповістити про свій щасливий порятунок. Імператор же, звинувативши його у спробі замаху, наказав затримати і тут же послав Аніцета, тетрарха Геркулія і морського центуріона Обарія, щоб вони врешті покінчили з матір'ю. Коли Аніцет оточив будинок, втекла остання служниця, що залишилася, і виконавці схопили Агриппіну. Першим ударив Геркулій палицею по голові, а коли жінка побачила, що центуріон добуває меча, щоб її вбити, відкривши свій живіт, сказала, щоб простромив лоно.
Так і вбили Агриппіну. Спаливши тіло тієї ж ночі, нашвидкуруч влаштували похорон і закопали абияк. Згодом друзі влаштували їй пристойне поховання на Мізенському шляху поблизу вілли Юлія Цезаря.
Дехто говорить, що Нерон оглядав тіло вбитої, критикував одні частини тіла, а інші вихваляв, аж після того її поховали.
93. Епіхарида, вільновідпущениця
Вважають, що Епіхарида радше була іноземного, аніж римського походження. Вона не те що не вирізнялася ніяким славним походженням, а навіть навпаки, була вільновідпущеницею, народженою від батька-вільновідпущеника. А що ще ганебніше, вона не мала найменшого смаку до високих мистецтв; однак наприкінці життя розкрила величність свого духу та мужність характеру.