— Були поважні гості: син Доде[49], лікар Штраус, помічник Пастера, інститутський професор Бек, а також Еміліо Тофано — великий італійський художник. Вечір, що коштував мені чотирнадцять франків, чудової чорної гамбурзької краватки, білих рукавичок, нової сорочки. І ще я вперше в житті придбав собі фрака. Вперше за життя я вистриг бороду на французький манер. І мені знадобилася дрібка кокаїну, щоб подолати сором'язливість і розв'язати собі язика.
— Кокаїну? Та хіба це не отрута?
— Все може бути отрутою, якщо вживати надміру, навіть вино. Я вже два роки вивчаю цю дивовижну речовину. Бачте, кокаїн — це алкалоїд, який видобувають з рослини, котру аборигени Америки жують для того, щоб витримувати клімат високогір'я Анд. На відміну від опіуму та алкоголю, кокаїн викликає піднесення, не завдаючи натомість негативного впливу. Це прекрасне знеболювальне в офтальмології та при лікуванні астми, стає у нагоді при лікуванні алкоголізму й токсикоманії, чудово лікує морську хворобу, незамінне у лікуванні діабету, миттєво вгамовує голод, позбавляє сонливості та втоми, є прекрасним замінником тютюну, лікує диспепсії, метеоризм, кольки, біль у ділянці шлунка, іпохондрію, спінальні подразнення, сінну лихоманку, є чудовим тонізуючим засобом при лікуванні туберкульозу, мігрені, а якщо під час гострого приступу карієсу покласти у ротову порожнину шматочок вати, змоченої в чотирипроцентному кокаїновому розчині, біль зникає миттєво. Але найдивовижніше те, що він допомагає вселити надію людям у стані депресії, підняти настрій, додати жвавості та оптимізму.
Лікар уже пив четверту склянку й очевидно був у стані меланхолійного піднесення. Він нахилився до мене, ніби хотів у чомусь зізнатися.
— Кокаїн, як я завжди кажу своїй любій Марті, чудова річ для такого чоловіка, як я, котрий не вважає себе привабливим і замолоду не почувався молодим, а зараз, маючи вже тридцять років, ніяк не може відчути себе у порі зрілості. Були часи, коли я був сповнений мрій і жаги до науки, щодня відчуваючи пригнічення через те, що матінка-природа в одну з численних миттєвостей свого милосердя не нагородила мене печаттю того генія, яким вона часом обдаровує когось іншого.
Несподівано він обірвав мову, маючи вигляд людини, котра нарешті усвідомила, що розхристала свою душу. "Маленький єврейський скиглій", — сказав я про себе. І вирішив спантеличити його.
— А кокаїн не вважається афродизіаком? — спитав я.
Фройд зашарівся:
— Має він і таку властивість, принаймні мені так здається… хоч стосовно цього не маю власного досвіду. Як чоловік я не маю в тому місці сверблячки. Як лікар — я не надто цікавлюся сексом. Навіть попри те, що у "Сальпетрієр" уже теж почали багато про нього патякати. Шарко почув, що одна з його пацієнток, така собі Августина, у глибокій фазі істеричного нападу назвала першопричиною істерії сексуальну наругу, якої вона зазнала в дитинстві. Звісно, я не заперечую, що серед явищ, які можуть спричинити істерію, можуть бути й явища, пов'язані з сексом. Тільки цього нам бракувало. Мені лишень видається, що зводити все до сексу — то занадто просто. Та, мабуть, це моя pruderie[50] дрібного буржуа не дозволяє мені перейматися такими проблемами.
Е ні, то не твоя pruderie у цьому винна, бо ж ти, як і всі обрізані з твого поріддя, поведений на сексі, тільки намагаєшся про це не думати. Я б хотів подивитися, як ти, поклавши свої брудні лапи на свою любу Марту, не налупиш їй цілий виводок маленьких жиденят і не доведеш її до того, що вона зачахне від знесилення.
Тим часом Фройд вів далі:
— Моя проблема в тому, що в мене вже скінчилися кокаїнові заначки й я занурююсь у меланхолію; античні лікарі сказали б, що у мене розлилася чорна жовч. Якийсь час я користувався препаратами фармацевтичних компаній Мерка та Ґее, але вони мусили призупинити виробництво, бо їм постачали лише низькоякісну сировину. Свіже листя можуть переробляти лише в Америці, й найякісніший продукт у Парка та Девіса з Детройта: він краще розчиняється, має чистий білий колір та ароматно пахне. У мене був невеличкий його запас, але тут, у Парижі, я не знаю, до кого звернутись.
Людина, яка в курсі всіх таємниць пляс Мобер та її околиць, виконає таке прохання з дорогою душею. Я знавав людей, яким варто лиш натякнути не лише про кокаїн, а й про діамант, левове опудало чи обплетений глечик з купоросною отрутою[51], й наступного дня тобі все це принесуть, і навіть не треба буде цікавитися, де вони те взяли. Про себе я подумав, що все одно вважаю кокаїн отрутою, а брати участь в отруєнні єврея мені не до смаку. Тож я сказав лікареві Фройду, що протягом кількох днів забезпечу йому гарний запас того алкалоїду. Певна річ, Фройд не сумнівався, що мої методи аж ніяк не були бездоганними. "Знаєте, — сказав я йому, — ми, антиквари, маємо найрізноманітніших знайомих".
І хоч усе це не має жодного стосунку до моєї проблеми, я все ж поясню, як ми зав'язали довірливі стосунки й почали теревенити про те й про се. Фройд був дотепним та балакучим, можливо, я помилявся, що він єврей. Крім того, спілкуватися з ним було цікавіше, ніж з Бурю та Бюро, й саме коли ми якось заговорили про експерименти останніх, я згадав про пацієнтку лікаря дю Мор'єра.
— Ви вірите, — спитав я його, — що така пацієнтка справді може одужати завдяки магнітам Бюро та Бурю?
— Любий друже, — відповів він, — у багатьох випадках, які ми розглядаємо, надто багато уваги приділяється зовнішності, нехтуючи тим, що коли з'являється недуга, то вона, найімовірніше, має психічне походження. А якщо причини психологічні, тоді й лікувати слід душу, а не тіло. При травматичному неврозі причиною хвороби є не пошкодження, яке саме по собі часто є незначним, а первісна психологічна травма. Хіба не буває, що через сильну емоційну уразу людина зомліває? Отже, для лікаря, що вивчає нервові хвороби, проблема не в тому, як утрачають свідомість, а в тому, що то була за емоція, що призвела до непритомності.
— Але як же можна визначити, що то була за емоція?
— Бачте, любий друже, коли симптоми без усілякого сумніву є характерними для істеричного нападу, як у випадку з пацієнткою дю Мор'єра, то гіпноз штучно здатен викликати аналогічні симптоми, й тоді справді можна дійти до самої первісної травми. Але деякі пацієнти зазнали страждань настільки нестерпних, що хотіли б забути про це, немов поклавши спогади в якесь недосяжне місце своєї душі, котре знаходиться так далеко, що навіть гіпнозом туди не дістатися. З іншого боку, хто сказав, що під гіпнозом ми здатні краще мислити, аніж наяву?