Мені хтось казав, що великі письменники завжди у своїх персонажах описують себе самих.
Пізніше Осман-бей вислухав те, що я хотів йому розповісти, й поблажливо посміхнувся, почувши мою мальовничу розповідь про зустріч на празькому цвинтарі, а потім перебив:
— Капітане Симоніні, оце й справді скидається на літературу, так само, як і те, що ви приписуєте мені. Я шукаю неспростовні докази зв'язку Єврейського альянсу з масонами, бажано — не знову блукаючи минувшиною, а передбачаючи майбутнє, свідчення зв'язку французьких та прусських євреїв. Альянс — це сила, яка закидає свої золоті тенета на увесь світ, прагнучи підкорити собі всіх і все, й саме це необхідно доводити й викривати. Сили, подібні до Альянсу, існують споконвічно, вони існували ще до Римської імперії. Саме тому вони дієві, позаяк мають три тисячоліття. Подумайте-но, як вони керували Францією, використовуючи такого єврея, як Тьєр.
— Тьєр був євреєм?
— А хто ж як не єврей? Вони навколо нас, за нашими спинами, вони контролюють наші заощадження, керують нашою армією, впливають на нашу церкву й на наші уряди. Я підкупив одного службовця в Альянсі (французи всі продажні) й дістав копії всіх листів, які надіслано комітетам євреїв у багатьох країнах, які мають теплі стосунки з Росією. Комітети існують у всіх країнах зарубіжжя, й поки поліція наглядає за великими шляхами, вони бігають полями, болотами та водопротоками. Все це одна павутина. Віддавши це послання цареві, я врятував Святу Русь. Лише я. Я миролюбний, я мрію, щоб у світі панувала смиренність і ніхто більше не знав, що значить слово "насильство". Якщо зі світу зникнуть усі євреї, котрі своїми грошима підтримують торгівців зброєю, ми станемо ближчими до століття щастя.
— Отже?
— Отже, одного дня ми муситимемо прийняти єдине розумне рішення, остаточне рішення: про повне винищення єврейського поріддя. Ви спитаєте, чи разом з дітьми? Так, з дітьми. Знаю, це може видатися іродівським наміром, та коли йдеться про погане сім'я — просто зірвати рослину не достатньо, треба вирвати її коріння. Якщо не хочете, щоб вилупився комар, — убивайте лялечку. Наступати на Єврейський альянс треба лише в переломний момент. Єдиний шлях знищити його — позбавитись усього поріддя.
Наприкінці нашої прогулянки пустельним Парижем Осман-бей зробив мені пропозицію:
— Капітане, того, що ви мені запропонували, — надзвичайно мало. Не вдавайте, що я розповів вам щось цікаве про Альянс, про котрий незабаром знатиму геть усе. Укладімо угоду: я спроможний наглядати за євреями з Альянсу, але не за масонами. Походячи з містичної, православної Росії, не маючи глибоких знань про місцеве фінансове та інтелектуальне середовище, я не зможу проникнути до масонів. Вони приймають до своїх лав таких, як ви, з годинничком у кишені свого жилета. Вам утертися в те оточення буде неважко. Я чув, ви пишаєтеся тим, що брали участь у походах Ґарібальді, того масона, як і будь-хто інший. То як — ви мені про масонів, а я вам про Єврейський альянс?
— Угоди на словах досить?
— Коли домовляються джентльмени, зайве укладати письмові угоди.
20. Росіяни?
12 квітня 1897 року, дев'ята ранку
Любий абате, я остаточно переконався, що ми — дві різні особи. Маю цьому докази. Сьогодні вранці, десь, мабуть, годині о восьмій, прокинувшись (у власному ліжку), я ще в нічній сорочці пішов до кабінету, коли помітив темну примару, яка намагалася дременути донизу. Краєчком ока я миттю зауважив, що хтось наробив у моїх паперах безладу, тож, узявши ціпок-меч, котрий, на превелике щастя, був під рукою, я зійшов до крамниці. Я помітив, як чорна тінь, неначе крук — передвісник лиха, вийшов на вулицю. Я пішов слідом, але чи то мені просто не поталанило, чи то мій нав'язливий гість добре підготував свою втечу, та я спіткнувся об стілець, який стояв не на своєму місці.
Витягши меча з палиці, я, накульгуючи, кинувся в завулок. Ох, ні душі вже не було ані праворуч, ані ліворуч. Мій відвідувач утік. Але я можу заприсягтися, що то були ви. Саме ви, бо коли, повернувшись додому, я зайшов до вашого помешкання, ваше ліжко було порожнє.
12 квітня, полудень
Капітане Симоніні, щойно прокинувшись (у власному ліжку), відповідаю на ваше послання. Присягаюся, то був не я, оскільки у той час я спав. Однак, прокинувшись, я був до смерті наляканий, побачивши, як коридором біжить чоловік, безсумнівно, то були ви. Не знявши нічної сорочки, я побіг за вами й побачив, як ви, наче привид, спускаєтеся у свою брудну крамничку й вислизаєте з дверей. Я теж спіткнувся об стілець, коли вбігав у завулок Мобер, де від привида не лишилося й сліду. Але то були ви, присягаюсь, на Бога, скажіть мені, що я вгадав…
12 квітня, перша пополудні
Любий абате, що зі мною? Вочевидь, я слабую, наче спочатку втрачаю свідомість, а потім, знов опанувавши себе, помічаю, що ви, втручаючись у мою розповідь, псуєте мій щоденник. Ми з вами одна особа? Замисліться на хвильку, хоч би послуговуючись здоровим глуздом, як не логічним доказом: якщо наші обидві зустрічі трапились одночасно, то цілком обґрунтовано можна було б припустити, що один з цих чоловіків я, а інший — ви. Але зустрічі ці трапились у різний час. Певна річ, якщо я, увійшовши до своєї оселі, бачу, як хтось тікає, я знаю напевно, що то не я; а припущення про те, що інший — то обов'язково маєте бути ви, ґрунтується на майже безпідставному переконанні, що цього ранку у квартирі нас було лише двоє.
А якщо нас справді було лише двоє, тоді виникає певна суперечність. О восьмій ранку саме ви порпалися у моїх речах і саме за вами я гнався. Але чому тоді кожен з нас пам'ятає мить і годину, коли хтось проник у його оселю, але зовсім не пригадує той момент і ту годину, коли власне він сам увійшов до помешкання іншого?
Звісно, ми могли б про це забути, або мати таке бажання, або з якоїсь причини замовчати. Але я, наприклад, цілком щиро запевняю, що анічогісінько не приховав. З іншого боку, думка про те, що у двох людей одночасно виникло однакове бажання приховати щось один від одного, мені видається дещо схожою на літературну вигадку, тож годі, навіть Монтепен[233] не зміг би вимудрувати чогось такого.