— Цс! — шепнув Дука перукареві.— Ми цілу ніч провели в машині, він утомився і почуває себе не дуже добре. Хай поспить, тим паче, що клієнтів у вас не багато.
— Сьогодні не напружений день.— Перукар, людина кмітлива, бувала в бувальцях, лишив Давіде з однією намиленою щокою і закурив.
Дука загадав ще й підстригти себе. Молодий помічник, хлопець із Комо, не багато бачив у житті й не міг собі уявити, щоб клієнт заснув у перукарському кріслі, а втім розповів упівголоса, як сам одного разу заснув у Комо в кафе, випадок для нього такий незвичайний, що він запам'ятав його на все життя.
Після стрижки й гоління Дука завів розмову з перукарем, вряди-годи позираючи то на годинника, то на Давіде: з кожною збіглою хвилиною алкоголю ставало менше, а просвітління більше. Так Давіде проспав би, може, й до полудня, але о чверть на одинадцяту з'явився постійний клієнт, голосистий міланець, один з тих, кого любить показувати телебачення,— худий, кістлявий тип, вульгарний, аж багровий від вина,— і зарепетував:
— А ми — молодці, наша завжди візьме!
Отож Давіде прокинувся, зрозумів, що задрімав, і Дука побачив, як почервоніла його ненамилена щока. Одначе старий перукар уже був напоготові, що не кажи, чоловік досвідчений, ще й джентльмен, він доголив Давіде, і вони поїхали далі.
— Даруйте, що я завіз вас туди. У вашого перукаря, звичайно, краща публіка,— сказав Дука, але відповіді не почув. Він висадив його перед баром на вулиці Плінія.
— Це найкращий заклад у районі. Замовляйте, що хочете.
Поки Давіде пив подвійне віскі, лікар уникав на нього дивитися, сказав тільки:
— Пийте повільно, нам нема чого поспішати.
Сон і віскі трохи вивели його із заціпеніння. В машині хлопець озвався:
— Я для вас неабиякий тягар.
— Та певне,— сказав Дука, ведучи автомобіль.— Але ви мені симпатичний.
На майдані Кавура він звернув на Фатвбенефрателлі й припаркувався на вулиці Джардіні.
— Почекайте мене тут. Мені треба зайти до квестури. Лишаю вам навіть ключі від машини, але не забувайте, що я рам сказав сьогодні вранці: поки я з вами, ніяких вибриків. Якщо, повернувшись, не застану вас тут, почну шукати і маю надію, що знайду вже мертвого, бо якщо ви змусите мене розшукувати вас живого, я вам тоді не позаздрю. Але не здумайте волочитися й по шинках.
Давіде слухав без усмішки, тільки головою кивав. Мабуть, не втече — хлопець чесний.
При вході до квестури на Дуку, як удар, наринув спогад про батька. Щоразу, коли він хлопцем уходив з ним у цей під'їзд, перетинав подвір'ячко, піднімався сходами, проходив цим коридором, то в кімнатці, яка більше нагадувала комірчину, але яку батько величав кабінетом, старий незграбно кивав лівою рукою, пораненою колись ножем на Сіцілії, в бік стільця, чи радше ослінчика з дошкою замість спинки, й казав: "Сідай тут і роби уроки". Дука клав на коліна підручника, якого батько наказував приносити з собою, й поринав у читання, а коли мав щось писати, батько звільняв йому ріжечок власного столика, піднесеного ним у ранг письмового. Ось так у цьому приміщенні вивчав Дука основні розділи обчислення безконечно малих величин, хімії та планіметрії.
Але сьогодні він рушив іншим коридором, тихішим, безлюднішим. Коло дверей кабінету Карруа стояв самотній сержант. Людина тут нова, сержант, перш ніж упустити відвідувача, зажадав роз'яснень, збирався навіть обшукати його, але тут з'явився Карруа.
— Всіх докучників ти впускаєш, а як приходить мій друг — тримаєш його під дверима!— зарепетував він. Карруа не вмів говорити нормально, він або кричав, або мовчав.— Ну як там з Аузері?— загорлав він, як тільки-но зайшли до кабінету.
Дука розповів, як ідуть справи, й подякував за турботу.
— Робота трохи дивна, але мені до вподоби, хай тут і не все ясно.
— А що саме не ясно?
— Ніяк не віриться, ніби вся притичина в пиятиці. За цим криється щось інше.
— Що саме?
— Хтозна. Але щось таке, чим могла б зацікавитися й поліція. Пауза. Доктор Луїджі Карруа мовчки дивився на Дуку. Це був давній
батьків приятель — мабуть, коли він уперше отак глянув на Дуку, тому заледве минуло п'ять-шість років. Відтоді Карруа дивився на нього безліч разів, але Дука так і не навчився зносити цей погляд, щоразу почував себе ніби голим. Карруа був малий на зріст, не гладкий, а обважнілий за тридцятилітню службу в поліції; завдяки майже сивому, довгому і дбайливо зачесаному назад волоссю без залисин на лобі, він справляв ураження високопоставленого банкового службовця, а не поліцая. За винятком тих хвилин, коли він отак мовчки втуплювався в когось.
Цього разу Карруа проказав незвичайним для себе тихим голосом:
— Якби за це взявся твій батько, може, щось та вийшло б. Твій батько не давав маху ніколи.— Голос його знову зірвавсь на крик.— Але ж ти лікар, а не поліцай! Сім'я Аузері не може вчинити нічого, що вимагало б утручання поліції! — Тут задзвонив телефон, Карруа зняв трубку, послухав і вигукнув: — Ну от, знов за рибу гроші! — Він обернувся всім корпусом до Дуки.— Завжди мене величають доктор Карруа. А це хтось зовсім інший, а не я. Ось уже десять років торочу їм одне й те саме: Карруа, будь ласка, наголос на першому "а", а не
Карруа!" Як об стіну горохом, убили собі в голову — Карруа та й Карруа.
Дука всміхнувся. Як правильно вимовляти його прізвище було єдиною слабкістю цього чоловіка, таємною і незцілимою раною, оскільки люди інстинктивно казали Карруа й ніхто не здогадувався, що треба казати Карруа. Дука знову споважнів, зажурився. Ні, ця робота йому рішуче не подобалась.
— Якщо при лікуванні хлопця випливе щось протизаконне, що звелиш робити? Адже інженер Аузері — твій друг.
Цього разу крик залунав ще гучніше:
— Нічого не випливе, в сім'ї Аузері нема чому випливати! Ми ходили разом до школи, разом воювали, разом зістарілися в цьому жорстокому світі, і хоча його син не відзначається розумом, але на червоне він вулиці не перейде. А п'є тому, що йому бракує клепки. Зате ти такий мудрагель, що навчиш його навіть вичавлювати лимони.
Ну ось, тепер Карруа висловився зовсім відверто: не досить бути сином поліцая чи вихованцем високопоставленого чиновника квестури, бо якщо колеса вивернуться не туди, як це було з синьйорою Мальдрігаті, то розчавлять тебе самого, а йому, Дуці, не хотілося бути розчавленим удруге.