Дійсність в Україні і всьому СРСР потверджує слова Шевченка — про згубність жорстокости в людському житті, про неможливість добропорядку, коли немає правди і свободи.
Досить порівняти: топорно-комуністичний шлях привів найбагатшу в світі країну до повені крадіжок і всякого злочинства і до такої мізерії, що вождь на вершині "досягнень" проголосив за делікатес — конину, споживану тільки під час історичних нещасть (наприклад, Кутузов, погрожуючи довести Наполеона до біди, казав: "я примушу його конину їсти!"). Напроти того, народи в най-суворіших кутках європейської півночі, на скелях серед снігів, скажім, фінни, шведи, норвежці, вибравши бєзтопорний шлях, досягнули добробуту і високого рівня моралі, — немає жодного злодія, навіть кишенькового найдрібнішої марки.
Соціяльні різниці, в користуванні благами життя, там менші, ніж в СРСР — між клясами комуністичного капіталізму в імперіялістичній стадії, з жадобою світового диктаторства, ради якого зруйновано побут і свободу населення.
На прикладі Фінляндії, що збудувала добропоря-док після визволення з російської тюрми народів, видно, наскільки вірний вислів Шевченка про оновлену землю без "врага" і "супостата", коли люди зразу, здобувши свободу, встановлюють громадський мир і справедливість; живуть — "і не багатії, не вбогі", в своїх "веселих селах".
Це — фіни, що, за висловом Кобзаря, з молдаванами та іншими народами разом ліовчалм "на всіх язиках", під царським замком. Вийшовши з-під нього, на безсокиряному шляху скоро створили лад життя, недосяжний для націй під червоним топором в СРСР.
Той навіжений топор калічить і нищить нації, і замісто "омріяного майбутнього", що оманною фата-морґаною вже розпливлося в далечина, — все страшніше і багатократніше повторюється лихо, змальоване в поемі "Кавказ".
Багато мільйонів громадян намучилося в рабських концлагерях при "ворогові" і "супостатові", який був смертельним противником народу: це ствердив, тільки в косому вислові, переємник його народово-рожости, кажучи що коли Сталін вважав себе захисником інтересів трудящих , то "в цьому була трагедія". Дійсно, трагедія, тільки не для супостата, бо розкошуючи прожив в Кремлі, а для безлічі людей з народу, які гинули від його "тіломехані-ків" більше, ніж від найжорстокіших завойовників, знаних в історії. Він і його переемники ввели другу наругу, після царської. Для Шевченка "омріяним майбутнім" був сам час звільнення від наруги з її "розпинателями". В "Кобзарі" провіщено характерну постать для них:
Пребезумний в серці скаже, Що Бога немає, В беззаконії мерзіє, Не творить бдаїгая.
Предчуто дух і діяльність провідників другої наруги.
їдять люди, замість хліба, Бога не згадають.
Шевченко знав, що жорстокі і безбожні провідники і правителі, це — "людоїди", змерзілі в безза-констві, які неодмінно, раніше чи пізніше, стануть "кров невинну розливати", закують людей "во тьмі і неволі", а богодане добро життя "кров'ю затоплять".
З віщою передбачливістю Кобзар повчав:
Умудрітесь, немудрії: Хто світ оглядає, Той і серце ваше знає І думи лукаві. Дивітеся ділам Його, Його вічній славі.
8. Відновлення сердець
Ключ до світогляду Шевченка дають віроісповідні вірші, написані в дусі і стилі Псалтиря.
Діла добрма: оновляться. Діла злих загинуть.
ДЛЯ поета існував основний і вирішальний поділ, незалежно від станової, клясової, маєткової різниці; поділ людей — з погляду їх особистих моральних вартостей, прикмет їх серця: добрі і злі, "тихолюбці" і "мучителі", "кроткі" і "неситі", "вбогодухі" і "розпинателі", "правдолюбні" і "лукаві", "преподобні" і "людомори".
Що мав рацію Шевченко, ділячи так, видно в сучасності: червоне панство з партквитками не краще від давнє-колишнього, навіть гірше. Впровадило "ягодівщину", "єжовщину", "беріївщину", "сталінщину", "хрущовщину", з мільйонами замучених, ясирні концлагері, поспільний шпіонаж до родинного огнища включно, масовий терор з тортурами, дикішими від середньовічних, — скрізь по всіх підвалах таємної поліції, в кожному місті,
— заборону вільної думки, і вислову, преси і громадської діяльности, а також переслідування релігійного життя: страшні справи, до яких не додумалося панство старого часу.
Шевченко, при основному поділі, на обох сторонах виділяв найхарактерніші прошари. Насамперед, гуртував окремо "підлих рабів" людожера, серед яких чимало земляків-україеців, привілейованих в "самоотвержеиій" службі, разом з "міністрами-ра-бами". Над ними "препогане" панство з вельможами і князями завершує свою чорноту в "кумирові"
— "ідолові": в цареві, "катові вінчанному". Це все "рід проклятий", "лихий", "скажений", не через зовнішнє становище в житті, а через своє злобне серце, яке виявило свій нахил в "дні беззаконія і зла". Про всіх "мучителів" сказано:
Людей!
Незлобних, праведних дітей, Жрете скажені!.. Мов шуліка Хватає в буряні курча, Клює і рве його.
Чи не пророчі рядки про новочасний стан в Україні: з хмарами червоних "шулік"? Всім лиходіям протистоять люди-"незлобкі, праведні діти". Гречкосії і козаки, кобзарі-перебенді і горожани. Княжна В. Рєпніна, якій присвячена поема "Тризна", російською мовою, і юнак, герой тієї поеми. Письменииця Марко Вовчок, що її поет назвав своєю донею. Великий церковний діяч, провідник віруючих чехів, Іван Гус. Офіцер, принадежний до кля-си дворян, Яків де-Бальмеи, названий в присвяті над поемою "Кавказ" ("Искреннему моему ..."). Ге-нерал-поміщик, отаман чорноморського козацтва на царській службі і український письменник Я. Кухаренко, — йому присвячена поема "Москалева криниця" — він зостався назавжди вірним другом поета і помагав йому в біді. Родина російського графа Толстого, що клопоталася про звільнення Шевченка з заслання. Вихователь царевича, поет В. Жуковський, що сприяв визволенню Шевченка з кріпацтва. Український гетьман Павло Полуботок. Друг поета, маляр В Штернберг'. Єврейська убога сім'я, чиє майно Шевченко помагав виносити під час пожежі. Кріпацька сім'я самого поета. Всі ті, що їхнє добре серце звеліло стерпіти горе, а не дозволило пііти дорогою здобичництва і кривди; або, коли народжені серед замсжности і станули при владі в службі, вживали багатства і силу для справи милосердя.