А од коріння тихо, любо Зелені парості ростуть І виростуть . . .
Після цього, в тій самій фразі — картина обрушення велета: карою на самодержавного мучителя. Вжиток сокири тут був би зайвий, раз діють в старому дереві злоточиві нащадки після Киселів і Ко-чубеїв, згаданих на початку.
Хто мас очі, той бачить: з повною достатністю в думках і образах представлено безсокиряний шлях перемоги над деспотією, — розбиття її силами потужної і раптової історичної переміни в наслідок сточення на глибині життя. Через те зазначено: "без сокири", хоч, властиво, цієї подробиці не вимагала логіка опису; але її вимагала дуже відмінна поетична думка, в певному відношенні сурядна з згадкою про сокиряний шлях і навіть почасти протиставна їй.
Глибокі зв'язки сполучають революційний мотив "Кобзаря", найполум'яніший і найсокиряніший для всієї поезії XIX століття, з головними джерелами духовного життя поета. Бачимо залежність самого уявлення про вжиток сокири — від значніших категорій в творчості Шевченка, від яких визначився також безсокиряний хід для зруйнування деспотії.
Згадаймо, що Шевченко прийшов також до застережного заперечення "залізної тарані" в Неофітах", проголосивши найвищу перемогу "без ножа".
Недавно,в одній з промов, — на шевченківських роковинах, — дотеперішній президент Української Вільної Академії Наук, проф. Ю. Шевельов, подав прецизно виконану аналізу "Молитви" з "Кобзаря", звернувши увагу на різницю в висловах, що зайшла всього за два дні і виразила ґрунтовну зміну думок.
Коли зважити, що "зловачинающі", себто ті, що вводять зло в світ, і самі "творці зла" становлять одну т. м. спільноту "неситих", то різниця висловів про них вражає: настільки різкий перехід від кари до самого тільки сггинення лиходійників. Нехай навіть, в межах їх "спільноти", існує відміна зло-начинающих від "царів", і тоді різниця між висловами зостанеться значущою, вказуючи на той напрямок і нахил, який мали думки поета^ коли він писав "Молитву".
25. V. 1860:
У пута кутії окуй, В склепу глибокім замуруй. 27. V. 1860:
... Спини, У пута кутії не куй, В склепи глибокі не муруй.
Безперечно, при всьому гігантному патові катастрофічного зруйнування неволі і кривди в суспільстві, через який треба причисляти Шевченка до плеяди —найвизначніших революційних поетів світу, співців збройного подолання тиранії — таки сам сокиряний напрямок перетворення застається в підрядності: перед ідеями, образами, символами, мотивами набагато вищого значення.
Для автора "Кобзаря", як і для автора "Братів Кармазових", важливішою була, якщо можна так назвати, "духовна революція" людей: їхнє "друге народження" — для істини Євангелії.
Щоб зустріти судний час людьми правди і добра, треба "будити волю", вживати сокиру.
А то проспить собі, небога, До Суду Божого страшного!
Не сподівається поет волі — від царя, який її "приспав". Ні, дожидає сокирявого розбудження її, людськими силами в повстанні. Здасться, повинно радіти серце поетове, коли воно таке, яким обмальовують теоретики червоної "сокири".
Але — де там!.. серце жде без жодної радости. Не тільки тому, що існує стан неволі, про який сказано: "добра не жди" — все зостанеться, як було; панство заколихуватиме приспану волю, муруватиме дорогі будівлі, любитиме п'яного царя і прославлятиме візантійство.
Та й більше, бачиться, нічого.
Серед того непросвіття враз щось передчувається навісне, крім невільного становища, як попереду' того рабського сну, що протягнеться аж до судного дня без зміни. Навіть перечислено все наявне при тому сні — мурування тощо, і замкнуто вичерпаний круг його подій, як круг сонного царства, без жодного сподівання волі.
І ось, несамовиті передчуття:
А щось такеє бачить око І серце жде чогось. Болить, Болить, і плаче, і не спить, Мов нєгодована дитина.
Болісні передвістя весь час терзали серце поета; в дожиданнях відкривалися його духовному зорові моторошні видива прийдешнього нещастя: вітчизну, приспану лукавими і злими, "збудять" в огні, можливо — теж сокирою. Але, як це часто буває в великих пророцтвах, майбутність переживається, ніби близька теперішність, і події з іншими людьми — ніби власні. Була також мука душевна від самого перебування в лютій духовбивницькій деспотії, що смертним морозом сковувала почування і грозила весь час жорстокими напастями.
Серце в'яне, засихає, Замерзають сльози.
І тут і всюди — скрізь погано.
Муко! Муко!
0 скроб моя, моя печаль!
Чи ти минеш коли? Чи псами Царі з міністрами-рабами Тебе, о люту, зацькують! Не зацькують. А люди тихо Без всякого лихого лиха Царн до ката поведуть.
Чи слова: "тихо без всякого лихого лиха" зайві в описі кари? — Аніяк! Дуже важливі, бо Шевченко весь час остерігається звичайної помсти; навіть коли приходить вона, то тільки з характеристикою правди, як правда-мста". Сполучено: і старозапо-вітне возмездя з настрашеннями, для відвороту від злочинів, і новозаповітня жалість і прощаюче милосердя до злочинця, який сам руйнує свою душу. Всі люди брати, діти одного батька:
Схаменіться: Усі на сім світі —
1 царята і старчата — Адамові діти.
В Шевченка — безперервна і повна скорбі, але з надіями, турбота батьківська, мудра і милостива: як їх всіх рятувати від беззаконня і загибелі, брато-ненависти і рабства, здичавіння і мертвоти душевної. Він не став революціонером котрогось табору, як інші пропаґатори і здійснювачі соціяльної пожежі, скажім "революційні демократи", що їхня боротьба була усобницькою — одних проти одних, через обшир всього суспільства.
Шевченко застерігся попереду від "всякого лихого лиха", родженого з помсти закоренілих ненависників. Ствердив тільки суд правий. Наприкінці безсокиряного позбуття деспотії, коли вітер потроху розвіє нечисть на всі чотири сторони і земля очиститься, він ставить вінечні рядки:
А ми помолимося Богу І небататії, невбогі. —
З карою повинна скінчитися ворожнеча, в якій немає дороги до добра. Від часу звільнення і до судного дня мусить бути в Україні примирена громада, з її "веселими селами", що опанують пустельний простір руїни. Громада без поділу на кляси. Вона ж попереду, як суцільність в згоді, як мир, мала приготуватися до пробудження волі, насталивши обух і вигостривши сокиру. Будити "хиренну волю", але остерегтися того, від чого віще серце мучиться нестерпно, мов дитя від голоду: остерегтися иоеочасного лиха назамін старого.