Приклавши вухо до замкової щілини, бідл упевнився, що ніяких кроків не чути, і почав з нижньої з трьох широких шухляд; те, що він у них побачив — усілякі предмети туалету наймодніших фасонів і найкращої якості, дбайливо перекладені старими газетами й пересипані сухою лавандою, — викликало в нього неабиякий захват. Дійшовши до малої шухляди в правому кутку (з ключиком у замку), він побачив у ній скриньку з висячим замочком, з якої, коли він її потрусив, почувся приємний звук, не інакше, як брязкіт монет. Містер Бамбл повернувся своєю статечною ходою до каміна і, прибравши знову ту саму позу, мовив поважно й рішуче: "Так, я зроблю це!" Після цієї знаменної заяви він хвилин десять грайливо хитав головою, немов дорікаючи собі за пустотливість, а тоді з видимим задоволенням і цікавістю почав оглядати свої литки.
Він усе ще милувався цією частиною тіла, коли раптом місіс Корні вбігла до кімнати, впала, задихаючись, на стілець біля каміна і, затуливши очі однією рукою, поклала другу на груди, що схвильовано здіймались.
— Місіс Корні, — сказав містер Бамбл, схиляючись над наглядачкою, — що з вами, пані? Що сталося? Прошу вас, скажіть, бо я мов… мов… — Він хотів сказати "мов на шпичках", але натомість, розхвилювавшись, бовкнув: — Мов на тичках!
— Ох, містере Бамбл! — вигукнула господиня. — Це жах! Я така вражена!
— Вражені, пані? — скрикнув містер Бамбл. — Хто ж посмів… Ага, ясно! — стишив він голос із притаманною йому статечністю. — Це ті негідні жебрачки.
— Навіть згадати страшно, — мовила господиня, здригаючись усім тілом.
— То ви й не згадуйте, пані, — порадив містер Бамбл.
— Не можу, — простогнала господиня.
— Тоді випийте чогось, пані, — турботливо мовив містер Бамбл. — Може, чарочку вина?
— Ні, ні, нізащо в світі! — відповіла місіс Корні. — Ні в якому разі… Ох! Якщо вже пити, то візьміть оте, на верхній полиці праворуч, у кутку… Ох!
Достойна леді показала пальчиком у бік буфета й конвульсивно витнулася від внутрішніх спазм. Містер Бамбл кинувся до буфета, схопив з полиці так невиразно означену зелену пляшку, наповнив рідиною з неї чайну чашечку й підніс до уст господині.
Випивши півчашки, місіє Корні відкинулася на спинку крісла й промовила:
— Тепер мені покращало.
Містер Бамбл звів очі до стелі — подякував богові, — а тоді опустив їх до чашки, підніс її до носа й понюхав.
— Настій м'яти, — слабким голосом пояснила місіс Корні й блідо всміхнулася бідлові. — А ви покуштуйте! До нього додано трохи… трохи того самого.
Містер Бамбл недовірливо вмочив губи у ліки, облизався, надпив ще трохи — і коли поставив чашку на стіл, вона була вже порожня.
— Заспокоює, правда ж? — мовила місіс Корні.
— Напрочуд заспокоює, пані, — відповів бідл і, підсунувши стільця ближче, ніжно спитав, що ж саме так її засмутило.
— Ет, нічого, — відповіла вона. — Просто я дурненьке, вразливе, слабке створіння.
— Тільки не слабке, — заперечив містер Бамбл, підсовуючись ближче на своєму стільці. — Хіба ви слабке створіння, місіс Корні?
— Всі ми слабкі створіння, — відказала місіс Корні, формулюючи тим самим непорушний закон природи.
— Ваша правда, — погодився бідл.
Хвилини дві-три обоє мовчали. По тому містер Бамбл, на підтвердження викладеного вище закону, зняв ліву руку зі спинки стільця місіс Корні, де ця рука доти лежала, і поклав на зав'язку її фартушка, яку вона поволі і обвила.
— Всі ми слабкі створіння, — мовив містер Бамбл.
Місіс Корні зітхнула.
— Не зітхайте, місіс Корні, — попросив містер Бамбл.
— Якби ж то я могла стриматися! — відповіла місіс Корні її зітхнула знову.
— Яка у вас гарненька кімната, пані, — сказав містер Бамбл, озираючись довкола. — Якби до неї та й ще одну, пані, то було б якраз те, що треба.
— Як на одну особу, то було б забагато, — прошепотіла господиня.
— А як на двох, пані? — ніжно мовив містер Бамбл. — Га, місіс Корні?
Почувши ці слова, місіс Корні опустила голову, і бідл теж нахилив свою, щоб зазирнути їй в обличчя. Місіс Корні, як і належить у таких випадках, відвернула голову й простягла руку, щоб дістати з кишені носовичка, та натомість рука її якось сама собою лягла на руку містера Бамбла.
— Рада постачає вас вугіллям безкоштовно, правда ж, місіс Корні? — спитав бідл, ніжно стискаючи її ручку.
— І свічками теж, — відповіла місіс Корні, і собі легенько потискаючи його руку.
— Опалення, освітлення, квартира — безкоштовно! — сказав містер Бамбл. — Ах, місіс Корні, ви — ангел!
Перед таким вибухом почуттів господиня встояти не могла. Вона впала в обійми містера Бамбла, і цей джентльмен у палкому пориві цмокнув кінчик її цнотливого носа.
— Ви мов парафіяльне диво! — захоплено вигукнув містер Бамбл. — Чи знаєте ви, що містерові Слауту сьогодні зовсім погіршало, чарівливице моя?
— Знаю, — сором'язливо опустила очі місіс Корні.
— Лікар каже, що він і тижня не протягне, — провадив містер Бамбл. — Містер Слаут завідує нашим закладом. Після його смерті з'явиться вакансія, а вакансію треба буде кимось заповнити. Ох, місіс Корні, яке майбутнє відкривається перед нами! Яка щаслива нагода з'єднати наші серця й майно!
Місіс Корні схлипнула.
— Одне слівце, — мовив містер Бамбл, схиляючись до сором'язливої красуні. — Одне маленьке, малесеньке, маніпусіньке слівце, моя божественна Корні!
— Т-та-а-к! — ледь чутно видихнула наглядачка.
— І ще одне тільки, — провадив бідл. — Візьміть себе в руки, в свої прекрасні ручки і скажіть ще одне. Коли це станеться?
Місіс Корні двічі намагалася відповісти і двічі не спромоглася. Нарешті, набравшись духу, вона обвила руками шию містера Бамбла і прошепотіла, що як він скаже, так і буде, і назвала його своїм "любим лебедиком".
Отож, обом на радість, угоду було укладено в дусі цілковитого взаєморозуміння, і вони урочисто скріпили її другою чашкою м'ятного настою, конче потрібного ще й для того, щоб заспокоїти розбурхані почуття господині. Попиваючи напій, вона розповіла містерові Бамблу про смерть старої богаділки.
— Чудово! — мовив цей джентльмен і сьорбнув із своєї чашки. — Дорогою додому я зайду до Сауербері й скажу, щоб завтра вранці він надіслав усе, що треба. То саме це й налякало вас, серденько моє?