"Я заплямувала свою непорочність тому, щоб народити власника для полів, для чудового будинку та царського краму". Але дуже часто виростають розтратники з таких нащадків. Маючи величезні багатства, їх слід витрачати, а не розтрачати, а бідняків у Христі є багато: якщо роздати їм, вічний палац побудуєш собі. Якщо роздати їм, твоя чеснота засяє іншим світлом. До того ж, немає кращих спадкоємців, аніж твої друзі: адже ти маєш те, що вони намагалися отримати. А дітей матимеш не таких, яких бажаєш сам, а яких дасть тобі природа.
Прийде й третя і стверджуватиме, що вона одружується знову, бо так наказали батьки, змусили родичі та намовили сусіди, так наче ми не розуміємо, що лише єдиним запереченням звела б нанівець усі намовляння, якби її нестримна пожадливість не переконала її. Дідона вибрала смерть, а не безчесне життя; а щоб жити чесно, не могла відмовити у заміжжі.
Прийде й наступна, вважаючи, що наймудріша з усіх, переконуватиме: "Молода ще я була. Як знаєте, молодість запальна. Не змогла втриматися. Говорить учитель народів, щокраще женитися, ніж розпалятися,[85] тож я вчинила за його порадою". О, як гарно сказано! Так наче я пропоную невинність лише старим або Дідона не була молодою, коли твердо вирішила зберігати чистоту. Не для того давав святі поради апостол Павло, щоб ними ганебно раз по раз послуговуватися для захисту всіляких негідних вчинків. Вичерпавши сили, поволі відновлюємо їх поживою: невже не можемо зменшити вплив надмірних сил, утримуючись? Жінка поганської віри, переслідуючи марну славу, могла керувати своїм запалом і встановлювати правила для себе, а християнка, що наслідує вічну славу, не може наказати собі! Та невже! Вважаємо, що можемо перехитрити Бога такими словами, але цим заводимо самих себе в минущу славу і, навіть не згадуючи про вічне, поринаємо в безодню постійної ганьби.
Тож нехай червоніють жінки, споглядаючи бездиханне тіло Дідони: роздумуючи про причини її смерті, нехай схилять свої голови, усвідомлюючи, що жінка, яка слідувала за дияволом, перевершила чеснотністю християнок. І нехай не гадають, що слізними оплакуваннями і чорними одежами віддадуть померлій все належне: любов слід плекати до самого кінця, якщо вони прагнуть виконати обов'язки вдівства. І нехай не прагнуть іншого шлюбу: часто багато хто так чинить, однак радше через нетерпіння, аніж задля виконання святих обов'язків, і вдовольняється ним під вигаданим іменем подружжя, позбавляючись бруду безсоромності. Але чому після випрошування обіймів і стосунків з різними чоловіками боїшся заходити до розпусників за прикладом Валерії Мессаліни?[86]
Однак про це – в іншому місці, адже мушу визнати, що значно перевищив обсяг задуманої праці. Але хто є настільки цілеспрямованим, щоб зопалу не вийти за рамки розпочатого твору? Сподіваюся, що читач пробачить; тож повертаємося до місця, звідки я відхилився.
Бездиханній Дідоні справили величний похорон, який лиш було можна, віддали не те що людські, але й Божественні почесті, сльози і жалоба були на лицях усіх громадян. Допоки Карфаген існував, її вшановували вівтарями й храмами, приносили особливі жертви: не лише як їхній загальній матері й цариці, а як чудовому божеству, що постійно їх захищає.
43. Нікавла, цариця Ефіопії
Нікавла,[87] як я зміг довідатися, була уродженкою далекої варварської Ефіопії. Вона щонайбільше заслуговує згадки насамперед через те, що хоча й народилася серед неосвічених людей, все ж вирізнялася блискучими манерами.
Якщо вірити древнім, вважалося, що коли династія фараонів занепала, Нікавла, нащадок тієї чи іншої гілки, стала видатною царицею ефіопів, єгиптян і, як багато хто стверджує, навіть арабів. Її царські палаци були на острові Меро, найбільшому на Нілі; говорять, що вона володіла такою неймовірною кількістю скарбів, що перевершила майже всіх смертних.
Читаємо, що Нікавла, незважаючи на всі насолоди, що дає багатство, не присвятила себе дозвіллю і жіночим ніжностям, а зовсім навпаки; хоча й не знаємо, хто був її наставником, та все ж дивуємося її неймовірній обізнаності в природничих науках. Святе Письмо, засвідчуючи існування Нікавли, також вказує на цей факт.
Говорять, що Нікавла, про яку Писання згадує як про Шеву, почувши вчення Соломона, яке процвітало в той час, була зачудована його славою, що заполонила весь світ. Зазвичай немудрі люди вважають це неважливим, бо навіть не схвалюють. А Нікавла не тільки захопилася цим вченням, а не вагаючись вирушила з Меро, зі свого чудового царства, що майже в іншому кінці світу, через Ефіопію та Єгипет узбережжям Червоного моря та арабськими пустелями з величезним ескортом, неймовірною пишнотою і царською челяддю до Єрусалима, щоб особисто почути це вчення. Сам Соломон, найбагатший з усіх царів, був вражений такою величчю.
Він прийняв її з найбільшими почестями; і коли Нікавла поставила Соломонові кілька запитань і уважно вислухала відповіді, то відкрито визнала, що мудрість Соломонова значно перевершує і його славу, і можливості людського мислення. Без сумніву, здобута ця мудрість не навчанням, а Божим даром. Відтак передала йому чудові дарунки: говорять, що серед них були деревця, котрі видихають бальзам. Згодом Соломон наказав посадити їх неподалік Асфальтового озера і старанно доглядати за ними. У відповідь Нікавла також отримала подарунки і з почестями повернулася на батьківщину.
Дехто стверджує, що цю жінку можна ототожнювати з Кандацією, відомою царицею міста Меро. Від її імені єгипетських царів упродовж довгого часу називали кандаками, а не фараонами, як їх називали до того.
44. Памфілія, донька Платея
Памфілія, як я довідався, була жінкою грецького походження. Хоча вічність приховала, з якої місцевості вона походить, та все ж залишила ім'я її батька: знаємо, що Памфілія була донькою чоловіка на ім'я Платей. Ця жінка, хоча й не має високих титулів, усе ж долучилася до загального блага республіки, і тому не слід позбавляти її своєї частини хвали. Не важливо, наскільки згодом це видається легко, але ніхто ще не довідався нічого нового, не залучаючи сили свого мислення і не порівнюючи славу з якістю.