— Але як ви змогли розгадати їхній задум?
— Якби в домі були жінки, я підозрював би звичайнісіньку інтрижку. Але жінок там немає, справа господаря — дрібна, та й у домі немає нічого такого, що потребувало б серйозних приготувань. Отже, це мало бути щось поза домом. Але що саме? Я згадав про захоплення помічника фотографією, про те, що він без кінця шастає в підвал. Підвал! Ось ключ до цієї заплутаної справи. Я дещо спитав про цього таємничого помічника й побачив, що маю справу з найбільш наполегливим і відчайдушним лондонським злочинцем. Він щось робив у підвалі, — щось таке, що забирало в нього щодня багато часу, і так поспіль два місяці. Що ж то могло бути? Гадаю, лише одне — підкоп до якогось іншого будинку.
Ось яких висновків я дійшов, перш ніж ми відвідали місце тих подій. Ви були здивовані, коли я стукав ціпком по бруківці. А я лише хотів дізнатися, куди той підкоп веде — чи перед будинок, чи позад нього. Спереду підкопу не було. Тоді я подзвонив до каси, і, як я й сподівався, мені відчинив помічник. У нас із ним уже бували сутички, проте в обличчя ми ніколи один одного не бачили. Та й цього разу я на його обличчя не дивився. Я хотів побачити його коліна. Ви й самі, напевно, помітили, які в нього були брудні, пом’яті й потерті на колінах штани. Отже, він увесь цей час копав землю. Зоставалося з’ясувати, куди веде його підкоп. Я звернув за ріг, побачив Сіті, вивіску Міського й Приміського банку і зрозумів, що розв’язав цю загадку. Коли після концерту ви поїхали додому, я подався до Скотленд-Ярду й до голови правління банку; наслідки ви побачили самі.
— А як ви дізналися, що пограбування заплановане саме цієї ночі? — спитав я.
— Коли вони зачинили контору своєї Спілки, це означало, що їх більше не турбує, чи містер Джейбз Вільсон удома, чи ні, — їхній підкоп був готовий. Звичайно, гаяти часу вони не могли, адже хтось міг побачити підкоп чи перевезти золото в якесь інше місце. Субота видалася їм найзручнішим днем, бо вони мали б іще два дні на втечу. З усього було зрозуміло, що це має статися найближчої ночі.
— Ваші міркування бездоганні! — вигукнув я в щирому захваті. — Такий довгий ланцюг висновків, і кожна ланка — чистісінька правда!
— Це врятувало мене від нудьги, — відповів він, позіхаючи. — На жаль, я відчуваю, що вона знову змагає мене! Моє життя — самі лише зусилля врятуватися від сумної буденщини. Такі маленькі загадки хоч трохи допомагають мені.
— Ви справжній добродійник людства, — мовив я.
Холмс знизав плечима.
— Так, мабуть, я й справді роблю щось корисне, — зауважив він. — Однак "людина — це ніщо, твір мистецтва — це все", як писав Ґюстав Флобер[51] у листі до Жорж Занд.
Встановлення особи[52]
— Любий мій друже, — мовив Шерлок Холмс, коли ми сиділи біля каміна в нашому помешканні на Бейкер-стрит, — життя незрівнянно дивовижніше в порівнянні з тим, що здатна створити людська уява. Нам і не думку не спало б чимало таких речей, які насправді є найбанальнішими. Якби ми могли, взявшися за руки, вилетіти з вікна й, кружляючи над величезним містом, обережно піднімати дахи й зазирати всередину будинків, то поряд із незвичайними збігами, задумами, непорозуміннями, дивовижними подіями, що прокладають собі шлях крізь покоління й призводять до найнесподіваніших наслідків, усе наше письменство з його умовністю й заздалегідь визначеними розв’язками видалося б нам нецікавим і застарілим.
— Ви все ж таки не переконали мене, — відповів я. — Ті випадки, що про них ідеться в газетах, описані звичайно з відвертими й брутальними подробицями. Натуралізм у наших поліційних повідомленнях доведений до крайнощів, та це не надає їм, правду кажучи, ані привабливості, ані таланту.
— Щоб домогтися справжньої правдивості, потрібні ретельний відбір і стриманість, — зауважив Холмс. — Оцього якраз і бракує поліційним повідомленням, де набагато більше місця відведено всіляким розбалакуванням мирового судді, ніж подробицям, у яких уважний спостерігач і помітить суть усієї справи. Повірте мені, що немає нічого незвичайнішого за звичність.
Я всміхнувся й хитнув головою.
— Зрозуміло, чому ви так гадаєте, — мовив я. — Авжеж, у вашому становищі приватного порадника й помічника для всіх, хто в чомусь остаточно заплутався, ви завжди маєте справу з різними дивними та химерними речами. Однак краще, — я взяв з підлоги ранкову газету, — влаштуймо практичний іспит. Ось перший-ліпший заголовок, що трапився мені на очі: "Жорстокість чоловіка щодо жінки". Тут є півколонки тексту, але я знаю й не читаючи, що все це мені добре відомо. Тут є, звичайно ж, інша жінка, пияцтво, бійки, синці, співчуття сестри або господині помешкання. Навіть найнездарніший писака не зміг би вигадати нічого звичнішого.
— Побоююсь, що приклад ваш — невдалий, як і всі ваші докази, — мовив Холмс, беручи газету й проглядаючи її. — Це справа про Дандесове розлучення, й сталося так, що я прояснював певні дрібні обставини, пов’язані з нею. Чоловік цей був непитущим, ніякої іншої жінки не мав, а скарга полягала в тому, що він узяв собі за звичку щоразу після їди виймати з рота штучну щелепу й шпурляти нею в дружину; правду кажучи, це навряд чи спало б на думку якомусь борзописцеві. Візьміть краще понюхайте табаку і признайтеся, що приклад ваш — невдалий.
Він простяг мені старовинну золоту табакерку з великим аметистом на вічку. Ця коштовна річ була такою чужою для його простих і скромних звичок, що я не втримався, аби не запитати про неї.
— Так, — сказав він, — я й забув, що не бачився з вами кілька тижнів. Це невеличкий подарунок від богемського короля на знак подяки за мою допомогу в пригоді з паперами Ірен Адлер.
— А перстень? — спитав я, поглядаючи на чудовий діамант, що мерехтів у нього на пальці.
— Дарунок від голландської королівської родини; але справа ця така дражлива, що я не можу довірити її навіть вам, хоч ви й мали люб’язність занотувати одну чи дві з моїх маленьких загадок.
— А чи маєте ви зараз якісь із них на руках? — зацікавлено спитав я.
— Так, із десять чи дванадцять, але жодної по-справжньому цікавої. Тобто всі вони, розумієте, по-своєму важливі, але для мене тут немає нічого прикметного. Я, бачте, виявив, що саме незначні справи надають простір для спостережень, для ретельного розгляду причин та наслідків, що найпривабливіше в розслідуванні. Великі злочини найчастіше бувають простими, бо приводи для них звичайно зрозуміліші. А серед цих справ, окрім хіба що однієї, про яку мене повідомили з Марселя, — нічого прикметного. А втім, уже за кілька хвилин мені може трапитися щось цікавіше, бо, якщо не помиляюся, сюди прямує одна з наших клієнток.