* * *
Гадаю, будь-який представник чоловічої статі вважав би Діану за винятково принадну жінку, принаймні на моє міркування, міркування чоловіка, котрого сан та покликання утримали подалі від статевого безсилля. А от Таксиль, вочевидь, був чоловіком з невситимим сластолюбним апетитом.
Віддаючи мені свою пацієнтку, лікар дю Мор'єр наділив мене також валізою, напхом напханою речами, яку мала з собою Діана, коли він поклав її на лікування: безперечно, її родина була заможною. Тож у той день, коли я повідомив жінці, що прийде Таксиль, вона, не приховуючи свого кокетування, ретельно прибралася. Хоч який відсутній вона мала вигляд, перебуваючи в обох своїх станах, Діана була надзвичайно уважною до цих маленьких жіночих дрібниць.
Таксиля вона враз зачарувала ("гарна жінка", — мовив він прицмокуючи), тож, коли з часом він навчався моїх гіпнотичних маніпуляцій, то намагався якнайдовше торкатися жінки, навіть тоді, коли вона вже цілком очевидно занурилася в сон, тому мені доводилося робити несміливі зауваження: "Гадаю, вже досить".
Мабуть, якби я залишив його з Діаною наодинці, коли вона перебувала у своєму первісному стані, чоловік би дозволив собі й інші вільності, й вона радо б на них відповіла. Тому я намагався, щоб ми зустрічалися втрьох. Часом учотирьох. Позаяк, щоб пожвавити пам'ять та завзятість Діани-сатаністки-люциферистки (разом з її люциферським настроєм), я вирішив, що буде корисно звести жінку ще й з абатом Булленом.
* * *
Абат Буллен. Відколи паризький архієпископ відлучив його від церкви, Буллен поїхав до Ліона, де приєднався до спільноти кармелітів, заснованої Еженом Вінтра[260] — медіумом, котрий проводив месу в білосніжному вбранні, на якому був зображений великий перевернутий червоний хрест та вінці з індіанською фалічною фігурою. Молячись, Вінтра левітував, доводячи своїх прибічників до екстазу. Під час його служб з облаток крапала кров, але ходили чутки, що він практикував гомосексуалізм, причащав монашок-коханок й заохочував спокутувати гріхи необмеженою грою чуттів, загалом, провадив усе те, у чому, поза всіляким сумнівом, брав участь і абат Буллен. Тим паче, що по смерті Вінтра абат оголосив себе його послідовником.
Він приїздив до Парижа щонайменше раз на місяць. Дослідження такого створіння, як Діана, з демонологічної точки зору не видалося йому слушною думкою ("А краще б вигнати з неї бісів", — казав він, але я вже добре знав, як саме він тих демонів виганяє). Чоловікові пішло вже на сьомий десяток, однак він був сповнений запалу й мав погляд, який я не побоюся назвати дійсно магнетичним.
Буллен слухав розповідь Діани, яку Таксиль ретельно занотовував, але, на мою думку, переслідував зовсім інші цілі, часом нашіптуючи на вухо дівчині підбивання та поради, з яких ми анічогісінько не могли второпати. Хай там як, а вона була нам надзвичайно корисною, адже з того, що вона розповіла про масонські таємниці, вдалося дізнатися про проколювання облаток кинджалом і найрізноманітніші види чорних мес, неабияким знавцем котрих був абат Буллен. Таксиль записував різні сатанинські церемонії, і мало-помалу, у міру того, як виходили його книжки, він чимраз більше цікавився чорними службами, які масони у його творах проводили на кожному кроці.
* * *
Видавши кілька книжок, Таксиль відчув, що йому вже замало тої дещиці знань, які він мав про масонів. Свіжими ідеями забезпечувала його лише "лиха" Діана у стані гіпнозу, коли, витріщивши очі, переповідала церемонії, де, можливо, була присутня, або про які чула в Америці, або ж ті, що просто вигадувала. Слухаючи деякі з її розповідей, ми сиділи, роззявивши рота, навіть я — людина досвідчена (я так гадаю) — був приголомшений. Приміром, якось вона взялася розповідати про посвяту її ворога — Софі Вальдер чи Софі Сафо, — називайте її як хочете. Ми так і не зрозуміли, чи усвідомлювала вона, наскільки кровозмісний характер мала та сцена, проте коли вона переповідала, в її голосі не було молебності, а навпаки — він був сповнений захоплення, ніби у людини, яка, маючи привілеї, споглядала церемонію на власні очі.
— Це був її батько, — повільно почала Діана, — саме він приспав її й підніс до губ розпечене залізо… Він мав упевнитись, що її тіло позбавлене будь-яких зовнішніх пасток. У неї на шиї висіло намисто — змія, що згорнулася калачиком… І от батько знімає те намисто й, розкривши кошик, витягає звідти живу змію й кладе жінці на живіт… Змія чудова, коли повзе, здається, ніби танцює, вона доповзає до шиї Софі й, знову скручуючись, стає замість намиста… А тоді, ставши проти обличчя, висуває до її губ вібруючого язика, ніби шипить у поцілунку. Яка ж вона… дивовижно… лискуча… Тоді Софі просинається, підводиться й стоїть непорушно, наче вкопана, а батько розстібає їй корсет й оголяє груди! Він удає, ніби виводить на її грудях питання, й літери червоним випалюються на її плоті, а змія, яка, здавалось, дрімала, просинається й на тому ж таки тілі Софі виводить хвостом відповідь.
— А звідки ти все це знаєш, Діано? — спитав я.
— Я дізналася про це ще в Америці. Мій батько посвятив мене у паладійки. Потім я поїхала до Парижа, мабуть, вони хотіли відправити мене якнайдалі… У Парижі я познайомилась із Софі Сафо. Ми завжди ворогували. А коли я відмовилась учиняти так, як вона того хотіла, Софі відправила мене до лікаря дю Мор'єра, сказавши йому, що я навіжена.
* * *
Я пішов у клініку лікаря дю Мор'єра, аби віднайти Діанині сліди:
— Лікарю, ви маєте мене зрозуміти, моє братерство не допоможе дівчині, якщо я не знатиму, хто вона, звідки й хто її батьки.
Дю Мор'єр глянув на мене так, ніби перед ним стіна стоїть.
— Я ж уже сказав вам, що нічого не знаю. Мені довірила її родичка, вона вже покійна. Хочете адресу? Вам видасться дивиною, але я більше її не маю. Рік тому в моєму кабінеті сталася пожежа й було знищено чимало документів. Про її минуле я нічого не знаю.
— Але ж вона з Америки?
— Може бути, хоч французькою розмовляє без жодного акценту. Скажіть вашим милостивим дамам, нехай не надто переймаються, бо такого, щоб вона вийшла з обох своїх теперішніх станів і повернулася в навколишній світ, ніколи не трапиться. Хай будуть до неї ласкаві й дадуть дожити їй віку у цьому стані, бо запевняю вас, з такої глибокої фази істерії ніхто не виходить живим-здоровим. Настане день, коли у неї в матці почнеться надзвичайно сильне запалення, й медицина буде безсилою допомогти.