пана Каконі, то я йому відрубав: "Я думав, що ми з паном Каконі найкраще познайомимося, якщо будемо бігати до нього в гості". Пан аудитор потім мене вже ні про що не розпитував, цього було з нього досить. Запам'ятай собі на все життя, — вів далі Швейк свої сентенції, — перед військовими судами ніколи не смій признаватися. Тоді, як я сидів у гарнізонній тюрмі, один солдат із сусідньої камери признався, і коли інші про це довідалися, то накинули йому ковдру на голову і віддубасили, та ще й наказали йому відмовитись від своїх зізнань.
— Коли б я зробив щось нечесне, то, ясно, я б не признався, — сказав сапер Водічка, — але коли мене той тип аудитор прямо спитав: "Ви бились?" — я сказав:
"Так, бився". — "А ви побили когось?" — "Певне, пане авдиторе". — "І когось поранили?" — "Звичайно, пане авдиторе". Хай знає, з ким має справу. Та тепер від сорому не знаєш, як іти: чи плечима, чи очима. Скидається, немовби він не повірив, що я на тих мадярських шкурах порвав свій ремінь, і то вже були не люди, а локшина, синці та гулі. Ти ж був при тому, як на мене раптом насіли три мадярські бики, і за хвилину всі вони валялися на землі, а я їх топтав і гуцав по них. І після всього якийсь шмаркач, якийсь авдиторський пришийкобиліхвіст припиняє над нами слідство. Це так, якби він мені сказав: "Кожний шмаркач лізе битися! Теж мені ще". Як тільки війна скінчиться і я піду додому, я його, роззяву, десь спопаду і тоді покажу, вмію я битися чи ні. Потім ще приїду сюди до Кіраль-Гіди й учиню тут таку бійку, якої ще світ не бачив: люди ховатимуться до пивниць, коли дізнаються, що я прийшов поглянути на тих кіральгідських драбуг, на тих негідників, на тих мерзотників.
* * *
В канцелярії все скінчилося дуже швидко. Якийсь фельдфебель із масними після обіду губами, з дуже поважною міною, подаючи Швейкові й Водічці папери, не проминув нагоди, щоб не виголосити до обох промови. Апелюючи до їхнього військового духу, цей "васерполяк" 1 пересипав свою мову різними слівцями зі свого діалекту, як, наприклад: "marekvium", "glupi rolmopsie", "kraijcova sedmina", "svina porypana" i "dum vam bane na mjesjnuckovy vasi gzichty" 2.
1 Напівполяк, напівнімець, уродженець Сілезії.
2 "Морквогризи", "дурні мариновані оселедці", "трефова сімка", "свиня замурзана", "заїду вам кілька разів по ваших товстих, круглих пиках" (суміш чеськ. і пол.).
Кожного відправляли до його частини. Швейк, прощаючись з Водічкою, сказав:
— Тільки-но війна скінчиться, приходь мене провідати. Мене можеш знайти щовечора від шостої години на Боїшті в пивниці "Під чашею".
— Звісно, прийду, — відповів Водічка. — А катавасія там якась буде?
— Там кожного дня щось трапляється, — запевнив Швейк. — А якби там і було тихо,
то ми вже щось улаштуємо.
Друзі розійшлися, і коли вже були досить далеко один від одного, старий сапер Водічка гукнув услід Швейкові:
— Так ти ж гляди, коли я прийду, не забудь улаштувати там якусь вечірку з танцями.
А Швейк на це відгукнувся:
— Конче приходь, як уже та війна скінчиться.
Розійшлися ще далі, і знову за якусь хвилину з-за рогу другого барака почувся голос Водічки:
— Швейку, гей, Швейку, а яке пиво в тій пивниці?
І, як відгомін, покотилася Швейкова відповідь:
— Великопоповицьке!
— А я думав, що сміховське! — кричав здалеку сапер Водічка.
— У них там є й дівчата! — кричав Швейк.
— Отже, по війні о шостій годині вечора! — горлав знизу Водічка.
— Приходь краще о пів на сьому, бо я можу десь забаритися! — відповів Швейк.
Потім уже зовсім здаля ще раз озвався Водічка:
— А о шостій годині не зможеш?
— Ну, гаразд, прийду о шостій! — почув Водічка останні слова друга, який відходив усе далі.
Так розпрощався бравий вояк Швейк із старим сапером Водічкою.
Wenn die Leute auseinander gehen,
Da sagen sie auf Wiedersehen 1.
1 Коли розлучаються люди, то кажуть: "До побачення" (нім.).
5. З МОСТА-НА-ЛІТАВІ В СОКАЛЬ
Надпоручник Лукаш схвильовано ходив по канцелярії одинадцятої маршової роти. Це був темний закапелок у бараку, відгороджений від коридора дошками. Стіл, два стільці, бляшанка з гасом і койка.
Перед ним стояв фельдфебель-рахівник Ванек. Він складав списки на солдатську платню, вів рахунки солдатської кухні, одне слово, був міністром фінансів усієї роти, товкся тут цілий божий день і тут-таки спав.
Біля дверей стояв гладкий піхотинець, зарослий бородою, наче Крконош. Це був Балоун, новий денщик надпоручника, в цивільному житті мірошник десь із-під Чеського Крумлова.
— Ну та й вибрали ж ви мені денщика, — говорив надпоручник Лукаш до фельдфебеля. — Дякую вам щиро за цю милу несподіванку. Посилаю його по обід до офіцерської кухні, а він уже першого дня половину дорогою зжер.
— Я розлив, пане надпоручнику, — сказав гладкий велетень.
— Хай буде так. Але ж ти міг розлити лише юшку або підливу, а не франкфуртську печеню. А ти ж мені приніс такий шматочок, що і за ніготь сховається. А куди струдель з яблуками дівся?
— Я...
— Не бреши, ти його зжер!
Надпоручник Лукаш вимовив останні слова так серйозно і таким суворим тоном, що Балоун мимоволі відступив на два кроки.
— Я питав на кухні, що у нас сьогодні на обід. Був суп з фрикадельками з печінки. Куди ти подів ті фрикадельки? Дорогою повитягав. Ось воно що! Потім була ще яловичина з огірком. Що ти з нею зробив? Зжер також. Два шматки франкфуртської печені, а ти приніс тільки півшматка. Так що ж? А два шматки струделя? Куди ти його дів? Напхався, підла свинюко! Кажи, куди ти подів струдель? Кажеш, упав у болото! Ти, мерзотнику такий, зможеш мені показати місце, де він лежить у болоті? Кажеш, у ту ж мить прибіг якийсь собака і, як за командою, схопив його й поніс? Господи милосердний, я тобі так натовчу пику, що в тебе голова, як цеберка, спухне. І ця свиня мені ще в очі бреше. Ти знаєш, хто тебе бачив? Ось цей фельдфебель Ванек. Він сам прийшов до мене й каже:
"Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, ця ваша свиня Балоун жере ваш обід".
Дивлюся з вікна, а він напихається, немовби не їв цілий тиждень. Слухайте, фельдфебелю, невже ви не могли вибрати мені якусь іншу тварюку, а не цю пику?
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, з усієї нашої маршової роти Балоун видавався найпоряднішою людиною. Це такий бовдурюга, що неспроможний запам'ятати жодного рушничного прийому, а дай йому ґвинтівку в руки, то ще наробить якогось лиха. При останніх вправах холостими патронами мало не вибив ока сусідові. Я думав, він принаймні таку службу може нести.