Вранці заграло сонечко, заспівали пташки, Мі схопилося і бадьоро подалося в глиб Острова. Потім отямилося і гукнуло:
— Діду, діду Острове, де ти?
— Я тут скрізь,— почуло у відповідь.
І тоді Мі присіло на травиці і почало розпитувати,, де живе Мелодія.
— Зараз у королівстві юшить робота. Всі гами працюють. Чуєш? — і Острів замовк, щоб Мі ще раз вслухалося в різноголосе щебетання і дзижчання.— Вони готуються зустріти Сонечко.
— Коли зійде Сонце,— пролунав лагідний голос, в якому було щось і від плескоту хвиль і від шуму дере",— тоді з'явиться Королева Музика з величезною армією Нот і вчителькою Мелодією.
Будь ласка, а чи зможу я йти разом з ними? Зразу пі. А тільки тоді, коли прийде твоя
черга.
— А коли настане моя черга? — закліпало густими віями Мі, і його блакитні очі здивовано дивилися на Острів.
— Ти дуже нетерпляче. Хочеш взнати зразу го-лон не. Але щоб воно стало зрозуміле, треба знати ще багато іншого.
Мі, наче чекаючи свого часу, підперло руками акуратну білу голінку.
Раптом спалахнуло Сонце, і перший загін маленьких ноток приставили до вуст чорно-лискучі гобої. А над ними розпивався і танув у повітрі срібний шлейф Королеви Музики.
— Онде мої товариші,— схвильовано промовило Мі.— Чи настав мій час, діду? Чи можу я стати до свого загону? Чи буду і я розпочинати кожен ранок своєю музикою?
Настав твій час,— тільки і відповів Турханів Острів і замовк'. Бо навіть Дивного Літа він не розмовляє вдень, а спить, щоб наступної ночі знову навівати чари і оповідати казки.
наступного ранку, коли урочистим маршем в шерензі нот Мі проходило мостом, воно побачило дві скоцюрблоні постаті, які стояли оддалік.
До і Ре теж угледіли Мі.
— А може, й ми пристанемо до гурту? — несміливо запропонувало Ре.
— Ач, добре влаштувався, лакуза, пробурмотіло До.
— Але ж воно на своєму місці,— заперечило Ре.
І коли загони порівнялися, Ро вскочило до свого ряду. А До, грубо розштовхавши ноти, стало, куди йому заманулося. Загін раптом засурмив, забарабанив, а До загуло не своїм голосом.
Королева Музика відразу це вчула.
У нас, мабуть, новенький? — лагідно запитала.— Навчіть його.
— До робить до навмисно,— заплакало Мі.
Всі інші нотки повернулися до нахаби.
— Співай отак, — програли вони йому свою партію.
— Чому? — буркнуло До.
— Тому що не буде гармонії. Давай от так. — До спробувало, зазвучала чиста вранішня мелодія. Вона так сподобалася До, що воно намагалося співати з усіх сил.
— Ось твої ноти, дивись,— шепнув Острів хлопчині.
Повз нього проходили стрункі ряди нот, хлопчина добре знав свої і тому зразу впізнав Мі, Ре і До.
— Які вони тепер гарні і бадьорі,— звернувся він до Острова.
— Бо кожен з них вже зайняв своє місце,— відповів засинаючи Турханів Острів.