Він тихо заклекотів, наче мавпа, і кинувся на француза.
Палицю було вирвано з рук, зламано, мов сірник, і пожбурено геть. Потім він вчепився в горло супротивника, наче лютий звір.
Ольга де Куд прийшла до тями після першого потрясіння, кинулась до Тарзана і закричала, хапаючи його за руки:
— Ви його вб'єте, ви його вб'єте! Жане! Ви вбиваєте мого чоловіка!
Він раптом відкинув від себе тіло. яке рвав наче пес тер'єр спійманого щура, і підвів голову. І тут у будинку пролунав страхітливий клич мавпи, який сповіщає про перемогу.'На цей страшний крик звідусіль, від горища до льоху, збіглися бліді й тремтячі з переляку слуги. Ольга вклякла біля свого чоловіка й молилась.
Перед очима Тарзана поволі розійшлася кривава пелена. Він знову став бачити речі: він знову дивився очима цивілізованої істоти. Його погляд впав на вкляклу жінку.
— Ольго, — прошепотів він.
Вона піднесла голову, сподіваючись побачити погляд божевільного вбивці.
Натомість в його очах вона прочитала жаль і каяття.
— Дивіться, що ви накоїли! — вигукнула вона. — Я його кохала! Ви вбили його!
Тарзан обережно підняв обважніле тіло графа і переніс його на канапу. Потім притулив вухо до його грудей.
— Дайте чарку коньяку! — сказав він.
Ольга принесла коньяк, і вони вдвох не без труднощів влили його до рота графові. З блідих вуст вихопилося слабке зітхання. Граф де Куд застогнав і повернув голову.
— Він житиме! Слава Богу! — сказав Тарзан.
— Чому ви зробили це, Жане? — спитала Ольга.
— Не знаю. Він вдарив мене, і я втратив розум. Я вчинив так, як у подібних випадках робили мавпи моєї породи. Ольго, я ніколи не розповідав вам про своє минуле. Краще було б, якби ви раніше дізналися про моє життя. Усього цього могло б не статись. Я ніколи не бачив свого батька. Єдина мати, яку я будь-коли знав, була дика мавпа. Вперше я побачив білу людину, коли мені було двадцять. Трохи більше року тому я був голим хижаком в африканських джунглях. Не засуджуйте мене надто суворо. Дна роки — надто малий термін, щоб одна людина могла догнати упродовж цього часу суспільство, яке йшло до сьогодення віками.
— Я вас не засуджую. Тут лише моя вина. А зараз ідіть. Він не повинен вас бачити тут, коли опритомніє. Прощавайте.
Тарзан вийшов з будинку графа де Куда з похиленою головою, його мучили докори сумління.
Коли він вийшов на вулицю, його думки запрацювали виразніше й точніше, і за чверть години він уже був у поліцейській дільниці неподалік вулиці Моль. Агент щиро зрадів його візиту. Старе було давно забуте. Після хвилинної розмови Тарзан спитав його, чи чув він щось про Ніколая Рокова та Алєксєя Павловича.
— Авжеж, і досить багато. У нас на кожного з них заведено справу. В разі чого ми їх можемо дуже легко знайти. А навіщо вони вам здалися?
— Я їх знаю, — сказав Тарзан. — Мені треба побачити Рокова в одній справі. Якби ви могли дати його адресу, я був би вам дуже вдячний.
Кількома хвилинами пізніше Тарзан вийшов з поліцейської дільниці з адресою Рокова в кишені і рушив до ближчої зупинки таксі.
Роков і Павлович після пиятики повернулися додому пізно і цілу ніч складали плани можливих наслідків тих подій, які вони підготували. Вони подзвонили у дві редакції газет і з хвилини на хвилину чекали, коли прийдуть репортери, щоб дати їм інформацію про скандал, який завтра схвилює весь Париж.
На сходах почулися важкі кроки.
— Спритні хлопці, оці газетярі, — вигукнув Роков і, коли у двері постукали, сказав: — Заходьте!
Але привітна усмішка застигла на його обличчі, коли Роков зустрівся поглядом з сірими очима нічного відвідувача.
— На Бога! — вигукнув він і зірвався на ноги. — Як це ви сюди втрапили?
— Сідайте! — сказав Тарзан так тихо, що вони ледве розчули, але таким голосом, що Роков впав на стілець назад, а Павлович, який вже сидів, приріс до свого стільця.
— Ви знаєте, чому я тут! — Тарзан і далі говорив так само тихо. — Звісно, щоб убити вас, але тому, що ви брат Ольги де Куд, я цього не зроблю, принаймні зараз. Я даю вам шанс на порятунок. Павловича я не рахую — він лише дурне тупе знаряддя у ваших руках, і тому я не вб'ю його раніше за вас. Але якщо ви тут, у цій кімнаті, негайно виконаєте дві мої умови, то можете вціліти. Перша: ви негайно напишите детальне зізнання про вашу роль в сьогоднішній змові і підпишите його. Друге: під загрозою смертної кари ви мусите пообіцяти мені. що жодне слово про цю історію не потрапить до газет. Якщо ви не виконаєте цього, то я переступлю через ваші трупи, коли виходитиму з кімнати. Зрозуміло? — І, не чекаючи відповіді, Тарзан додав: — Не баріться, ось вам чорнило, папір і ручка.
Роков спробував був люто насупитись і щось заперечити.
Через хвилину він відчув сталеві Тарзанові пальці на своїй шиї, а Павлович, який спробував утекти з кімнати, підлетів у повітря і лантухом впав на підлогу в кутку кімнати. Коли обличчя Рокова вже почорніло, Тарзан відпустив його і штовхнув на стілець. Хриплячи й кашляючи, Роков похмуро позирав на людину, що стояла навпроти.
Павлович прийшов до тями і, шкутильгаючи, ледве дістався до місця, на яке показав йому Тарзан.
— Тепер пишіть! — сказав він.
Роков узяв ручку і почав писати.
— Не пропустіть анінайменшої подробиці і повністю називайте всі імеяа, — завбачливо сказав Тарзан.
До кімнати увійшов спритний вертлявий молодик.
— Яз редакції "Матен", —сказав він. — Мені сказали, що пан Роков може подати вельми цікаву інформацію.
— Ви помилилися, пане, — сказав Тарзан. — У нас немає жодної інформації для преси. Чи не так, шановний Ніколаю?
Роков припинив писати і понуро похитав головою.
— Немає, — пробурчав він. — У мене немає жодної інформації для преси… в цю хвилину.
— І ніколи не буде, шановний Ніколаю, — додав Тарзан.
Газетяр не міг бачити зловісний блиск Тарзанових очей, але Роков це помітив.
— І ніколи не буде, — похапцем повторив Роков.
— Мені дуже шкода, що вас марно потурбували, — сказав Тарзан журналістові. — Бажаю вам усього найкращого.
Він виставив вертлявого спритного молодика і зачинив двері в нього перед носом.
Через годину Тарзан із чималим рукописом у кишені пальта відчинив двері, виходячи з кімнати Рокова.