— Що Тут у вас скоїлось, дорогесенькі мої? — спитав Фейгін, зазираючи у кімнату.
— Чого роззявив рота і витріщився на мене? — нетерпляче озвався Сайкс. — Не бачиш? Дівчиську треба допомогти.
Скрикнувши від подиву, Фейгін кинувся рятувати дівчину; тим часом як містер Джек Докінс (або, просто кажучи, Спритний Пройда), який увійшов до кімнати слідом за своїм шановним другом, швиденько скинув на підлогу свій клунок і, вихопивши пляшку з рук юного Чарлза Бейтса, що невідступно йшов за ним, вмить витяг зубами корок і влив частину вмісту пляшки у горло дівчині, перед тим і сам ковтнувши трохи, щоб часом не помилитися.
— Подмухай на неї, Чарлі, міхом, — командував містер Докінс, — а ви, Фейгіне, поляскайте її по руках, поки Білл розстібне їй сукню.
Ці заходи, вжиті спільно й енергійно, — і особливо та їхня частина, що була доручена юному Бейтсу, який, очевидно, вважав свою роль у процедурі цікавою розвагою, — невдовзі дали бажані наслідки. Дівчина поступово опритомніла; похитуючись, вона дійшла до стільця біля ліжка й уткнулась обличчям у подушку, залишивши гостей на містера Сайкса, трохи здивованого їхньою несподіваною появою.
— Яким лихим вітром вае сюди занесло? — запитав він у Фейгіна.
— І зовсім не лихим, дорогесенький, бо лихий вітер не приносить нікому добра, а я прихопив із собою дещо таке, чому ти зрадієш. Пройдо, золотесенький, розв'яжи-но клунок і дай Біллові дрібнички, на які ми витратили сьогодні вранці всі наші гроші.
Виконуючи прохання містера Фейгіна, Пройда розв'язав свій великий клунок із старої скатертини і почав, одну по одній, передавати речі, які там були, Чарлі Бейтсу, а той далі розкладав їх на столі, вихваляючи на всі лади їхні виняткові якості.
— Диви, Білле, яка запіканка з кролів! — вигукнув юний джентльмен, ставлячи на стіл величезний пиріг. — Такі тендітні створіння, а лапки такі ніжні, що навіть кісточки тануть у роті — і випльовувати не треба; а ось півфунта зеленого чаю за сім з половиною шилінгів, з біса міцного, — як залити його окропом, то й покришка з чайника, чого доброго, ходором заходить; півтора фунта цукру-піску — перший сорт! — чорношкірим довелося добряче над ним попотіти. Дві двофунтові булки; фунт свіжісінького масла; шматок жирного глостерського сиру
. і, нарешті, — поглянь-но! — ти ще зроду такого не куштував.
Виголошуючи останній панегірик, юний Бейтс витяг з однієї із своїх містких кишень велику, ретельно закорковану пляшку; тим часом містер Докінс уже встиг налити зі своєї пляшки склянку чистого джину, яку хворий тут-таки й перехилив без найменших вагань.
— О! — зрадів Фейгін, вдоволено потираючи руки. — Ти ще поживеш, Білле, бачу, ще поживеш.
— Поживу! — вигукнув містер Сайкс. — Та я вже сто разів міг віддати богові душу, а ти й пальцем не ворухнув, щоб допомогти мені. Що ти собі думав, падлюка ти брехливий, коли покинув мене хворого напризволяще і майже місяць не потикався сюди?
— Ні, ви чуєте, хлопці, що він верзе? — знизав плечима Фейгін. — І це після того, як ми принесли йому такий чудовий харч.
— Та харч добрий, — глянувши на стіл, уже лагідніше заговорив містер Сайкс, — але чим ти виправдаєшся, що покинув мене тут безпорадного — хворого, голодного, без гроша за душею, — наче тобі байдуже до мене, як до оцього пса. Ану, віджени його, Чарлі, від столу.
— Зроду не бачив такого кумедного собаки, — мовив юний Бейтс, виконуючи наказ. — Чує їдло, як та стара баба, що чимчикує на ярмарок. Йому б у комедіях грати: і в гроші вбився б, і публіку потішив.
— Та. замовкни ж ти, клятий собацюро! — гримнув Сайкс на собаку, коли той, не перестаючи гарчати, поповз під ліжко. — Ну, то чим же ти, стара п'явко, виправдаєшся, га?
— Мене, дорогесенький, більше як тиждень і в Лондоні не було, мав одне діло, — відповів старий.
— А де ти був ще два тижні? — провадив Сайкс. — Ще два тижні, коли покинув мене тут конати, мов загнаного пацюка?
— Інакше я не міг, Білле. Всього не розкажеш на людях, але я просто не міг, клянуся честю.
— Честю клянешся? — гидливо скривившись, перепитав Сайкс. — Ой, хлопці, мерщій вріжте хто-небудь шмат пирога, щоб заїсти це слово, — мене від нього аж занудило.
— Не гарячкуй, дорогесенький, — лагідно вмовляв його Фейгін. — Я не забував про тебе, Білле, ні на мить.
— Ну ще б пак, звісно, не забував, — гірко всміхнувся Сайкс. — Увесь час, поки мене тут била й палила лихоманка, ти обмізковував різні плани: Білл зробить те, Білл зробить це, і все задурно, хай-но тільки одужає; він не погребує ніякою роботою, бо кишеня в нього порожня. Я б давно дуба врізав, коли б не оце дівчисько.
— От бачиш, ти сказав: "коли б не оце дівчисько", — радісно вчепився Фейгін за його останні слова. — А хто ж, як не бідний старий Фейгін подбав, щоб тебе доглянула ця дбайлива дівчина?
— Він правду каже, — раптом підступивши до них, втрутилася Ненсі. — Годі вже. Облиш його.
Поява Ненсі повернула розмову на інше, і хлопці, помітивши, як їм підморгнув старий пройдисвіт, взялися частувати Ненсі спиртним, але вона тільки потроху надпивала із склянки; а тим часом Фейгін, напустивши на себе не властиву йому веселість, поступово поліпшив настрій і в Сайкса, вдаючи, ніби сприймає його прокльони як дружні жарти і до того ж щиро регочучись іа грубих дотепів, що їх Сайкс став підпускати, кілька разів приклавшись до пляшки.
— Все воно дуже добре, — сказав містер Сайкс, — але мені конче потрібні гроші, і то сьогодні ж.
— Не маю при собі ані гроша, — відповів Фейгін.
— Зате вдома — хоч лопатою греби, — зауважив Сайкс. — То вділи й мені якусь жменьку.
— Лопатою! — скрикнув Фейгін, здійнявши руки догори. — Не так їх там і багато, щоб…
— Не знаю, скільки їх там у тебе є, — урвав його Сайкс, — мабуть, ти й сам того добре не знаєш, бо довгенько довелося б їх лічити… Як собі хочеш, а щоб сьогодні ж гроші були тут!
— Ну, гаразд, гаразд, — мовив Фейгін, зітхаючи. — Я зараз пошлю Пройду.
— Е, ні. Так діла не буде, — заперечив містер Сайкс. — Спритний Пройда занадто спритний. Як ти його пошлеш, то він, чого доброго, забуде прийти, або заблукає, або скаже, що мусив тікати від фараонів, — будь-яку брехню вигадає за твоєю вказівкою. Хай у твій барліг піде Ненсі і принесе гроші, так буде певніше. А я ляжу й подрімаю, поки вона вернеться.