— Саме це ми й збираємося зробити. За космічним законодавством, капітан уповноважений особисто розглядати справи про злочини й правопорушення, вчинені у відкритому космосі...
— Капітан? Учинити суд тут — на борту корабля? Саймоне, ви не можете цього допустити. Це буде вбивство.
— Аж ніяк. Це буде справедливий і цілком слушний суд. Я в усьому згоден із капітаном. З огляду на дисципліну такий суд просто необхідний.
— Послухайте, Саймоне, — втрутився схвильований Нові. — Годі вам. Він ще не в тому стані, щоб таке переживати.
— От і шкода, — відказав Саймон.
— Але ви не розумієте! — наполягав Шеффілд. — За хлопця відповідаю я.
— Навпаки, я це добре розумію, — озвався Саймон. — Саме тому ми й чекали, поки ви прийдете до тями. Вас також судитимуть разом із ним.
— Що?
— Бо ви відповідаєте за всі його дії. Більше того, ви були разом з ним, коли він викрав ракетний човен. Команда бачила вас біля люка ракети в той момент, як він підбурював команду на бунт.
— Але він розбив мені голову, щоб викрасти ракету. Невже ви не розумієте, що це вияв серйозного психічного розладу? Він не відповідає за свої вчинки, тобто неосудний.
— Нехай, Шеффілде, це вирішить капітан. Залиштеся з ним, Нові.
Він повернувся, щоб піти.
Шеффілд прикликав на допомогу всі сили, що в нього залишились, і загорлав:
— Саймоне! Ви хочете помститись мені за той урок психології, що я вам дав. Ви — дріб'язковий, ниций...
Задихаючись, він упав на подушку.
Саймон, уже від дверей, сказав:
— І до речі, Шеффілде, підбурювання до бунту на борту корабля карається смертю!
25
"Оце таки суд!" — похмуро подумав Шеффілд. Ніхто не дотримувався законної процедури; а втім, психолог був упевнений, що ніхто її й не знає, і менше за всіх — капітан.
Суд відбувався у великій кают-компанії, де під час звичайних рейсів команда збиралася подивитись субефірні передачі. Але тепер нікого з членів екіпажу сюди не допустили, хоча науковий персонал зібрався весь.
Капітан Фоленбі сидів за столом якраз під субефірним приймачем. Шеффілда й Марка посадили окремо, ліворуч від капітана, обличчям до нього.
Капітан сидів наче на шпичках. То він невимушено перемовлявся із "свідками", то з підкресленою офіційністю вимагав припинити всякий шепіт серед присутніх.
Шеффілд і Марк, які тут уперше побачились після польоту на ракетному човні, урочисто потиснули один одному руку. (Ініціатива належала Шеффілдові: Марк, побачивши заклеєне хрест-навхрест смужками пластиру виголене місце на Шеффілдовій голові, спочатку не наважувався до нього підійти).
— Вибачте мені, докторе Шеффілд. Вибачте.
— Нічого, Марку. Як з тобою поводились?
— По-моєму, добре.
— Обвинувачені, не розмовляти! — гримнув на них капітан.
Шеффілд спокійно заперечив:
— Послухайте, капітане, у нас нема адвокатів, і ми не мали часу підготуватись до слухання справи.
— Ніяких адвокатів не потрібно, — сказав капітан. — Це не суд присяжних на Землі. Це капітанське розслідування, тобто зовсім інша річ. Важать тільки факти, а не всякі юридичні теревені. Процес може бути переглянутий на Землі.
— Але до того часу ми, може статися, й не доживем! — гаряче заперечив Шеффілд.
— Починаємо! — оголосив капітан, грюкнувши по столу алюмінієвою скобою у формі літери "Т".
Саймон сидів у першому ряду й ледь посміхався. Шеффілд стежив за ним із великим занепокоєнням. Саймонова посмішка нітрохи не змінилася за весь час, поки слухали свідків, котрі мали засвідчити, що команда ні в якому разі не повинна була знати про мету експедиції, і що Марк з Шеффілдом були присутні, коли виголошувалась ця настанова. Міколог експедиції розповів про свою розмову з Шеффілдом, яка підтверджувала, що Шеффілд добре знав про цю заборону.
Було встановлено, що Марк хворів більшу частину польоту до Братуся і що після посадки на планету він хоча й одужав, але поводив себе дивно.
— Як ви можете це пояснити? — запитав капітан.
З гурту присутніх раптом пролунав спокійний голос Саймона:
— Він перелякався. Він був готовий на все, аби втекти з цієї планети.
Шеффілд підхопився з місця:
— Зауваження Саймона не стосуються справи. Він не свідок.
— Сідайте! — сказав капітан, торохнувши скобою по столу.
Суд точився далі. Викликали одного з членів екіпажу, який засвідчив, що Марк повідомив їм про першу експедицію і що при цьому був присутній Шеффілд.
— Я вимагаю перехресного допиту! — заволав Шеффілд.
— У вас ще буде така можливість, пізніше, — сказав капітан, і астронавта випровадили.
Шеффілд уважно вдивлявся в присутніх. Було очевидно, що не всі симпатії на боці капітана. Шеффілд був психолог, і навіть за таких обставин йому спало на думку, що багато хто з них, мабуть, був радий забратися геть з Братуся і в душі дякував Марку, що той прискорив цю справу. Більше того, їм, очевидно, не подобалася така поспішна судова розправа. Вернадський сидів похмурий, а Нові зиркав на Саймона з видимою неприязню.
Шеффілда якраз непокоїв Саймон. Психолог відчував, що не хто інший, як він, переконав капітана влаштувати цей суд і що він може вимагати найвищої міри покарання. Шеффілд вельми шкодував, що зачепив патологічну пиху цього чоловіка.
Та над усе його бентежила поведінка Марка. Той не виявляв ніякого хвилювання. Куди поділися й усякі ознаки космічної хвороби. Марк слухав уважно, але те, що відбувалося, немовби не дуже його турбувало. Здавалось, він знає щось таке, у порівнянні з чим усе інше нічого не важить.
Капітан грюкнув скобою по столу і сказав:
— Начебто все. Факти встановлено. Безперечно. Можна кінчати.
Шеффілд знов підскочив зі свого місця.
— Постривайте. А наша черга?
— Мовчіть! — наказав капітан.
— Ні, це ви мовчіть! — Шеффілд звернувся до присутніх: — Послухайте, нам не дали змоги виправдатися. Нам навіть не дозволили допитати свідків. Хіба це справедливо?
Знявся гамір, якого не могло перекрити навіть стукотіння скоби.
— Чого там виправдовуватись? — холодно промовив Саймон.
— Може, й нема чого! — крикнув у відповідь Шеффілд. — Але чим ви ризикуєте, якщо вислухаєте нас? Чи боїтеся, що нам таки є чим виправдатись?
Тепер у кают-компанії стало чути окремі вигуки:
— Дайте йому сказати!