— До речі, — сказав Юрайда, якого сьогоднішній "свинячий бенкет" зовсім вивів з рівноваги і вкрай спантеличив, — усі люди походять від коропів. Возьміть, приміром, друзі, еволюційну теорію Дарвіна.
Дальші його міркування перервала несподівана поява однорічника Марека.
— Рятуйтеся хто може! — вигукнув він. — Щойно до штабу батальйону під'їхав на автомобілі поручник Дуб і привіз із собою засраного кадета Біґлера. З Дубом коїться щось страшне, — інформував далі Марек. — Тільки-но вийшли з автомобіля, він як скажений ускочив до канцелярії. А я, коли пам'ятаєте, йдучи звідси, сказав вам, що трохи посплю. Отож я розлігся в канцелярії на ослоні й почав так гарненько засинати, коли раптом, як грім серед ясного неба, хтось нагло напав на мене. Дивлюсь — стоїть біля мене кадет Біґлер та ще й верещить: "Habacht!" А поручник Дуб стяг мене за ноги й почав: "Вам, мабуть, дивно, що я спіймав вас на гарячому? Ото так ви виконуєте свої службові обов'язки? Спати дозволено аж після вечірнього відбою!" А тут і кадет Біґлер додав: "Розділ шістнадцятий, параграф дев'ятий казарменого статуту". Потім поручник Дуб як грюкне кулаком об стіл та як загорлає: "Ви, може, хотіли мене з батальйону позбутися, не думайте, що це був струс мозку, мій череп і не таке витримає". Кадет Біґлер тим часом гортав на столі папери й уголос прочитав з одного документа: "Наказ по дивізії номер двісті вісімдесятий". Поручник Дуб, гадаючи, що Біґлер глузує з його останніх слів, що, мовляв, його череп і не таке витримає, почав докоряти кадетові за недостойну й нахабну поведінку щодо старших офіцерських чинів. Він, Дуб, негайно, зараз же піде до капітана скаржитись.
Згодом Дуб і Біґлер прийшли на кухню, через яку треба було пройти, щоб потрапити нагору, де зібралися всі офіцери й де, наївшися смаженої свинини, череватий прапорщик Малий співав арію з опери "Травіата", раз у раз гикаючи після капусти й жирного обіду.
Коли поручник Дуб увійшов, Швейк вигукнув:
— Habacht! Встати!
Поручник Дуб упритул підійшов до Швейка, щоб глянути йому просто в обличчя, і теж вигукнув:
— Тепер радій! Тепер тобі амінь! Я накажу зробити з тебе опудало на спогад дев'яносто першому полку.
— Zum Befehl, пане лейтенанте, — козирнув Швейк. — Я одного разу читав, насмілюсь доповісти, що колись була велика битва, в якій поліг один шведський король із своїм вірним конем. Обидві здохляки відвезли до Швеції, зробили з них опудала, і тепер ті два трупи стоять у Стокгольмському музеї.
— Звідки в тебе такі відомості, лайдаче? — вереснув поручник Дуб.
— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, від мого брата, вчителя гімназії.
Поручник Дуб відвернувся, плюнув і, підштовхуючи поперед себе кадета Біґлера, пішов нагору. Але в дверях не забув обернутися до Швейка. З невблаганною суворістю римського цезаря, який вирішував у цирку долю пораненого гладіатора, він зробив жест великим пальцем правої руки й гукнув Швейкові:
— Великий палець униз!
— Насмілюсь доповісти, — крикнув йому вслід Швейк, — буде виконано!
Кадет Біґлер був кволий, як муха. За цей час він побував у кількох холерних лазаретах і, цілком природно, після всіх маніпуляцій, які з ним робили, як з підозрілим на холеру, призвичаївся мимоволі раз у раз пускати в штани. Аж нарешті в одному з лазаретів натрапив на якогось спеціаліста. Той, не знайшовши в екскрементах Біґлера ніяких холерних вібріонів, скріпив йому кишки таніном, як швець розбиті шкарбани дратвою, і відіслав кадета до найближчого етапного управління, визнавши невагомого, як пара над горщиком, кадета Біґлера "frontdiensttauglich" 1.
1 Придатним для фронтової служби (нім.).
Той лікар був дуже сердечною людиною.
Коли кадет Біґлер звернув його увагу на свою кволість, лікар усміхнувся й сказав:
— Золоту медаль за відвагу у вас іще стане сили носити. Адже ви добровільно зголосилися в армію.
Ось так кадет Біґлер пішов здобувати золоту медаль.
Його зміцнені кишки вже не виділяли рідини в підштанки, але часті позиви залишилися і всю дорогу мучили кадета, так що весь його шлях від останнього етапного управління аж до штабу бригади, де він зустрівся з поручником Дубом, був маніфестаційним походом по всіляких сортирах. Кілька разів Біґлер відставав від поїзда, бо занадто затримувався у вокзальних убиральнях, і поїзд відходив.
Кілька разів він не встигав пересісти з поїзда на поїзд, бо саме сидів у вагонному клозеті.
Але, незважаючи на це, незважаючи на всі сортири, що стояли на його шляху, кадет Біґлер усе ж таки наближався до бригади.
Поручник Дуб ще кілька днів повинен був залишатись у бригадному лазареті, але саме того дня, коли Швейк вирушив у батальйон, штабний лікар передумав, довідавшися, що по обіді в напрямі розташування батальйону дев'яносто першого полку від'їздить санітарний автомобіль.
Він був радий спекатись поручика Дуба, який, за своєю давньою звичкою, кожне твердження арґументував словами: "Про це ми ще перед війною говорили з паном окружним начальником". "Mit deinen Bezirkshauptmann kannst du mir Arsch lecken" 1 — подумав штабний лікар, дуже вдячний тій нагоді, що санітарні автомобілі йдуть на північ на Кам'янку-Струмилову саме через Золтанець.
1 Можеш мене разом з твоїм окружним начальником поцілувати в зад (нім.).
Швейк не бачив у бригаді кадета Біґлера, бо той уже понад дві години сидів у офіцерському ватерклозеті. Кадет Біґлер у таких місцях, можна сказати сміливо, ніколи не гаяв даремно часу, бо повторював усі визначні битви хоробрих австро-угорських військ, починаючи з битви під Нердлінґеном 6 вересня 1634 року і кінчаючи Сараєвом 19 вересня 1888 року. Вже котрий раз, смикаючи за ланцюжок у ватерклозеті й слухаючи, як вода з гуркотом вивергається в унітаз, він, заплющивши очі, уявляв собі рев битви, атаку кавалерії і гуркіт гармат.
Зустріч поручника Дуба з кадетом Біґлером була не дуже приємна, і, напевно, спричинилась до їхнього ворожого ставлення один до одного в майбутньому на службі й поза службою. Поручник Дуб, уже четвертий раз добиваючись до клозету, вигукував:
— Хто там?
— Кадет одинадцятої маршової роти n-ського батальйону дев'яносто першого полку Біґлер, — прозвучала горда відповідь.