— Непогана ідея! — Бранд кивнув на знак згоди. — Навіть звучить добре. Я доповім шефові.
Вони зайшли в ліфт, і тут Бранд дозволив собі з усього подивуватися. Такий кінець справи, розпочатої з заміни однієї літери у прізвищі!
Маршаллові Себатинському ледь не відібрало мову від хвилювання.
— Присягаюсь, — переконував він дружину, — що й сам не второпаю, як це сталося. Мені б і в голову не прийшло, що вони можуть відрізнити мене від мезонного детектора. Боже милий, Софі, ад'юнкт-професор кафедри фізики у Прінстонському університеті! Подумати тільки!
— Як ти гадаєш, — запитала Софі, — чи не вплинув тут твій реферат на сесії Товариства Американських Фізиків.
— Не думаю. То була сіренька доповідь, які нав'язують по черзі кожному працівникові лабораторії. — Він ляснув пальцями. — То, мабуть, Прінстон збирав про мене дані. Ось воно що! Знаєш, всі ті анкети, що я заповнював за останніх півроку, всі ті розпити без пояснень причин! Чесно кажучи, я вже думав, що мене підозрюють у підривній діяльності. А це Прінстон мене вивчав. Ґрунтовний у них підхід!
— А може, це твоє прізвище? — закинула Софі. — Я маю на увазі зміну.
— Слухай уважно. Нарешті моя професійна діяльність належатиме мені особисто. Я ще себе покажу! Оскільки у мене з'явиться шанс працювати без... — він урвав себе на півслові і повернувся, щоб глянути на дружину. — Моє прізвище? Ти маєш на увазі "С"?
— До того як ти змінив прізвище, тобі ж не давали пропозицій. Хіба не так?
— І ще довго після того. Ні, з прізвищем просто збіг. Я вже казав тобі, Софі, то просто п'ятдесят викинутих доларів, щоб ти затихла. Господи, яким йолопом почував я себе всі ці місяці, наполягаючи на тому дурному "С"!
— Я тебе, Маршалле, не примушувала міняти, — негайно перейшла до оборони Софі. — Я запропонувала, але ж не гризла тебе. Так що не дорікай. А крім того, все склалося добре. Я впевнена, що без прізвища тут не обійшлося.
— Забобони! — Себатинський поблажливо посміхнувся.
— Називай собі як хочеш, але не смій знову міняти прізвища!
— Гаразд, не буду. Гадаю, що не буду. Я стільки наморочився, поки привчив усіх писати моє прізвище через "С", що мене аж нудить від самої думки повертати на старе. А може, поміняти прізвище на Джонс, га? — він розсміявся майже до істерики.
— Не смій навіть думати! — Софі не сміялася.
— Ох, даруй. Я пожартував. Знаєш що? Загляну я цими днями до того старого, скажу, що все вийшло, і дам йому ще десятку. Це тебе влаштовує?
Його радості якраз вистачало, щоб наступного тижня так і зробити. Тепер він не маскувався. На носі сиділи окуляри, на плечах — буденний костюм, а на голові не було капелюха.
Наближаючись до вітрини, Себатинський навіть мугикав під ніс; він ступив убік, щоб дати дорогу втомленій, роздратованій жінці, яка штовхала перед собою коляску з близнятами.
Взявся за дверну ручку, великий палець поклав на залізну клямку. Під натиском пальця клямка не поворухнулася. Двері були зачинені на замок.
Пошукав очима запилену і невиразну карточку з написом "Нумеролог". Карточка зникла. Інший напис, друкований, пожовклий і покручений від сонця, повідомляв: "Винаймається".
Себатинський знизав плечима. От і маєш! Він хотів зробити добре.
Героунд, щасливо позбавлений матеріального придатку, крутонувся від радості, і його енергетичні вихори засяяли тьмяним багрянцем на кілька кубічних гіпермиль.
— Я виграв? Я виграв? — допитувався він.
Местак зіщулився, його вихори набули форми майже сферичного сяйва у гіперпросторі.
— Я ще не підрахував.
— Гаразд, рахуй собі. Зволіканням результатів аж ніяк не зміниш. Уф-ф-ф! Яке полегшення повернутися назад у чисту енергію! Цілий мікроцикл я був матеріальним тілом, до того ж майже зношеним. Але варт було помучитися, щоб утерти тобі носа.
— Ну добре, — озвався Местак, — я визнаю, що ти відвернув на планеті ядерну війну.
— Ефект класу "А", чи ні?
— Ефект класу "А". Не заперечую.
— Добре! Тепер перевір і переконайся, чи не досяг я ефекту класу "А" за допомогою стимулу класу "Е". Я змінив одну літеру в одному прізвищі.
— Що?
— О, не турбуйся. Я все приготував. Постарався спеціально для тебе.
— Здаюся. Стимул класу "Е", — з неохотою погодився Местак.
— В такому разі я виграв! Визнай!
— Ні я, ні ти не виграємо, коли дізнається Страж.
Героунд, який побував на Землі літнім нумерологом і ще не прийшов до тями від полегшення, що більше не треба ним бути, зауважив:
— Щось ти цим не переймався, коли бився об заклад!
— Бо не сподівався, що в тебе вистачить дурості грати.
— Балачки! До того ж, навіщо перейматися? Стимулу класу "Е" Страж ніколи не помітить.
— Може, й ні, але він помітить ефект класу "А". Ті матеріальні все ще існуватимуть через десяток циклів. Таке Страж не пропустить.
— Местаку, вся приключка в тому, що ти не бажаєш платити. Крутиш.
— Я заплачу. Але почекай, поки Страж не виявить, що ми взялися за незатверджену проблему і провели несанкціоновані зміни. Звичайно, якщо лише... — він замовк.
— Гаразд, — запропонував Героунд, — поміняємо все назад. Він не дізнається.
У світлому енергетичному спектрі Местака з'явилося потужне сяйво.
— Якщо ти хочеш, щоб він не помітив, то доведеться знову застосувати стимул класу "Е".
— Я зможу! — Проте в голосі Героунда вчувалися нотки вагання.
— Сумніваюся!
— Один раз я вже зміг!
— Закладаємося ще раз? — по емісії Местака пробігли промінчики прихованого тріумфу.
— Звісно, — не забарився з відповіддю зачеплений за живе Героунд, — я поверну тих матеріальних до первісного стану. Страж навіть не зауважить різниці.
Местак відчув свою перевагу і захотів скористатися ситуацією якнайповніше.
— Тоді почекаємо з першим закладом. У другому ставку потроїмо.
Героунд також запалився азартом.
— Згода! Граю! Потрійна ставка!
— По руках!
— По руках!
© АЗІМОВ А. Кінець Вічності: Вибрані твори. — К.: Дніпро, 1990. — 768 с. — (Фантастика. Пригоди. Детектив).
© ОНИШКО А. В., переклад з англійської, 1990.