Пригоди близнят-козенят

Сторінка 6 з 11

Нестайко Всеволод

— Ах. так! — стрепенувся Бом Штекс. — Я справді думав звернутися до вас із проханням. Тільки ви, Ваше Чаклунство, можете допомогти мені в моїй скруті. Стражник Кабанюра попалив усі куховарські книжки, і я не знаю, як готувати печеню з козенят. Я дуже прошу вас дістати рецепт. Я спеціально умовив нашу вельмишановну королеву поміняти на сьогодні меню.

— Гм. — Відівіс-Пампас хитро примружився. — Це нелегко. Для цього доведеться гайнути аж у Середню Азію. Я можу це зробити, але при умові, якщо… якщо я з твого дозволу візьму дещо з королівських запасів солодощів.

— Ах, будь ласка, будь ласка, Ваше Високочародійське Чаклунство, — люб’язно поспішив сказати королівський кухар. — Які можуть бути розмови. Будь ласка!

Всі знали, що Відівіс-Пампас страшенно любив солодке. І без кінця гриз цукерки, і тому в нього попсувалися й повипадали всі зуби, крім одного. За день він міг з’їсти стільки солодкого, скільки не з’їсть тисяча ласунів. Але Бом Штекс готовий був на все, аби тільки чаклун дістав йому рецепт козенячої печені.

— Ну, гаразд, домовились, — сказав Відівіс-Пампас і обернувся до Бош Бермака. — А як там поживають наші козенята? Не охляли?

Бош Бермак уже з трепетом чекав цього питання і, зібравши всю бадьорість, яка в нього тільки була і удавано жваво відповів:

— Та що ви! Прекрасно! Де вони можуть дітися! Хіба з нашої Пуршамії, де придворним чаклуном великий і всемогутній Відівіс-Пампас, куди-небудь втечеш?

— Авжеж, авжеж, втекти не можна аж ніяк, — поблажливо промовив Відівіс-Пампас (він дуже любив, щоб до нього підлещувались) — Ото позавчора один був спробував двох ягнят через кордон переправити… я про Кажана Кажановича… то ягнята вже на шашлику давно, а з самого я оце зараз жменьку попелу зробив. У лісі, розумієш ховався, думав, що я не знайду. Ну гаразд, я пішов. Відівіс-Відівас-Відівіс-Пампас! і чаклун зник.

— Ура-а! — закричали Бом Штекс і Бош Бермак. Бом Штекс був дуже задоволений, що так легко домовився про рецепт. А Бош Бермак страшенно радів, що Відівіс-Пампас не дізнався про втечу козенят і не зробив із нього жменьку попелу. Скрикнувши "ура!", він застрибав на одній нозі і заспівав:

Ніхто пе бреше ловко так.

Як Бош Бермак!

Як Бош Бермак!

Ой ля! Тру-ля-ля!

Тру-ля-лю-ля! Тру-ля-ля!

— Ну годі! До роботи! Бо я не встигну спекти торт королеві! — сказав Бом Штекс. — Отам, у тих кадубцях біля печі, масло і мед. Неси й висипай у цю діжу. А я сипатиму борошно.

Все ще наспівуючи "Ой ля! Тру-ля-ля!", Бош Бермак схопив кадубець і з маху перевернув у діжу.

Він встиг проспівати тільки "Ой ля!", а "Тру-ля-ля!" вже не проспівав. Бо з кадубця замість меду у діжу полився… дьоготь.

— Ой! — скрикнув Бош Бермак.

— Що ти наробив? — закричав Бом Штекс.

— Та тільки що це ж був мед, я сам бачив, — виправдовувався Бош Бермак.

— Який же це мед! — закричав Бом Штекс. — Це дьоготь. Оце мед! — і він схопив другий кадубець і підніс догори. Та в нього на очах мед раптом перетворився на дьоготь. Від несподіванки Бом Штекс поточився, випустив кадубець з рук, і дьоготь полився йому на голову.

— Вва-вай! — закричав Бом Штекс. — Рятуйте! Що це робиться?

— Я знаю! Я знаю, чому це так! — закричав Бош Бермак. — Це все штучки-дрючки Відівіс-Пампаса. Ти ж сам пообіцяв йому солодощі з королівських запасів. От він і забрав мед, а замість меду підсунув дьоготь. Ти сам винен!

— Це ти винен! — закричав Бом Штекс. — Хто сказав чаклунові, буцімто я його кликав. Якби ти не сказав, я б не став зараз просити його про рецепт. Я б ще встиг попросити. А що я тепер робитиму. Як я тепер спечу торт королеві? Це все ти, ковбаса недорізана!

— А ти коврижка недопечена. Ще й обзиваєшся!

— Тельбухи ти свинячі!

— Кендюх ти пересмажений!

— ………

— ………

Ой, любі друзі, заткніть вуха і не слухайте, будь ласка, цих двох пройдисвітів. бо вони почали лаятися страшенно негарними словами. Хай їм грець!

Давайте-но краще зазирнемо у піч та подивимось, що там роблять наші близнята-козенята. Ми ж за них зовсім забули.

А що їм робити? Лежати і тремтіти. Вилізти ж з печі лячно. Саме це вони й роблять. Лежать і тремтять. Зубами цокотять.

Але стривайте! У запічку почувся тоненький писк: Слухайте, козенята!

Слухайте, ну!

Першим почув Вітя.

— Во… Во… Во… Вовко, — прошепотів він, затинаючись, — чуєш хтось пищить.

— Га? Де?

— Отам… у ку… кутку.

Прислухалися близнята.

З кутка знову хтось тоненько-тоненько пищить-цвірчить:

— Козенята! Агов! Слухайте сюди!

— Га? Що? Ти хто таке? Де ти?

— Я запічний цвіркун Цвіркунчак. Маленький я, важко мене побачити. Але я хочу вам допомогти. Я про вас усе знаю. Мені про вас уночі сьогодні розказали мої приятелі жучки-світлячки. Так от. Єдиний для вас порятунок — пробратися у палац королеви Пуршамії. У великій залі, під королівським троном стоїть скринька, а в тій скриньці чудодійний порошок-потішок. Хто того порошка понюхає, враз засне як убитий. Цим порошком можна приспати кабанюру-стражника і тільки таким чином втекти.

— А… звідки ви знаєте про цей порошок? — недовірливо спитав Вова.

— Ми, цвіркуни, про те, що робиться у лісі, у полі, нічого не знаємо, а от що у хатах, у палацах робиться — усе знаємо, бо живемо за піччю, — і все чуємо.

— А… а як же нам пробратися у палац королеви? — розгублено спитав Вітя.

— Справді, це дуже нелегко. Бо коли королева у палаці, вхід стереже вірний охоронець Пуршами Гицельцап, повз якого і муха не пролетить. А коли королева кудись їде, палац так надійно зачиняється, що знов-таки муха не пролетить…

— То що ж робити? — безнадійно прошепотіли близнята-козенята.

— Треба, щоб королева Пуршама сама взяла вас до палацу, — просюрчав цвіркун Цвіркунчак.

— То що нам? Взяти й попросити її? — мало не заплакали Вітя і Вова.

— Ні, — просюрчав цвіркун Цвіркунчак. — Час від часу королева Пуршама свариться з своєю придворною кицею Мурнявою і тоді наказує привести їй ягнят і бавиться з ними, як з кошенятами. А тоді через день вони їй набридають.

і вона одсилає їх на шашлик, а з своєю кицею мириться. Якраз сьогодні вранці королева розсердилася на Мурняву і сказала, що вона з нею більше не гратиметься, що вона краще гратиметься з ягнятами. І дала наказ впіймати двох ягнят. Але зараз у Пуршамії майже не лишилося ягнят, бо їх щодня ловлять на шашлик для королеви. І от якби ви…