Я помітив, що діти не люблять говорити про свої почуття.
Можливо, їм просто важко? Навіть маленькі не люблять.
А дорослі часто запитують дітей:
— Любиш? А кого ти більше любиш?
Я спитав у одного хлопчика, як він дізнався, що любить цю дівчинку більше ніж інших? Він відповів:
— Раніше я говорив з нею, як з усіма, а тут раптом я став її соромитись.
Часом навіть і не знаєш, що когось любиш, та коли її чи його немає, тебе поймає відчуття неспокою і якоїсь порожнечі, сирітства й самотності. І хочеться, щоб вона або він повернулися. Це називається тугою.
Тужити можна за батьками, за товаришем, за домівкою. А найсильніша туга — це туга за батьківщиною.
Стільки різних почуттів, що всіх не полічиш. Можна спробувати виписувати їх із словника в зошит. Тому що тут, у цій книжці, я можу коротко згадати лише про декотрі найважливіші почуття (про які діти говорили зі мною щиро, а не тому, що їх намовили). І про звичайні відчуття повсякденні.
Згадаю ще про три відчуття: розчарування, образи і кривди.
"Я розчарувався. Думав, буде добре. І помилився. Вийшло не так, як хотілося".
Люди кажуть:
— Болісне розчарування, гірке розчарування.
Так, іноді відчуваєш ніби біль, а часом тільки неприємний гіркий, терпкий присмак.
Часто до відчуття розчарування приєднується й інше — образа. Ми ображаємось, що нас ввели в оману, ошукали наше довір'я. Якщо товариш викаже таємницю, обмовить тебе, обдурить, тобі неприємно, ти ображений.
Згадаю, нарешті, й про кривду. Якщо хочуть мене принизити, чи висміяти, чи скривдять когось, кого я люблю й поважаю, мені сумно, боляче, я серджусь.
— Від удару не так боляче, як від слова,— сказав один хлопчик.
— Як сміятися, краще б уже побили,— сказав інший.
Коли дорослі хочуть принизити чи скривдити дітей, діти
найчастіше вдають, що їм однаково. А не вдають, значить, уже втратили сором. Адже відчуття, якщо не вміти поводитися з ними, послаблюються, як кажуть, притуплюються.
Різні бувають люди. Один часто буває веселим і рідко засмученим, а інший якраз навпаки. Один любить майже всіх, ні до кого не відчуває неприязні, а інший ніби сердитий на всіх, важко йому догодити. Декотрі легко звикають до чужих людей, а інші, недовірливі, довго приглядаються, перш ніж скажуть:
— Люблю.
Один довго пам'ятає, інший швидко забуває.
Різні бувають люди.
Раніше я думав, як і всі: діти легко сердяться і легко пробачають.
Годину тому побились і знову гуртом граються. Щойно грались і вже посварилися. Звичайно, хтось скаже спересердя: "Ніколи більше з ним не розмовлятиму. Ніколи вже більше з ним не гратимусь".
Або навпаки: "Ми завжди будемо дружити".
Але так говориться тільки у виключні хвилини, та й у дорослих те ж саме. Іноді наростає неприязнь, а іноді дружба триває роками.
ЗДОРОВ'Я
Дорослим здається, що діти не дбають про своє здоров'я: якщо за ними не дивитись, вони повипадали б усі з вікон, потонули б, потрапили б під машини, повибивали б собі очі, поламали б ноги й позахворювали б запаленням мозку й запаленням легенів — і вже сам не знаю, якими ще хворобами.
Ні. Дітям точнісінько так само, як і дорослим, хочеться бути здоровими й дужими, тільки діти не знають, що для цього треба робити. Поясни їм, і вони шануватимуться. Не можна тільки надто залякувати і надто багато забороняти. Якщо залякувати, вони перестануть вірити, а якщо надто вже обмежувати, їм урветься терпець і вони на зло стануть робити потайки саме те, що заборонено.
Люди бувають розважливі й легковажні — і діти, і дорослі. Нічого з цим не вдієш. Діти люблять більше бігати і все пробувати. І знову нічого вже не вдієш. Потрібна книга, яка пояснювала б усе це дітям спокійно і без залякування.
Отож треба знати, що в одного здорові зуби й він не знає, що таке зубний біль і зубні лікарі, а інший не одну ніч проплаче: боліли зуби. У одного болить голова чи живіт, а інший посміюється: "Животик у нього болить, голівка; у мене он ніколи нічого не болить".
Один поріжеться — і нічого. Я знав одного дуже непосидючого хлопчика, який проходив літо босоніж. Після повернення з села у нього було на обох ногах сімнадцять порізів, саден і синців.
— Ну й що? Пусте, заживе.
А в іншого малесенька ранка боліла тижнями.
Значить, один мусить берегти себе, а інший може більше собі дозволити.
Я краще знаю саме цих слабких, проте ніколи не кажу: "У тебе буде запалення легенів". А лише: "Підхопиш нежить". Не кажу: "Зламаєш руку". А лише: "У тебе заболять руки", коли вже надто запекло борються. Невеличкий м'язовий біль для здорової людини навіть приємний, наприклад: після ковзанки, після веслування, після дальньої екскурсії.
Не слід надто часто говорити, що буде потім. Треба пам'ятати, що може багато разів минути безкарно, і передбачення не справдиться.
Одного разу спітнілий хлопчик їв дуже швидко морозиво. Я сказав:
— Побачиш, горло заболить.
На другий день оглядаю горло: червоне, але не болить. Я дав хлопчикові дзеркало, щоб пересвідчився, що таки червоне.
Інший після варених яєць наївся сливок, а потім став пити сиру воду. Я сказав:
— У тебе заболить живіт.
Питаю його ввечері.
— Трошки тільки поболів, але це нічого.
Я довго попереджав одного хлопчика, щоб він, граючись, так не розходився, але він усе не слухався. І нарешті в школі, під час боротьби, справді зламав собі руку. А не всі ж переломи однакові. Іноді накладуть гіпс, потім через кілька тижнів знімуть, і все знову так, як було. А ось цьому хлопчикові, про якого я кажу, кістка пробила шкіру, він пролежав три місяці в лікарні і тепер зовсім не може згинати руки. Найгірше, якщо кістка зламається в суглобі.
Іноді ти негайно розплачуєшся за необережність І здобуваєш досвід зразу/Тамував й інакше:
Влітку діти скаржаться, що сверблять вуха або пухнуть і горять пальці.
— Правильно, адже ти їх узимку відморозив.
Не завжди хвороба, іноді просто легенька недуга. Негарно перебільшувати.
Кажуть: "Сонячний удар... Не бігай без шапки... Запалення мозку..."
Ні: паморочиться і болить голова, нудить і взагалі якось недобре.
"Погано почувається. Нездужає. Сам не свій".
Дитина сама не знає, що з нею, але вона пригнічена, роздратована, невдоволена. А скільки буває через це сварок, бійок, неприємностей вдома і в школі?!