Порсенна, довідавшись вранці про те, що сталося, подався скаржитися; на багатолюдному зібранні сенат ухвалив рішення повернути провідника втікачів, додавши, що через певний час цар має повернути її неушкодженою до своїх. Тим часом цар, заворожений відвагою і дивуючись мужності дівчини, не тільки дозволив їй повернутися до своїх, але й надав їй можливість вивести будь-кого із решти заручників. З усіх, що залишилися, Клелія вибрала тільки молодих юнаків: очевидно, це узгоджувалося з її дівочою чеснотою, а також було найприйнятнішим для міста, оскільки вона звільнила саме тих, які були найвразливішими з огляду на вік.
Саме тому від вдячних громадян Клелія отримала незвичайну почесть: на найвищому місці Святого Шляху[107] їй поставили кінну статую, яка простояла там довгий час.
53. Гіппона, грецька жінка
Гіппона була жінкою грецького походження, як довідуємося з давніх книг. Я не думаю, що вона вважається відомою завдяки якомусь одному найкращому вчинку: адже сягаємо вершин поступово і ніхто не стає найбільшим раптово. Оскільки підступна давнина позбавила нас відомостей про її рід, край та інші вчинки, спало мені на думку описати те, що дійшло до нас – щоб і воно не кануло в небуття, позбавивши її заслуженої хвали.
Ось маємо переказ про те, як Гіппону викрали пірати. Була вона дуже гарна і розуміла, що пірати зазіхатимуть на її цноту. Однак Гіппона дуже високо цінувала свою невинність: навіть коли бачила, що можна зберегти її лише смертю, то, не чекаючи насильства, одразу кинулася у хвилі, і вони забрали її життя, врятувавши невинність.
Хто не схвалить такого твердого рішення цієї дівчини? Замість кількох років, на які могла б мати довше життя, вона відкупила свою чесноту, передчасною смертю здобувши собі віковічну славу. Її відважний вчинок не змогло приховати розбурхане море, навіть покинутий берег не зміг відібрати того, щоб вічні літературні постаменти зберегли цей вчинок у величному світлі.
Потім її тілом довго бавилися хвилі, наче забавкою, аж доки не викинули його на берег Еритеї, і місцеві жителі поховали її так, як загиблих мореплавців. Згодом пірати розпустили поголос, хто вона така і чому загинула; тоді еритейці з усіма належними почестями звели на березі, на місці її поховання, величезну могилу. Вона довго залишалася свідченням чесноти, яку зберегла Гіппона, щоб усі знали: жодна темрява недолі не може затьмарити світла чесноти.
54. Меґулія Доната
Меґулія, якій давні римляни дали прізвисько Доната, як я вважаю, походила з відомого римського роду. У цей примітивний, чи, можна сказати, святий вік, коли країна ще не ринулася з обіймів бідності, найкращої виховательки до пошуків азійських розкошів і царських багатств, Меґулія була дуже відомою. Вважаю, що вона отримала таке прізвисько радше через щедрість своїх родичів, а не через якісь особливі заслуги. Адже у той час для чоловіка придане у п'ятсот тисяч асів[108] видавалося неймовірно величезним: так вона й отримала своє прізвисько – Доната. Воно протрималося довгий час, і якщо згодом якійсь дівчині давали придане більше, аніж звичайне, її також одразу називали Донатою Меґулією.
Яка чудова простота, яка похвальна бідність! Що колись вважалося неймовірно величезним, те видається смішним для сьогоденної захланності. Адже ми вже настільки перейшли міру у всьому, що не впевнений, чи можна знайти робітника, столяра, торговця чи селянина, який привів би додому дівчину за таке мале придане.
І це не дивно, адже навіть жіночки з простолюду приписують собі царські вінці, золоті каблучки, браслети та інші прикраси: вони користуються ними погордливо, не говорю навіть, що безсоромно.
Авжеж! Не знаю, чи сказав би я: "Величнішими стають душі наші, коли навзаєм даруємо великі дарунки", бо зовсім інше вважаю правильнішим: "Своїми злими вчинками культивуємо вади, низькопоклонства і ненаситні прагнення смертних".
55. Ветурія, римська матрона
Ветурія була відомою римською жінкою поважного віку, яка похвальною працею зробила свої роки вічно молодими. Мала вона сина, Ґнея Марція, сильного духом, бистрого думкою та ділом юнака. Коли римляни брали приступом Коріоли, місто вольсків, то здобули його, як знаємо, виключно завдяки відвазі Ґнея, і відтоді він отримав прізвисько Коріолан.[109] З того часу Ґней користувався великою повагою серед знаті за те, що наважувався все робити і говорити.
Одного разу, коли Рим потерпав від сильного голоду, за распорядженням сенату туди відправляли багато зерна із Сицилії. Ґней різкою промовою заборонив роздавати зерно простолюдові доти, доки вони не дозволять поновити права знаті, відібрані при поверненні зі Святого Пагорба. Простолюд дуже розгнівався, адже всі потерпали від голоду, і був би кинувся на нього, якби трибун вчасно не призначив день розгляду справи, яку, до речі, програв.
Розгніваний Ґней не підкорився і був покараний вигнанням; тож він подався до вольсків, нещодавніх ворогів римлян. Вони його щиро прийняли як почесного гостя: адже мужність всюди цінується. Хитрощі, які він вигадав разом з Акцієм Тулієм, спровокували нову війну між вольсками і римлянами, у якій вождем був сам Ґней. Він привів військо до Клелійського рову, що за чотири милі від Рима, і своїми діями поставив римлян у таке становище, що сенат був змушений вислати до вигнанця перемовців, щоб просити про перемир'я на вигідних умовах.
Марцій, різко відповівши, відіслав їх назад. Перемовців послали ще раз, однак той навіть не прийняв їх. Прийшли вони й утретє, разом з понтифіками в інфулах, зі своїми поважаними прохачами, однак повернулися додому зневірені. Тоді зневіра увійшла в серця всіх римлян, і юрба матрон подалася до Ветурії, матері Коріолана, і Волюмнії, його дружини. Вони почали жалібно просити стару жінку, щоб вона разом з дружиною Марція подалася у ворожий табір й ублагала свого сина змилостивитися, оскільки склалася така ситуація, що воїни вже не могли захистити республіку зброєю. Їх супроводжував величезний натовп жінок.
Коріолан, довідавшись про їх прихід, дуже розхвилювався і збентежився появою матері – піднявся з крісла і вийшов із шатра, щоб зустріти її.