А потім у однієї зі своїх подруг я познайомилася з її родичем, він сподобався мені, а я йому. Протягом тижня я часто зустрічалася з ним, постійно й необачно, як це трапляється в перші дні кохання: і мій батько, не створений для життя на самоті, також став бувати з однією молодою, досить амбітною жінкою. Розпочалося наше звичне життя, як можна було й сподіватись. Зустрічаючись, ми з батьком сміємося, розповідаємо одне одному про наші успіхи. Він, безперечно, здогадується, що в мене з Філіпом аж ніяк не платонічні стосунки, а я добре знаю, що його нова приятелька дорого йому обходиться. Але ми щасливі. Вже незабаром весна, ми винаймемо не колишню віллу, а якусь іншу, ближче до Жуан-ле-Пена.
І лише на світанку, коли я лежу в ліжку і тільки чути шум машин на вулицях Парижа, моя пам'ять інколи мене зраджує: вертається те літо, а з ним і всі спогади. Анна, Анна! Я тихо-тихо невтомно повторюю це ім'я в уранішніх сутінках. І тоді щось здіймається в мені, а я, заплющивши очі, називаю це дивне відчуття його власним іменем: Здрастуй, печаль!