— Не люблю риторичних запитань.
— А як же складатимем кандмінімум? Екзамени вже на носі.
— А так і складатимем. До речі, цей курс уже треба називати не теорія, а історія роботознавства, бо він — такий дрімучий анахронізм, як у давні часи була латина. О, я й забув запитати тебе: ти не слухав учора космічні новини?
— Ні, я вчора майже весь день товкся в інсектарії. Там з'явилося десятків два реліктових видів... Та й нічого нового в новинах давно вже не передавали.
— Вчора розповідали про один курйоз. Уяви собі: робот на старість здурів!
— Як?
— А так... Ну, не здурів, але щось подібне сталося. Стривай, як же це його ім'я?.. Чи то Імператор, чи Цезар... Щось таке гучне. А, згадав, Фараон!
— То й що з ним сталося?
— Сам без дозволу сів у корабель і полетів куди очі бачать.
— Ну й ну... Це що, так званий бунт роботів?
— Ніякий не бунт. Щось, мабуть, з програмою сталося, я до кінця не дослухав...
— І що з ним?
— Ясно що, мабуть, переслали на переробку.
— Дивна історія. Роботи ж такі надійні...
А в цей час відомий біокібернетик Тарас Волопас пив каву й роздумував про нове покоління роботів, що днями мали піти масовим потоком з конвейєра. Скільком він уже дав життя — сьогодні й не злічити. На різних ділянках науки й техніки надійно несуть вони службу, допомагаючи людям.
Тарас Волопас, мабуть, і не пам'ятав той перший свій, ще юнацький експеримент, коли він пустив у світ біоробота Фараона, трансплантувавши йому — а що з цього вийде? — мізинний ніготь прославленого космічного аса. Він довго спостерігав складні транспозиції Фараонової психіки.
Якось Тарас Волопас, нічого не пояснюючи — для жарту, продемонстрував Фараона знайомому психіатрові, і той поставив категоричний діагноз: у Фараона — манія величі. Волопас на те тільки загадково всміхнувся і нічого психіатрові не відповів.
Звідки було знати відомому вченому, що саме в той момент, коли він ковтнув запахущої кави, на далекій планеті Аральті, про яку він лиш чув, не стало Фараона. Того Фараона, яким він колись так пишався, з яким разом провів стільки містифікацій...
Він віддав Фараона в науково-дослідний інститут роботознавства, де наполегливі аспіранти, вивчаючи його загадковий феномен, стругали одну за одною дисертації, передаючи цей вдячний об'єкт дослідження новим і новим поколінням неофітів роботознавства.
Згодом Фараон, вивчений і увічнений у цілій бібліотеці дисертацій, завдяки невідомому збігові обставин потрапив в обслуговуючий персонал космослужб, де на біороботів покладалися найпростіші обов'язки. Вже звідти його перевели на планету з нікому не потрібною старою базою. Хай, мовляв, про всяк випадок за нею наглядає чиєсь око.
Якби знав Тарас Волопас, що в цю мить на Аральті, як реквієм по Фараонові, прозвучала фраза "Хто я?", фраза того, хто завдяки цьому своєрідному мінорату серед біороботів появився на світ, успадкувавши Фараонову плоть, але нічого не знав про нього і, ясна річ, не міг його пам'ятати, якби Тарас Волопас хоча б почув про це, йому, звичайно, стало б дуже шкода Фараона. Шкода, як своєї молодості, як того, що вже не повториться. Бо справді, ніщо на світі, ніщо в житті не повторюється.
Хоч і був Фараон через легковажність Тараса Волопаса уражений ідеєю-фікс, усе ж його шкода. Без нього плем'я біороботів, саме того не відаючи, дуже збідніло. Бо Фараон серед них був істотою незвичайною. Недарма ж він і сам втокмачував це на кожному кроці слухняному тугодумові Адаму...
Сотні Адамів ніколи не замінять одного-єдиного Фараона, хоч як би вони того прагнули.