Пригоди трьох втікачів

Сторінка 2 з 2

Врублевська Валерія

Вранці заграло сонечко, заспівали пташки, Мі схопилося і бадьоро подалося в глиб Острова. Потім отямилося і гукнуло:

— Діду, діду Острове, де ти?

— Я тут скрізь,— почуло у відповідь.

І тоді Мі присіло на травиці і почало розпитувати,, де живе Мелодія.

— Зараз у королівстві юшить робота. Всі гами працюють. Чуєш? — і Острів замовк, щоб Мі ще раз вслухалося в різноголосе щебетання і дзижчання.— Вони готуються зустріти Сонечко.

— Коли зійде Сонце,— пролунав лагідний голос, в якому було щось і від плескоту хвиль і від шуму дере",— тоді з'явиться Королева Музика з величезною армією Нот і вчителькою Мелодією.

Будь ласка, а чи зможу я йти разом з ними? Зразу пі. А тільки тоді, коли прийде твоя

черга.

— А коли настане моя черга? — закліпало густими віями Мі, і його блакитні очі здивовано дивилися на Острів.

— Ти дуже нетерпляче. Хочеш взнати зразу го-лон не. Але щоб воно стало зрозуміле, треба знати ще багато іншого.

Мі, наче чекаючи свого часу, підперло руками акуратну білу голінку.

Раптом спалахнуло Сонце, і перший загін маленьких ноток приставили до вуст чорно-лискучі гобої. А над ними розпивався і танув у повітрі срібний шлейф Королеви Музики.

— Онде мої товариші,— схвильовано промовило Мі.— Чи настав мій час, діду? Чи можу я стати до свого загону? Чи буду і я розпочинати кожен ранок своєю музикою?

Настав твій час,— тільки і відповів Турханів Острів і замовк'. Бо навіть Дивного Літа він не розмовляє вдень, а спить, щоб наступної ночі знову навівати чари і оповідати казки.

наступного ранку, коли урочистим маршем в шерензі нот Мі проходило мостом, воно побачило дві скоцюрблоні постаті, які стояли оддалік.

До і Ре теж угледіли Мі.

— А може, й ми пристанемо до гурту? — несміливо запропонувало Ре.

— Ач, добре влаштувався, лакуза, пробурмотіло До.

— Але ж воно на своєму місці,— заперечило Ре.

І коли загони порівнялися, Ро вскочило до свого ряду. А До, грубо розштовхавши ноти, стало, куди йому заманулося. Загін раптом засурмив, забарабанив, а До загуло не своїм голосом.

Королева Музика відразу це вчула.

У нас, мабуть, новенький? — лагідно запитала.— Навчіть його.

— До робить до навмисно,— заплакало Мі.

Всі інші нотки повернулися до нахаби.

— Співай отак, — програли вони йому свою партію.

— Чому? — буркнуло До.

— Тому що не буде гармонії. Давай от так. — До спробувало, зазвучала чиста вранішня мелодія. Вона так сподобалася До, що воно намагалося співати з усіх сил.

— Ось твої ноти, дивись,— шепнув Острів хлопчині.

Повз нього проходили стрункі ряди нот, хлопчина добре знав свої і тому зразу впізнав Мі, Ре і До.

— Які вони тепер гарні і бадьорі,— звернувся він до Острова.

— Бо кожен з них вже зайняв своє місце,— відповів засинаючи Турханів Острів.