— У наш час рідко хто із роду гомо сапіенс не хоче потрапити в історію із своїм персональним, так би мовити, стовпом. Чи хоча б з дошкою, — іронізувала Єва. — Став і ти свій стовп, але не забудь на ньому викарбувати: "Перехожий, зупинися! З благоговійним мовчанням постій хвилину. Тут, на цьому місці, року-місяця такого-то влипли в історію Адам з Свою". Тільки хто буде зупинятися біля твого меморіального стовпа, читати напис та ахкати: "Ах, невже і справді на цьому місці Адам з Свою влипли в історію?.. Аж не віриться! Така видатна історична подія, а місце таке скромне, просте, звичайне!.."
Адам доброзичливо посміхався. Він завжди був радий, коли Єва вдавалася до іронії чи кидала глузливі шпильки на його адресу — вона тоді наче оживала, ставала енергійною, в очах спалахували грайливі іскорки, і очі її в такі хвилини дуже подобались Адамові. Хоча тут був і свій мінус — вона ставала колючою. Адам давно затямив, що ідеальних жінок у роду гомо поки що немає і не було (можливо, у майбутньому, з розвитком генної інженерії такі будуть створені, але навряд чи варто заздрити майбутнім чоловікам!). Тож і Єва була далеко не з самими лише плюсами. Та вона Адамові подобалась такою, якою була, і він не намагався її перевиховувати, інтуїтивно відчуваючи, чим для нього це може закінчитися.
Отож, відчуваючи, що сьогодні зранку Єва настроєна на веселий лад, Адам прихопив бронзову сокиру і попрямував до виходу. На Євине іронічне: "Куди ви, ваша світлість?" — відповів у тому ж жартівливому тоні: "Діла, діла…" І зник з печери.
Повернувся під обід, приволікши до печери чималий обрубок кедра, метрів зо три завдовжки.
Єва трав’яним віхтем саме замітала біля печери (останнім часом вона почала з виглядом дбайливої господині старанно прибирати в печері: вологими морськими губками витирала від пилу стіни, на кам’яних виступах розіслала черепашки різних молюсків). Глянувши на Адама примруженими очима, запитала:
— Що це ти затіяв?
— Кажу, меморіальний стовп буду ставити з нагоди першої річниці, яку ми так чудово провели на цій планеті.
— Краще б поставив з нагоди останньої!
— Всьому свій час, Єво.
Спорудження "меморіального стовпа" тривало цілий день. Адам працював не поспішаючи, як і все звик робити — хоч повільно, зате надійно.
— Адаме! — раптом скрикнула Єва. — Якщо ми прожили тут дванадцять місяців, виходить, сьогодні у нас Новий рік?
— З чим тебе й вітаю!
Єва схопилася з каменя, оглянулась довкола.
— А де ж?.. — розгублено запитала і вмовкла, махнувши рукою. — Усе тут не так, як на Землі.
— Тут Новий рік такий, як, приміром, у нас в теплих краях, де не буває зими.
— А звідки ти знаєш, що сьогодні, саме сьогодні, тут Новий рік?
— З чогось же треба починати літочислення, — стружачи кедр, Адам уголос ділився своїми думками. — В основі всіх календарних систем людства лежить хронологія. У різних народів Землі колись виникало одне й те ж питання: з якого моменту починати рахунок часу? Тобто відлік часу. Яке явище, подію, факт вважати одвічним, головним у літочисленні? Більшість народів брали за основу міфічні та релігійні уявлення: початок царювання різних імператорів, фараонів тощо. У всіх народів були широко розповсюджені ери, їх нараховується на Землі близько тисячі. А що означає слово "ера"? Дослівний переклад його, — "вихідне число". Це не що інше, як з’єднання початкових літер латинської фрази: "Від початку воцаріння Августа", себто римського імператора Октавіана Августа, який став імператором у 21 році до нашої ери. У нас же на Леонії ні міфічних, ні релігійних подій не було, немає і не буде, тут не царювали і не будуть царювати ніякі імператори і фараони. То від чого нам починати своє літочислення? Хіба що, — він засміявся, — від Адама і Єви. Інших же подій, пов’язаних із людьми, тут не було. Тому фразу "Від воцаріння Августа" ми переробимо на свою: "Від воцаріння Адама і Єви". Початкові букви перших трьох слів цієї фрази і складуть нам (у латинській, звісно, транскрипції) слово "ера". От від нашого з тобою воцарінння на Леонії і почнеться Нова, Новітня, або — Перша ера. Хіба це не привід для початку літочислення? Хіба це не видатна подія?
— Видатна, видатна, — сміялася Єва. — Згодна, Щоб від нас починалася ера. Може, хоч таким способом потраплю в історію?
— Взагалі час вимірюється шляхом спостережень процесів, які періодично повторюються: за ніччю, як відомо, наступає день, за зимою — весна, за весною — літо, за літом — осінь. В основу ж вимірів часу астрономія поклала рух небесних тіл, обертання планети навколо своєї осі і руху планети навколо свого світила — Сонця. Леонійське подвійне сонце, зірка А та її супутник зірка Б, робить повний оберт по екліптиці приблизно, як і Земля, за 365 діб. Але час, як ти знаєш, різний буває. Астрономія знає зоряний час, сонячний час, місцевий час, всесвітній час, поясний час, декретний час, атомний час і так далі. Ми ж, очевидно, будемо користуватися місцевим часом. Отож, за місцевим часом сьогодні у нас Новий рік. Перший рік у мільярднолітній історії Леонії.
— Ти мене аж стомив своєю вражаючою премудрістю, — зітхнула Єва. — А Новий рік завжди простий, без премудрості і довгих пояснень. Новий рік — і все сказано. — Замислено повторила: — Новий рік… Де не зустрічала, а такого ще не було.
Обстругавши кедр, Адам виніс із печери два крила, які вирізав ще раніше, і, примірявши та підігнавши, прибив їх бронзовими цвяхами до вершка стовпа.
— Крилатий стовп? — оглядаючи Адамів витвір, Єва знизала плечима. — Що сіє означає? Мовби щось знайоме, а не пригадаю.
— Як впораюсь із роботою, усе, все сьогодні скажу, — Адам якось дивно глянув на Єву, і вона зрозуміла, що сьогодні й справді має щось статися.
Тим часом Адам заходився готувати з мідних порошків фарби. Назбиравши чаїного пір’я, зробив із нього щось на зразок квача і пофарбував стовп у три кольори: зелений, синій і червоний.
Доки фарба сохла, неподалік од входу до печери викопав яму і закопав стовп, добре його втрамбувавши камінням. Єва тільки руками сплеснула:
— І як же я не здогадалася відразу? Та це ж тотем! Як він гарно виглядає — очам приємно. І вілла наша ніби ожила з цим стовпом. Зразу видно, що це не просто печера, а житло людей.