Й тут, стоячи в затінку багатовічної секвойї, грибок маслючок знову запитав:
— Пане раднику, а хто такий дисидент, що ви його так глибоко шануєте? Що задля нього в сорочку вишивану і козацькі шаровари зодяглись? Так багато людей покликали? Страв і напоїв наготували, а мед межигірський то й самі варили? Чи в мене младенці в голові, чи в мене шовкова борідка, а розуму рідко, чи я такий умниця, що хвалить уся вулиця, а тільки здається, що не за того ви мене маєте на своїй батьківщині.
— Жартуй, Хомо, жартуй: у наш час не знати, хто такий дисидент,— докірливо, як до малої дитини, всміхнувся радник. І — хитрун із хитрунів, ловкач із ловкачів, дипломат із дипломатів! — навіть на поступки вирішив піти: — Той чи не той, а вже пізно тобі переінакшуватись, ходімо, бо народ жде, та й не свиням же викидати стільки наїдків і напоїв.
Хома під тією секвойєю як затявся, як на пеньку став:
— Хто про що, пане раднику, а циган про вівці, так і ви!
— Хомо, впаде мій авторитет не тільки в очах нації, а й міжнародної співдружності!
— Йому кажи — образи, а він каже луб’я! — вже почав гарячкувати грибок маслючок.
— Стануть напруженими стосунки з латиноамериканськими країнами, з чорним континентом, із країнами Ка— рібського басейну, та й Формоза теж така, що її к лісу, а вона к бісу!
— Пане раднику, ви знову з тими ж штанами, тільки вузлом назад.
— Хомо, зжалься наді мною, бо ж маю й шкурницькі інтереси, передвиборна кампанія на носі, а крісло в Білому домі не сподобається тільки тому, хто ростом з Івана, а розумом з боввана.
— Або ж тому, пане раднику, хто високий аж до неба, а дурний як не треба,— згодився грибок маслючок. І додав розгнівано:—Та скільки можна? Я вам — стрижене, а ви мені — смалене!
— Хоч у коліно землі набий, аби моя взяла! — в розпачі сказав радник. І вже не гладив чи поскубував свої селянські вуса, а висмикував волосинку за волосинкою.— Хоч би причину пояснив, чи що, а то ні з того ні з сього, наче ота баба, з якою й чорт не змудрує.
— Компанія мені не подобається,— похмуро сказав старший куди пошлють.— Я в своєму колгоспі не звик водити дружбу з такими. Ще оті хлопці, може, й нічого — і кавалери ордена Підв’язки, й кавалери ордена Чортополоха, й ордена Бані, чи ордена святого Михайла і святого Георгія. Та й інші... Жіночки, бачу, славненькі, наші так у колгоспі не зодягаються, бо хіба вирядишся до буряків чи до худоби, в городню бригаду чи до свиней!
— А все-таки жіноча річ коло припічка,— ввернув радник.
— У вас, може, й коло припічка, якщо у вас такі пари, як миша з волом! — не став суперечити грибок маслючок.— Так от, я водити компанію з усіма не стану. Що мені в колгоспі скажуть, коли довідаються, як я ручкався з НАТО?
— Можуть звільнити з ферми?—поцікавився радник, і навіть співчуття забриніло в голосі.
-— Можуть! — сказав, як одрізав, Хома.
— Й тоді вже ти не будеш старшим куди пошлють?
— Авжеж, не буду! — зло буркнув Хома, себто старший куди пошлють.— У нашому колгоспі не люблять НАТО, в нас поважають інший пакт, підписаний у Варшаві.
— Та я знаю,—гірко сказав радник, і далі вискубуючи волосину за волосиною з вусів, які вже тепер не здавались ні пишними, ні селянськими, а так, віхтиками, якими й попелу з печі не виметеш.-— Мабуть, ти й справді не дисидент. А оті агенти з ЦРУ запевняли мене, що позичений чоловік — це дисидент, внутрішній емігрант у яблунівському колгоспі "Барвінок". Знову свідома дезінформація! Знаєш, Хомо, оте ЦРУ схоже на сліпця, що взяв дзеркало, хоч може на свою вроду подивитись і в воду, правда? Свідома дезинформація, а жере ця імперія більше п’ятнадцяти мільярдів на рік, отакий колосальний бюджет!
— Еге, жеруть, аж тріскають,— згодився Хома,— й ніхто їм ложкою очей не поре.
— Так, у них душа кривая — усе приймає,— журився радник.
— Що ж вони, ваші агенти, набрехали на мене?—допитувався грибок маслючок. І вилаявся:—А щоб у сирицю вбились оті, що змовляють змови проти Фіделя Кастро, а щоб не було ні добра, ні житла отим, що вбили Альєнде в Чілі, а бодай туди не дійшли й звідтіль не прийшли оті, що наклепали вам, пане раднику, на мене.
— Таки наклепали, на превеликий жаль,— зітхнув радник і, знявши солом’яний бриль, кинув у одчаї за могутній стовбур секвойї.— Наклепали, що ти дисидент, внутрішній емігрант у колгоспі "Барвінок". А дисидент, Хомо,—— це інакомислячий, ось! Це той, що інакше мислить, ніж усі, про Яблунівку та про колгосп "Барвінок".
— Та щоб на вас причина вдарила, пане раднику! — розгнівався Хома.— 3 якої б це причини я став мислити інакше, ніж усі Яблунівці та правління колгоспу "Барвінок"? Я мислю разом із усіма, в ногу, так би мовити. Записуйте до інакомислячих когось іншого, а не мене, старшого куди пошлють. Значить, хотіли прийняти мене, як дисидента, пошанувати як інакомислячого? Е-е, я зразу нюхом учув — не так тут щось, не ради Хоми тут зібралась отака світова бражка, а заради зрадника. Красно дякую, пане раднику, й бувайте здорові, бо мені пора додому. А за наїдками та напоями не жалійте, гості все поїдять... Еге, пора додому! Надивився всякої всячини, матиму що розказувати вдома. А тільки все ваше, пане раднику, для нашого колгоспу "Барвінок" не годиться, ви живіть за своїми звичаями, а Яблунівці житимуть за своїми.
— Яка ганебна, яка фатальна помилка ЦРУ! — шепотів радник, доскубуючи останні волосинки з вусів і вже остаточно перестаючи бути схожим на добродушного хлібороба.— А я ж і сорочку-вишиванку зодягнув, і широкі козацькі штани, й поясом шовковим підперезався... Дружина страв наготувала... Діти розучили танець гопак... Я розучив кілька щедрівок і колядок...
І, знетямлений помилкою агентів ЦРУ, а відтак і своєю помилкою, радник заспівав під секвойєю тремтячим голосом, у якому, здавалося, ось-ось забринять сльози:
— По горі, по горі пави ходили,
Пави ходили, пір я губили.
Красная панна пір’я збирала.
Пір’я збирала, в рукавець клала.
З рукавця брала, віночок плела.
При одній свічці умивалася,
А при другій — утиралася...
Грибок маслючок, зачарований щедрівкою, підхопив, і далі вони співали вдвох — радник і Хома:
— А убравшись, до церкви ішла,