Професор уважно подивився на учня.
— Приватному підприємцеві не вигідно вкладати кошти в бідні й пустельні землі, й через те засівається лише половина корисного квадрата.
Місто-спрут знову виросло на екрані.
— Ойкуменополіс, — іронічно промовив Громов, — Неважко здогадатися, для якої мети воно придумане: хтось займатиме цілі поверхи, відпочиватиме у природній зоні, дихатиме свіжим повітрям, а інші — працюватимуть біля конвейєра, прибиратимуть вулиці, бачитимуть сонце тільки в телевізорі…
І він стер з екрана чужий проект.
На щастя, людство й не мало наміру будувати місто-спрут.
Люди інакше перетворювали свою планету.
Люди освоювали Океан.
Громов і Електроник бачили на екрані підводні селища, міста, порти. У блакитних просторах працювали заводи й електростанції, механізми добували нафту, а люди керували всіма машинами. У підводному світі трудився диспетчер Світового океану Командор, який свого часу врятував Рессі від загибелі.
Люди знаходили нові джерела харчування.
Ось сліпучі, розжарені піски Сахари. На колись неродючому піску — довгі ряди покритих прозорою плівкою теплиць. У теплиці парко й гаряче, але робітник задоволений плодами своєї праці: він показує рекордної величини огірки й помідори, жовтогарячі, яскраво-червоні, золотаві фрукти. Вони ростуть без усякого грунту, можна сказати — з повітря, яке "приготовлене" таким чином, що дає рослинам всі соки землі…
А ось домогосподарка смажить на сковороді біфштекс, інша готує курча. Прославляють ці кадри не вправних кухарів, а вчених, які винайшли штучний білок…
Люди економили цінні метали: старі механізми не викидали, а знову привозили на заводи.
Кран бере сталевими клішнями спрацьовані машини, деталі, металобрухт. Їх пресують у балабухи, завантажують у спеціальні печі. Печі виплавляють залізо, хром, нікель, мідь — метали, з яких колись були зроблені старі механізми. Наприклад, легковий автомобіль — це майже тонна сталі, чверть тонни заліза, тринадцять кілограмів міді, двадцять п'ять — цинку, дев'ять — свинцю… Із заощаджених матеріалів можна виробляти нові автомобілі. Люди лікували природу, з якою раніше поводилися немилосердно, лікували так само турботливо, як лікують хвору людину.
Моря й океани очищали від бруду. У великі озера вдували кисень, як вдувають його в акваріум, щоб там не щезло життя. на голих місцях саджали ліси. В пустелі тисячі кілометрів були покриті прозорою плівкою, яка стримувала піски; штучні водоймища наповнювалися водою. Вода й повітря — основні умови життя на планеті — вироблялися людиною за суворими планами.
Звичайні електростанції не могли вже забезпечити всі потреби необхідною енергією. В океанах плавали металеві острови — атомні електростанції. На Місяці провадилося будівництво гігантської станції, яка накопичуватиме енергію Сонця. І, як обіцяли вчені, наближалася до розгадки термоядерна реакція, яка дасть найдешевшу електроенергію.
Усі ці сцени показували, як проходила науково-технічна революція на планеті Земля. Вона почалася в середині двадцятого століття, розвивалася дуже бурхливо, а кінця її поки що ніхто не передбачав.
Громов згадав про проект восьмого "Б". Один з авторів піклувався про харчування людей, вирощуючи штучний білок. Другий — про найвигідніший космічний транспорт — гравітаційний корабель. Третій — про зоряні джерела енергії… Проект починався як забавна гра. Але в будь-якій дитячій грі закладено серйозний зміст. Так міркував професор Громов, спостерігаючи за своїм учнем.
Електроник установив зв'язок з Рессі, підключився до великої машини.
Екран спалахнув так яскраво, що Громов на мить замружився. Спочатку йому здалося, що океан Юпітера міниться всіма барвами веселки. Та, мабуть, це було неточно. Барви Юпітера не були схожі ні на семибарвне суцвіття небесної дуги, ні на відбите алмазом сонячне світло, ні на світіння криги в глибинних печерах Антарктиди, ні на схід Сонця в космосі — взагалі ні на що знайоме людям. Океан вигравав різнобарвними хвилями; водночас щось народжувалося, спалахувало й вмирало; океан, мов кольорова музика космосу, жив своїм життям.
— Рессі, — сказав Електроник, показуючи на іскри, і збільшив зображення.
Рессі! Хто б міг упізнати в цій яскравій істоті Рідкісного Електронного Собаку, винахід Електроника — кудлатого симпатичного тер'єра. Земний пес в океані далекої планети мав вигляд заморської дивовижі. Кожна волосинка довгої шерсті стояла сторчма й світилася по-особливому. Навіть очі були різноколірними. Рессі "освоював" Юпітер.
Коли кілька місяців тому Громову зателефонував диспетчер Космосу Астронавт і запитав його думку про те, чи зможе Рессі працювати на Юпітері, професор сприйняв його слова за жарт. Але пропозиція була серйозна. На Юпітері виявили першу живу істоту. Вона плавала з величезною швидкістю в океані планети й зовні скидалася на земного кита. Космонавти назвали її китом Юпітера.
Астронавт посилався на думку свого друга — диспетчера глибин Командора: тільки одна штучна система могла у вельми незвичайних умовах вивчати таємничого кита, не поступаючись йому в швидкості й маневреності, збираючи й надсилаючи на Землю різноманітну інформацію. Це — Рідкісний Електронний Собака, чудовий плавець глибин Рессі, з яким Командор був, як відомо, добре знайомий.
Громов попросив вихідні дані про Юпітера й сів складати нову програму для Рессі. Все життя Громов мріяв побувати на далекій планеті й мати відданого четвероногого друга. Як він зрадів, коли Електроник запропонував йому змонтувати електронного тер'єра!.. Ніхто, навіть сам Електроник, не підозрівав, що Гель Іванович дуже прив'язався до механічного Рессі. І ог саме Рессі мав розвідувати п'яту, найбільшу планету Сонячної системи.
Один із космічних кораблів захопив незвичайного пасажира, що подорожував на Юпітер. Тепер у нічному небі Громов насамперед відшукував яскраву зірку.
Рессі можна було в будь-яку мить побачити й на екрані: телекамери, обладнані в ньому, передавали зображення на Землю, й електронні машини записували на своїх дисках всю інформацію.
Рессі просторував у кольорових хвилях океану, вивчав барви, форми, будову речовини, закони незнайомої природи — все, що становило приховану суть цієї планети, механізми її життєдіяльності. А поряд з Рессі пливло, мов тінь, цікаве створіння. Величезне, воно світилося ізсередини, вмить змінюючи забарвлення разом з переливами хвиль, наче гігантський хамелеон.