Читач може вихваляти, кого забажає, але на мою думку, Буза знайшла найкраще застосування для своїх маєтків. Адже породжуюча природа вивела золото з надр землі на поверхню не для того, щоб його з материнського лона одразу ж закопали в могилу; саме так роблять жадібні, коли ховають його у скриню і розставляють пильних сторожів, немовби хотіли ще раз народитися. Золото існує для того, щоб сприяти загальному благу, а не для завойовування поваги та розважання друзів. А якщо нам його забагато, тоді з щирою душею роздаймо його тим, хто зазнав нещасливої долі, потерпає від гніву неба, несправедливо скривджений бідністю, закритий у в'язниці за чужий злочин, та й врешті всім тим, хто потерпає від нужди. Але використовувати такі статки потрібно не для того, щоб показати себе, а щоб допомогти; не для того, щоб нажитися, а щоб подарувати. Тому необхідно застосовувати здоровий глузд: щоб, допомагаючи іншим, не збідніти самому і тоді не зазіхати на статки інших, не кажучи вже про те, щоб здобувати їх силоміць чи заздрісно на них споглядати.
70. Софонісба, цариця Нумідії
Знаємо, що Софонісба[135] була дуже відомою царицею Нумідії, однак найбільше вона прославилася своєю страшною загибеллю, яку прийняла безстрашно і добровільно. Була вона донькою Газдрубала, сина Ґізґона, великого карфагенського вождя, і жила в час, коли Ганнібал спустошував Італію.
У квітучому віці, коли вона була чудовою красунею, батько видав Софонісбу заміж за Сифакса, могутнього царя Нумідії. Цим він прагнув не лише поріднитися з царем; у той час, коли постійно велася війна з Римом, хитрий чоловік намагався не тільки відвернути варварського царя від римлян, але й красою своєї доньки зробити його союзником Карфагена у війні проти Рима; його плани здійснилися.
Дівчина отримала попередньо настанови, а ще й краса цьому дуже сприяла, тож щойно відсвяткували одруження, Сифакс так палко закохався, що нічого іншого для себе не мав дорожчого чи солодшого, аніж Софонісба. Врешті, коли нещасний палав у коханні, Корнелій Сципіон переправився зі своїм військом із Сицилії в Африку, і Софонісба, на прохання Газдрубала, лестощами та проханнями настільки схилила волю Сифакса на свою сторону, що той не лише покинув римлян, яким давав клятву вірності та дружби, і приєднався до карфагенян, а навіть перебрав на себе керівництво чужою війною. Тому й порушив угоду, яку нещодавно уклав зі своїм гостем Сципіоном, і відіслав йому листа, забороняючи переходити в Африку, ще задовго до того, як той перейшов.
Однак Сципіон, молодий чоловік з могутнім духом, зневажаючи підлість варварського царя, вивів свої війська неподалік від Карфагена і насамперед розправився із Сифаксом, пославши на нього свого союзника Масиніссу і легата Лелія. Вони, розбивши військо Сифакса, його самого схопили, закували в кайдани і відвели до Цитри, головного міста Нумідії. Однак місто не здалося Масиніссі доти, доки громадянам не показали царя, закованого в кайдани.
Лелій ще навіть не прибув, коли Масинісса ввійшов у місто, яке від такого перебігу подій повністю збунтувалося. Він увірвався у царські палати – так, як був, при зброї, і тут же зустрів Софонісбу. Вона ж, розуміючи своє становище, як тільки побачила його в передпокої, одразу ж за зброєю розпізнала визначного полководця. Припавши йому до колін, мовила, все ще з духом давньої гордості: "Так, славний царю, хотів бог і твоя фортуна, що ти зараз можеш зробити з нами, які нещодавно були царями, все, що забажаєш. Але якщо полоненим дозволено перед лицем переможця, владаря життя й смерті, мовити слово прохання, торкнутися колін і правиці переможця, я, нещасна, благаю твою величність, якою сама була нещодавно, благаю тебе царським родом і нашим спільним нумідійським походженням, хоча й воно в тебе під кращим знаменням, аніж було у Сифакса, коли він вийшов, – зі мною, що потрапила під твою владу завдяки нещасливій долі, вчини так, як твоєму серцю видається належно і вірно, допоки, могутній владарю, мене живу не передали ненависному і чванливому римському судові. Адже можеш легко зрозуміти, що я, карфагенянка і донька Газдрубала, – ворог для римлян, навіть не беручи до уваги те, що я – дружина Сифакса, тому й повинна боятися. І якщо немає іншого шляху, то прошу тебе і благаю: я воліла б померти від твоєї руки, аніж дістатися живою в руки ворогові".
Масинісса і сам був родом з Нумідії, а до того ж, як усі інші, був ласий на любощі. Заворожений привабливістю лиця благаючої, якому нещастя додало особливо невимовної краси і витонченості, зворушений людяністю й охоплений пристрастю, Масинісса, як був, озброєний, оскільки Лелій ще не прийшов, подав правицю Софонісбі. Тут же, серед жалісливих жіночих плачів, серед безладно сновигаючих туди й сюди воїнів, підвів з колін благаючу і негайно одружився з нею. Святкування відбулося тут же, під брязкіт зброї. Вважаю, що таким чином він хотів задовольнити і свою пристрасть, і благання Софонісби.
Наступного ж дня Масинісса зустрів новоприбулого Лелія, і той наказав йому забиратися у військовий табір з усім награбованим царським крамом і з новою дружиною. Насамперед Сципіон привітав їх з успішно виконаною справою, а відтак по-дружньому дорікнув Масиніссі за святкування одруження з полонянкою римського народу. Сципіон опісля подався до свого намету, і коли всі присутні розійшлися, звідти ще довго розносилися схлипування, плачі й ридання, так що було чути всім довколишнім. Тож усі були переконані, що причиною цього може бути Софонісба: Масинісса наказав прикликати до себе найвірнішого свого слугу, якому довіряв на зберігання отруту, щоб мати на крайній випадок життя, і доручив йому розчинити її в келихові й віднести Софонісбі, повідомивши їй таке: Масинісса охоче дотримувався б, якби міг, своєї вірності, яку дав добровільно; але оскільки ті, хто мали такі повноваження, відібрали у нього право рішення, то він може надати, на превеликий свій жаль, тільки те, що вона сама просила, якщо й далі цього бажає: а саме, що не хоче живою потрапити до рук римлян; однак зважаючи на свого батька, батьківщину та двох царів, з якими вона нещодавно святкувала весілля, може приймати рішення на свій вибір.