— По-твоєму, я — жертва галюцинацій? Запевняю тебе...
— Не все так просто, — перервав його Арнолд. —Лонгстед-42 впливає безпосередньо на підсвідомість. Він вивільняє найгостріші підсвідомі страхи, оживляє все те, чого ти в дитинстві панічно боявся і з того часу в собі придушував. Оживляє страхи. Саме їх ти й бачив.
-А насправді там нічого немає? — перепитав Грегор.
— Нічого матеріального. Але галюцинації для того, хто їх відчуває, майже реальні.
Грегор потягнувся за ще однією пляшкою бренді. Таку новину варто було відсвяткувати.
— Оздоровити Привид V нескладно, — упевнено продовжував Арнолд. — Перевести лонгстед-42 у зв'язаний стан — раз плюнути. А далі ми багаті й незалежні, партнере!
Грегор зібрався запропонувати тост, як раптом його пронизала тривожна думка.
— Якщо це лише галюцинації, то що сталося з переселенцями?
Арнолд на якийсь час замовк.
— Гаразд, — сказав він нарешті. — Не виключено, що лонгстед певною мірою стимулює мортидо — прагнення до смерті. Поселенці, ймовірно, просто втратили розум. І повбивали один одного.
— І ніхто не вижив?
— Звичайно, а що тебе дивує? Останні, що вижили, покінчили з собою або померли від ран. Ти про це не турбуйся. Я негайно фрахтую корабель і вирушаю до тебе для проведення дослідів. Розслабся. За день-два я вивезу тебе звідти.
Грегор вимкнув радіо. На ніч він дозволив собі допити пляшку бренді. Це було справедливо. Таємниця Привида V розкрита, на компаньйонів чекає винагорода. Незабаром Грегор сам зможе наймати людей, нехай висаджуються на невідомих планетах замість нього, а він сидітиме вдома й інструктуватиме їх по радіо.
Назавтра він прокинувся пізно, з важкою головою. Корабель Арнолда ще не прибув. Грегор спакував обладнання і сів чекати. До вечора корабля не було. Він посидів на порозі будиночка, помилувався заходом сонця, потім повернувся всередину й приготував собі вечерю.
Його трохи непокоїла проблема поселенців, але Грегор вирішив даремно не хвилюватися. Рано чи пізно логічну відповідь, без сумніву, буде знайдено.
Після вечері він приліг на ліжко і щойно стулив повіки, як почув делікатне підкашлювання.
— Привіт, — привітався Хапуга — Червона Смуга. Його власна, персональна галюцинація повернулася, щоб його з'їсти!
— Привіт, друже, — радісно відгукнувся Грегор, не відчуваючи анінайменшого страху або тривоги.
— Ти яблука їв?
— Мені страшенно прикро, я забув.
— Не біда. — Хапуга намагався приховати своє розчарування. — Я прихопив шоколадний соус. — Він покрутив бляшанкою.
Грегор посміхнувся.
— Іди гуляй, — сказав він. — Я знаю, що ти лише витвір моєї уяви. Заподіяти мені шкоди ти не зможеш.
— Я й не збирався заподіювати тобі шкоду, — сказав Хапуга. — Я тебе просто з'їм.
Він наблизився. На обличчі Грегора зберігалася посмішка, він не рухався, хоча не заперечував би, якби Хапуга цього разу виглядав менш матеріально і плотолюбно. Хапуга схилився над ліжком і для початку вкусив Грегора за руку.
Підхопившись з ліжка, Грегор оглянув нібито вкушену руку. На ній залишилися сліди зубів. З ранки капала кров... справжня кров... його, Грегора, кров.
Колоністів теж хтось кусав, різав, рвав на шматки й трощив. Грегорові спав на думку сеанс гіпнозу, який він одного разу бачив. Гіпнотизер запевнив випробуваного, що припече йому руку тліючою сигаретою, а замість цього доторкнувся кінчиком олівця.
За лічені секунди на руці у випробуваного з'явився червоний пухир, тому що цей чоловік вірив у те, що має бути опік. Якщо підсвідомість вважає тебе мертвим, виходить, ти труп. Якщо вона страждає від укусів —з'являються сліди зубів.
Грегор у Хапугу не вірить, але вірить його підсвідомість. Грегор кинувся до дверей. Хапуга відрізав йому шлях. Стис у могутніх лапах і припав до шиї.
Чарівне слово! Але яке?
— Алфойсто! — викрикнув Грегор.
— Не те слово, — сказав Хапуга. — Будь ласка, не смикайся.
— Регнастікіо!
— Не вгадав. Перестань пручатися, а то буде боляче...
— Вуршпелхапіліо!
Хапуга скрикнув від болю і випустив жертву. Високо підстрибнувши, він розчинився в повітрі.
Грегор без сил плюхнувся на найближчий стілець. Дивом урятувався, адже був за крок від загибелі! Ото була б дурна смерть! Це ж треба — загинути через власну уяву! Добре, хоч слово згадав. Аби тільки Арнолд поквапився...
Він почув неприємне хихикання.
З клину темряви у прочинених дверцятах стінної шафи вийшло створіння, яке оживило майже забуті спогади. Грегорові знову було дев'ять років. Перед ним стояв Дух Мороку, його особистий Дух Мороку — створіння дивне, худе й огидне, яке вічно ховається у дверних отворах, ночує під ліжком і нападає лише в темряві.
— Вимкни світло, — наказав Дух Мороку.
— І не подумаю, — заявив Грегор і вихопив бластер. Поки горить світло, Дух Мороку не страшний.
— Вимкни по-доброму, бо буде гірше! —Ні!
— Гаразд. Егане, Мегане, Дегане!
До кімнати вскочили три істоти. Вони жадібно накинулися на електролампи й почали гризти скло.
У кімнаті стало помітно темніше.
Грегор почав по них стріляти, але вони були надто спритні і щоразу встигали відстрибнути, тоді як лампи розліталися вщент.
Аж тут Грегор зрозумів, що накоїв. Адже тварини не могли погасити світло! Неживі предмети уяві не підкоряються. Він уявив, нібито в кімнаті темніє, і...
Власноруч перебив усі лампи! Його деструктивна підсвідомість зіграла з ним злий жарт.
А Дух Мороку відчув свободу. Перестрибуючи з тіні в тінь, він наближався до Грегора.
Бластер не допоможе. Грегор гарячково намагався підібрати чарівне слово... і з жахом згадав, що Духа Мороку ніяке чарівне слово не бере.
Грегор відступав, а Дух Мороку підступав дедалі ближче, зрештою шлях до відступу перепинила скриня. Дух Мороку горою навис над ним, той зіщулився й замружив очі.
Раптом його рука натрапила на щось холодне. Виявляється, Грегор опинився біля скрині з іграшками для дітей поселенців, а холодний предмет був водяним пістолетом.
Він підняв його. Дух Мороку відступив на крок, з тривогою поглядаючи на зброю. Грегор кинувся до крану й наповнив пістолет водою, а потім спрямував у чудовисько смертоносний струмінь.
Дух Мороку заревів у агонії й зник. Криво посміхаючись Грегор сунув пістолет за пояс.