Пригоди Олівера Твіста

Сторінка 72 з 134

Чарлз Діккенс

— А що казав Джем Спаєрз? — спитав лікар, який повернувся до кімнати незабаром після початку розповіді.

— Джем Спаєрз, — відповів агент, — довгий час не казав нічого, а тільки слухав і потихеньку мотав собі на вус, як і належить знавцеві своєї справи. А тоді одного ранку заходить він до бару, дістає свою табакерку й каже: "Чіквіде, я вже знаю, хто вас обікрав". — "Невже? — вигукує Чіквід. — Ох, Спаєрзе, друже, покажіть мені його, дайте помститися, — і я помру спокійно! Де він, цей негідник?" — "Ет, киньте, — каже Спаєрз, пропонуючи йому понюшку табаки. — Годі дурня клеїти! Злодій — ви самі". І так воно й було насправді. Чіквід заробив на цьому купу грошей, і ніхто б його не викрив, якби він не перестарався, — закінчив містер Бледерз, поставив келишок і клацнув наручниками.

— Так-так, дуже цікавий випадок, — зауважив лікар. — Ну, а тепер, коли ваша ласка, прошу нагору.

— Коли ваша ласка, сер, — відказав Бледерз, і в супроводі містера Лосберна обидва агенти рушили нагору. Містер Джайлз вів перед із свічкою в руці.

Олівер дрімав, але стан його явно погіршився: лихоманка робила своє. З допомогою лікаря він спромігся сісти в ліжку, але за хвилину відкинувся на подушки, дивлячись на незнайомих відсутнім поглядом, — видно було, що він не розуміє, де він і що робиться довкола.

— Ось цей хлопчик, — почав містер Лосберн неголосно, але дуже схвильовано. — Захопившись дитячою грою, він сьогодні вранці ненароком забіг на сусідню ділянку, володіння містера — забув, як його звати, — зачепив дріт самостріла43, був поранений і прийшов сюди просити допомоги. Але замість того, щоб допомогти йому, оцей розумаха, що стоїть із свічкою в руці, схопив його й віддухопелив так, що бідолаха мало не віддав богові душу; це я можу засвідчити вам як лікар.

Бледерз і Даф втупилися поглядом у відрекомендованого в такий спосіб містера Джайлза. Зляканий, приголомшений дворецький кумедно закліпав очима, зиркаючи то на них, то на Олівера, то на містера Лосберна.

— Гадаю, ви не будете цього заперечувати? — спитав лікар, зручніше вмощуючи Олівера в ліжку.

— Я ж… я ж хотів, щоб якнайкраще, сер! — відповів Джайлз. — Я був певен, що це той самий хлопець, інакше я б його й пальцем не зачепив. Я ж не звір якийсь, сер.

— А якого хлопця ви мали на увазі? — спитав старший агент.

— Того, що був із злодіями, сер, — пояснив Джайлз. — Адже… Адже з ними був хлопець, я цього певен.

— Ну, а тепер ви теж цього певні? — спитав Бледерз.

— Певен чого? — перепитав Джайлз, тупо дивлячись на допитувача.

— Того, що це той самий хлопець, йолопе! — нетерпляче вигукнув Бледерз.

— Не знаю. Просто не знаю, — з відчаєм відказав Джайлз. — Заприсягтися не можу.

— А все ж таки, як ви думаєте? — допитувався містер Бледерз.

— Я не знаю, що й подумати, — відповів бідолашний Джайлз. — Ні, я думаю, це не той самий хлопець. Я майже певен, що не той. Це просто неможливо.

— Він що, п'яний, сер? — звернувся Бледерз до лікаря.

— Я бачу, у тебе казанок зовсім не варить! — з безмежною зневагою кинув Даф містерові Джайлзу.

Під час цієї короткої розмови містер Лосберн міряв у хворого пульс; тепер він підвівся із стільця й попросив агентів, коли в них ще лишаються якісь сумніви, перейти до сусідньої кімнати й там розпитати Брітлза.

Так вони й зробили, і Брітлз, викликаний до сусідньої кімнати, заплутався сам і заплутав свого шанованого начальника у такому плетиві нових суперечностей та нісенітниць, напустив такого туману, що ясним лишилося тільки одне — його цілковита неспроможність будь-що з'ясувати. До того ж він заявив, що не впізнав би того злодійчука, якби його зараз поставили перед ним, а на Олівера показав тільки через те, що повірив містерові Джайлзу; але містер Джайлз сам п'ять хвилин тому бідкався у кухні, що зопалу, певно-таки, обмовив хлопця.

Потім серед багатьох інших дотепних припущень виникло і таке: а може, містер Джайлз узагалі нікого не поранив? І після огляду другого пістолета з тієї пари, що складала його арсенал, виявилося, що заряджено його лише порохом і клейтухом; це відкриття справило неабияке враження на всіх, крім лікаря, який власноручно витяг з набою кулю десять хвилин тому. Найбільше вражений, однак, був сам містер Джайлз: протягом кількох останніх годин його гризло сумління, що він на смерть поранив ближнього свого. То він радісно вхопився за цю нову ідею й почав палко обстоювати її. Врешті обидва агенти, втративши інтерес до Олівера, залишили в домі на ніч місцевого констебля, а самі подалися ночувати до Чертсі, пообіцявши вернутись уранці.

А наступного ранку поширилася чутка, що в Кінгстоні вночі заарештовано за підозрілих обставин двох чоловіків і хлопчика. Бледерз із Дафом негайно вирушили туди. Проте, як виявилося, підозрілі обставини зводилися до того, що ті троє ночували під копицею сіна, де й були затримані; тож хоч вони, безперечно, вчинили тяжкий злочин, карою за нього могло бути лише ув'язнення, і з погляду милосердих англійських законів, що виявляють любов до всіх без винятку підданих королеви, злочин цей, за браком інших доказів, ще не дає підстав для висновку, що особа чи особи, які сплять під копицею, брали участь у збройному грабунку і їх належить стратити. А тому Бледерз із Дафом повернулися ні з чим.

Сказати коротко, після кількох допитів із нескінченним переливанням з пустого в порожне місцевий суддя погодився прийняти від місіс Мейлі й містера Лосберна спільну поруку, що в разі потреби вони забезпечать появу Олівера в суді. Ну, а Бледерз із Дафом, одержавши у винагороду по гінеї44, повернулися додому, так і не дійшовши між собою згоди щодо наслідків свого розслідування: Даф, зваживши ще раз усі обставини, схилився до думки, що невдалий грабунок — діло рук Пестунчика, а Бледерз дійшов не менш твердого висновку, що тут виявив свій блискучий талант славнозвісний Носач Чіквід.

Тим часом Олівер потроху одужував і набирався сили завдяки піклуванню місіс Мейлі, Рози й добросердого містера Лосберна. Якщо палкі молитви, що вихоплюються із вдячних сердець, сягають неба — а яким же молитвам, як не таким, сягати його? — то благословення, які прикликав до цих людей сирота, сповнювали їхні душі спокоєм і щастям.