Приватне життя феномена

Сторінка 65 з 134

Гуцало Євген

Це слово — Хома!

Це слово долинало до Яблунівки з Вашінгтона й Чікаго, з Токіо й Нагасакі, з Гонолулу й Сінгапура, з Делі й Карачі. Острови Фіджі посилали у світ: Хома! Ліссабон і Копенгаген, Сідней і Кінгстоун, Ріо-де-Жанейро й Гавана, Лондон, Париж, Мадрід, Афіни, Рим, Софія, Прага, Варшава, Будапешт — усі в колисочках уст вигойдували це ім’я, наче немовля в сповитку, і, здається, чим більше воно повторювалось, тим значнішого змісту сповнювалось, в його надрах відкривалась не тільки містка історична рет— роспектива, а й ще вагоміша історична перспектива.

Почувши, що весь світ розмаїттям мов тільки й говорить про Хому, я вже нітрохи не сумнівався в тому, що справді став жертвою фантастичного експерименту розвідувальних служб навіть не одної, а кількох імперіалістичних держав, яким украй потрібна вся інформація про яблунівського колгоспника, про того, кого всі народи з такою ніжністю називають: позичений чоловік, старший куди

пошлють із колгоспу "Барвінок", грибок маслючок українського золотого Поділля!

І чим більше я вслухався в голоси радіодикторів, чим ширша й значніша інформація про Хому проникала в мій мозок, у свідомість і підсвідомість, у кров, у нервову систему, тим помітніше мінялась уся моя структура, оновлювалась, модернізувалась... І завдяки цій оновленій та модернізованій структурі я зумів побачити, почути й осягнути такі речі, які за старої структури зоставались для мене речами за сімома замками. Про це — в подальших розділах нашої розповіді.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ,

де нарешті ми бачимо Америку й Хому за синім морем, а також чуємо мудрі міркування старшого куди пошлють про чужий спосіб життя і про права людини в цитаделі капіталізму

Отже, ставши жертвою каннібальського експерименту ворожих розвідувальних служб і перетворившись на химерну радіобіологічну істоту, а також маючи постійний доступ до таких органів буржуазної преси як "Вашінгтон-пост", "Нью-Йорк таймс", "Оррор", "Мессаджеро" (яблунівські молодиці приносили ці газети з районного ярмарку), я споживав найповнішу інформацію про все і всіх. Хотів я чи не хотів, проте інформація сама вливалась у моє єство, і я знав про найновіші наміри та заміри НАТО в Європі, про масові маніфестації західнонімецьких прихильників миру в Гамбурзі й Рейланд-Пфальці, про виступ канцлера Шмідта в ландтазі. Військовий альянс між Тель-Авівом і Вашінгтоном, евакуація американського дипломатичного персоналу з мусульманських країн, зростання інфляції в Англії, плани розташування ядерних ракет на території ФРН, бойові дії патріотів Зімбабве, стратегічне значення Ормузької протоки і фігура принца Кабуса... Весь цей потік інформації вливався в душу, аж через вуха хлюпало. А ще якась історія з ліжком, виготовленим у барокковому стилі,— в цьому ліжку спала англійська королева, імператор Ефіопії й колишній шах Ірану, тепер за нього заплачено більше десяти тисяч доларів. А ще таке новітнє захворювання як "екссонофобія" — це невроз, викликаний побоюванням, що на бензозаправній станції ти не дістанеш бензину чи тобі наллють неповний бак. А ще Бангкок, так зване місто ангелів, храм ранкової зорі, вежа якого прикрашена черепашками, шматочками кольорового скла, строкатими черепочками китайської порцеляни... І ще безліч усяких новин, чуток, повідомлень, вістей, заяв, інтерв’ю, спростувань і т. д. Горе, коли нічого не знаєш і потерпаєш від інформаційного голоду, та ще більше, мабуть, горе, коли вимушено страждаєш від інформаційного переїдання, коли пережираєшся знаннями.

Найбільше, звісно, цікавило мене все, пов’язане з перебуванням Хоми в Америці. Мої радіобіологічні здібності спричинились до того, що інформація, виловлена з ефіру, в моїй свідомості оберталась на живі картини, тобто я не

тільки чув, а й бачив, тобто радіобіологічні мої здібності були водночас здібностями телебіологічними. Замкнувшись у знахарчиній хаті (аби ніхто не навідався й не викрив моїх таємниць), я приглядався до тих живих картинок, які так і ряботіли в очах. Майнув Нью-Йорк, хмарочоси, густий смог, далі показалась підземка-спідвей, а в підземці — жорстока різанина. Парубки-хіпаки і дівки-хіпачки, що, видно, належали до двох ворогуючих молодіжних банд американського мегаполіса, бились між собою на ножах, кололи одне одного гострими довгими шпичаками, кров’ю був заляпаний одяг, вагони метро, щити з рекламними оголошеннями, трупи валялись на рейках, на ескалаторі, а мимо затятих учасників цієї страхітливої різанини спокійно проходили — навіть не пробігали, а проходили!— пасажири. В них були зосереджені кам’яні обличчя жителів кам’яних джунглів, яких узагалі не обходить чужа смерть... Ось блиснув оптичний приціл гвинтівки, в тому оптичному прицілі появилася залюднена вулиця, схожа на глибокий каньйон у горах Сьєрра-Невади, мушка спинилась на елегантній блондинці в замшевому пальті кавового кольору та пухнастим шарфом верблюжої вовни довкола білої, мов лотос, шиї. Гримнув постріл, блондинка впала на тротуар, а повз неї байдуже проходили з кам’яними обличчями жителі великих кам’яних джунглів. Ось в оптичному прицілі гвинтівки вже показалась дитяча голівка з чорними кучериками, блиснули мигдалевидні очі, сяйнула білозуба усмішка... Гримнув постріл, і дитина впала на тротуар перед вітриною фешенебельного ювелірного магазину, й мимо непорушно завмерлої дитячої фігурки проходили з кам’яними обличчями жителі кам’яних джунглів. Далі постала перед моїм зором якась собача вакханалія, собаче вавілонське стовпотворіння — бульдоги і доги, сетери і фокстер’єри, доберман-пінчери й вівчарки, боксери і лайки, болонки і такси, хорти і мюстенлендери, курцхаари і пойнтери, коллі і гончаки, дратхаари і сетери, спанієлі і ще якісь породисті й безпородні. Собача зграя перебувала в безперервному хаотичному русі, ощирювались морди, клацали ікла, світились очі, здригались вуха, тупцяли лапи, втягувались і відвисали животи, тріпотіли хвости, напинались м’язи на шиях, на холках і на спинах, вібрували попереки. Здається, на спортивній арені, призначеній для гри в американський футбол, відбувались якісь дивні собачі змагання, перегони, бо по твердій тартановій доріжці, довкола якої біснувались люди і собаки, бігло тракурцхаари.