Гайшук. Фрукт!
Задніпровський. І мусили ми піти на мирову. Що тепер робити?
Безсмертний (обвів очима жінок). Гнати самогон. Задніпровський. На беззаконня йдемо?
Безсмертний. Може, закон зважить на нашу бідність і трохи приплющить око.
Задніпровський. Але як витріщить свої очі Кисіль! Щонайменше догана вам забезпечена!
Безсмертний. Ну, який голова колгоспу може прожити без догани? Але ми виграєм хоч частку тієї жіночої принади, яка потрібна нам і дітям нашим, народженим і ненародженим.
Задніпровський. Здаюсь! Підтримую! Бо за лицарство до жіночої краси і не таке прощалось!
КАРТИНА ВОСЬМА
Весняний ранок. За вітряком сходить сонце. На цвинтарі, приклавши руку до очей, стоїть отець Хрисантіи, пильно дивиться на дорогу, з якої долинає перестук копит.
Отець Хрисантій. І знову зрю вершника на білому коні! З-під самого сонця вилітає, і знову на шапці червона стрічка. Щось людям глаголить... і мчить, як голуб іорданський. Це вже якийсь знак! І уві сні чогось я бачив знаки-титла огненні... І всіх, окрім Іуди, апостолів. Веселі, наче парубки, сиділи вони за божим столом, замість вина пили буряківку і не жаліли її... Де її тепер не женуть! (Глибокодумно глянув на небо, потім аасовістився).
На цвинтар вбігають Задніпровський і Хведько.
Задніпровський (радісно). Перемога! Перемога!
Хведько (захоплено). Ми перемогли!
Влітають у дзвіницю, по східцях підіймаються до дзвонів, а отець Хрисантіи у шанобі здіймає руки до бога. Недалеко переможно заграла музика, обізвалися схвильовано-радісш голоси, злетіла пісня.
Отець Хрисантій. Слава Всевишньому і всьому миру хрещеному, воїнству христолюбивому... і різному, і нам, грішним... Де тепер і що тепер робить моє чадо младоумне? В останньому листі писало, що нагороджено орденом... богоугодним орденом Олександра Невського. (Витер рукою очі, потім поліз до кишені підрясника, витяг пляшку і чарку, озирнувся).
З другого боку дзвіниці в супроводі дітей з'являється з якоюсь допотопною зброєю дід Євмен.
Дід Євмен (стаючи у войовничу позу). Ану, дітки, подалі, подалі від мене — даю салют зі своєї гаківниці — гакебуша.
Діти. А вона, діду, не розірветься?
Дід Євмен (глибокодумно). А хто ж її знає, що вона думає собі. Та й пороху вписав аж цілий мішечок... І так, приціл на фашистську сторону!
Лупає вибух, усе заволікається димом, а згодом, коли дим розвіюється, на землі видно закіптюженого діда з цурпалком зброї.
Діти. Діду, ви живі?
Дід Євмен (підводячись, обмацує себе). Здається, живий, тільки щось усередині труситься. Це мене отак тут струсонуло, а що ж воно зараз робиться на тій фашистській стороні? (Виходить).
За ним виходять і діти.
В цей час несподівано дзвони вдарили "Інтернаціонал". Отець Хрисантій виструнчився, потім захоплено задер голову догори.
Отець Хрисантій. Ну, так що казав я і що скажете ви? Богохульник, але талант! Наділив бог талантом, а він в учителі пішов, ще й мене збиває на самодіяльність!.. І в партизанах талантом був, а доноси йдуть; і чого воно так: як має чоловік божу іскру, то знайдеться чорт гасити її... А виграє ж як! Аж небо стає синішим і легшим, а з-за хмарок янголи крилами махають.
До отця Хрисантія, скрадаючись, підходить Поцілуйко і теж дивиться на дзвіницю.
Поцілуйко (багатозначно). Як високо не підіймається чоловік, а душа його залишається на землі.
Отець Хрисантій (насмішкувато). Ми знов на божому місці стрілися.
Поцілуйко. Горщик з горщиком і в печі стрічаються. (Дослухається до дзвонів, що вже вибивають "Шагом, шагом, шагом, братцы, шагом"). Як виграє угорі і не знає, що душа отут, під ногами, лежить.
Отець Хрисантій. Під вашими?
Поцілуйко. Хоча б і так. Він уже в торбі, тільки зав'язати лишилося.
Отець Хрисантій. За мотузочком прийшли?
Поцілуйко. Ви провидець.
Отець Хрисантій. Буває: хтось на когось мотузочка сукає, а в петлі опиняється.
Поцілуйко (посміхається). І таке буває. Ви догадуєтесь, чого мені треба од вас?
Отець Хрисантій. Не вийде, ябеднику.
Поцілуйко. Навіщо зразу проявляти душевну нестійкість? Ви не можете дати мені одну фактичну довідочку: чи в анкеті вашого достойного і нагородженого чада було написано, що він син попа?
ОтецьХрисантій (вражено). Нащо це вам?..
Поцілуйко. Тільки для порядку. Війна закінчилась — і тепер треба наводити порядок, щоб од завоювань робітників і селян відмести тимчасових спільників. Чи не повідомите адресу вашого сина, чи десь-інде взнавати?
Отець Хрисантій (тихо). Що вам треба од мене/ (Від нього відпливає дзвіниця, і він, враз ніби постарівши, іде до церковної брами).
Поцілуйко. Мотузочка треба, і тоді хай ваше чадо хоч у генерали вискакує. Документально посвідчіть, що Задніпровський зустрічається в церкві з Безсмертним, і ведуть розмови про труднощі, ремствують на Радянську владу, лають начальство.
Отець Хрисантій. Уточняю! Лають киселів!
Поцілуйко. Вигороджуєте? Сліди замітаєте? А вам відомо, що вони ремствують на владу?
Отець Хрисантій. Але ж це чиста неправда!
Поцілуйко. Правду теж можна трохи скособочити. Ви ж не скажете, що ваш син чистою правдою доскочив орденів і чину!
Отець Хрисантій. Він їх кров ю заробив! Поцілуйко. Але ж він у анкетах не писав, що має попівську кров?
Отець Хрисантій. Я не відаю, що він писав у анкетах.
Поцілуйко. Яка свята наївність. Чи не ви учили його, як треба жити в класовому суспільстві? От і живе тепер він, як люди. І хай живе — дозволяю, але дайте і мені жити! Що вам коштує написати одну сторінку на шкільному зошиті. По руках?
Отець Хрисантій. Бійтесь бога в такий великий день вимагати доноса.
Поцілуйко. Великий день не поменшає від цього.
Отець Хрисантій. Господи, вовчу кров маєте в серці...
Поцілуйко. Он як! Тоді прощавайте! В моїй торбі й для вас знайдеться житлоплоща... (Збирається йти).
Отець Хрисантій. Та куди ви?! Пождіть!..
Поцілуйко. Отже, по руках?
Отець Хрисантій. Ні, ні! Сьогодні не можу...
Поцілуйко. А завтра?
Отець Хрисантій. Я не знаю, чи доживу до завтра.
Поцілуйко. Доживете! Обіцяю! Отже, до завтра! Я пішов! (Зникає).
Отець Хрисантій. Щоб ти крізь сонце пройшов! І він хоче разом з усіма сісти за вечерю, ще й ноги покласти на чиїсь душі... І от уже небо потемніло, поменшало і радість за хмари пішла. (Підводить голову). А цей дзвонить, наче на світову революцію!.. Григорію Стратоновичу! Не чує... Григорію Стратоновичу!