Коли він нарешті все це усвідомив і почав непокоїтися про доньку, то, схоже, вперше зрозумів увесь трагізм нашого становища. І у нього вперше з'явився сумнів, що Джейн врятувалася.
— Мені дуже важко про це думати, — сказала дівчина, — але я ніяк не можу позбутися думки про долю наших товаришів.
— Сподіватимемося, що все закінчиться добре, — відповів Тенінгтон. — Ви перша були взірцем ніжності. Вам важче, ніж решті, бо ви втратили близьку вам людину.
— Так, — відповіла вона, — я любила Джейн, як рідну сестру.
Тенінгтон приховав своє здивування. Він хотів сказати зовсім інше. Від часу загибелі "Леді Еліс" він часто спілкувався з чарівною мешканкою Меріленду. І останніми днями почав непокоїтися, що його власне почуття до неї позбавить його душевного спокою. Адже він не забув таємниці, яку довірив йому Тюран: міс Стронг — його наречена. Чи не злукавив Тюран? З боку дівчини він не бачив виявів почуття сильнішого, ніж звичайна приязнь.
— А якщо вони загинули, то смерть Тюрана мусить бути для вас великим горем? — ризикнув він запитати.
Гейзел зиркнула на нього.
— Тюран став моїм другом, — сказала вона. — Він мені дуже подобався, хоча ми познайомилися нещодавно.
— Отже, ви не були його нареченою? — прожогом спитав він.
— Господи, звісно, що ні! — вигукнула вона. — Він подобався мені зовсім не в цьому розумінні.
Лордові Тенінгтонові захотілося щось сказати Гейзел Стронг і зробити це негайно. Але слова якось застрягли у нього в горлі. Він двічі починав речення, прокашлявся, почервонів… і врешті висловив сподівання, що до початку дощового сезону будівництво хатин закінчиться.
Втім, він, сам того не підозрюючи, дав дівчині зрозуміти саме те, що він хотів сказати. Після цієї розмови вона була щасливіша, ніж будь-коли, доти.
Саме в цю хвилину їхню розмову урвала поява якоїсь дивної страшної істоти, що вийшла з лісу на південній околиці табору. Тенінгтоц і молода дівчина побачили її водночас.
Англієць схопився за револьвер, але, коли півгола бородата істота вигукнула своє ім'я, він опустив руку і пішов до неї назустріч.
Ніхто не впізнав би в брудній, схудлій людині, одягненій лише в безрукавку з маленьких шкурок, того блискучого, бездоганно вдягненого Тюрана, якого останнього разу всі бачили на палубі "Леді Еліс".
Перш ніж повідомити про його прибуття своїх товаришів, Тенінгтон і міс Стронг спитали його про долю решти.
— Всі загинули, — відповів Тюран. — Матроси померли раніше, ніж ми досягли берега. Міс Портер викрав і забрав з собою якийсь дикий звір, коли я лежав і марив від пропасниці. Клейтон хворів і помер кілька днів тому. І подумати лише, що увесь цей час нас розділяло лише кілька кілометрів! Менше дня ходи! Жахливо!
Скільки часу вона пролежала в темному льосі під храмом міста Опар, Джейн Портер не знала. Спочатку в неї почалася пропасниця і вона довго марила, але потім хвороба минула — і сили поволі почали повертатися до неї. Жінка, яка щодень приносила їй їжу, на мигах завжди вмовляла її підвестися, але дівчина лише хитала головою, показуючи тим, що вона ще дуже слабка.
Втім, з часом вона змогла підвестися і, тримаючись за стіну, зробити кілька непевних кроків. Її викрадачі дивилися на неї з видимим зацікавленням. Наближався знаменний день, і жертва виглядала значно краще.
Врешті цей день настав. Разом з іншими в льох до Джейн зійшла й незнайома їй жінка. Відбувся якийсь обряд. Дівчина була переконана, що релігійний. Вона підбадьорилася й зраділа, що потрапила до людей, на яких віра зробила шляхетний вплив. Тепер вона була цілком переконана, що з нею поводитимуться людяно.
Тому, коли двері її в'язниці відчинилися і її новели довгим темним коридором та цементними сходами на яскраво освітлене подвір'я, вона йшла охоче, навіть з радістю. Адже вона була серед "слуг Божих". Можливо, їхнє уявлення про вищий розум і відрізнялося від її, але самий факт віри був для неї гарантією їхньої доброти й порядності.
Та коли вона побачила посеред двору кам'яний жертовник і темно-брунатні плями на ньому й на бетонній підлозі довкола, вона засумнівалася й завагалася. А коли ті, що супроводжували її, нахилилися і зв'язали їй ноги, а руки завели за спину і також зв'язали, то її сумніви змінилися страхом, а ще через хвилину, коли її підняли й поклали на спину впоперек жертовника, надія цілком полишила її і вона затремтіла від страху.
Під час подальшого танцю жерців вона лежала, скута жахом. Ще перед тим, як тонке лезо ножа зблиснуло в руках верховної жриці і вона звела його над полонянкою, та вже напевне знала, що її чекає.
Коли рука жриці почала повільно опускатися, Джейн Портер заплющила очі й почала подумки молитися до Творця, перед яким мала зараз постати. Але ця напруга виявилася надто сильною для її нервів, і вона знепритомніла.
Тарзан мчав день і ніч крізь джунглі. Він поспішав у стародавнє напівзруйноване місто, в якому — він був переконаний — жінка, яку він кохав, була полонена або мертва.
За добу він подолав відстань, яку п'ятдесят дикунів про йшли ледве не за тиждень, оскільки його шлях лежав по нижніх гілках дерев, над переплетінням рослинності, яке гак сповільнювало рух по землі.
Розповідь молодого мавпича цілком переконала його, що полонянка дикунів — Джейн Портер, а не якась інша жінка.
Бо в усьому лісі не було-іншої маленької білої "самочки".
В "самцях" він упізнав тих чудернацьких людей, які заселяли руїни Опара. А долю дівчини він міг собі уявити так само виразно, як би він був її очевидцем. Коли саме її покладуть на лиховісний вівтар, він, звісно, не міг вгадати, але що врешті-решт її тендітне тіло опиниться там — у цьому він не сумнівався.
Нарешті, після нескінченного, як йому здалося, шляху Тарзан досяг вершини хребта, який оточував пустельну долину, і побачив під собою похмурі зловісні руїни міста, яке він тепер ненавидів. Розгонисте він помчав висохлою, курною, вкритою камінням землею до своєї мети.
Чи встигне він урятувати Джейн? Він усе ще сподівався.
У всякому разі, він зуміє помститися за неї. Він був такий лютий; тцо відчував у собі силу винищити поспіль мешканців жахливого міста. Наближався полудень, коли він добіг до великої скелі, на вершині якої закінчувався підземний хід до льохів та колодязів, викопаних під містом. Легко, мов кіт, він видерся грізним гранітним крутосхилом. Через мить він уже поринув у пітьму і біг довгим прямим коридором до скарбниці. Він пробіг крізь неї далі, аж до колодязя, по інший бік якого знаходилася комора зі стіною, яку можна було розібрати.