Повагавшись, вона сказала:
— На вар'єте — ходім, а от до магазину іграшок мені не хочеться.
— Чому?
— Ти ж уже купив мені цю ляльку.— Вона взяла ляльку з собою.— І в мене повно всяких іграшок. А ми тепер не багаті, еге ж?
— Ну, справді багатими ми ніколи й не були. Але сьогодні ти одержиш усе, що тобі заманеться.
— Гаразд,— зітхнула вона.
Він не дозволяв собі балувати дочку, коли про неї піклувалися її мати й гувернантка-француженка. Але тепер він більш не стримував себе й відкинув зайву суворість. Він мусив бути для неї за батька й за матір водночас і хотів, щоб вона нічого від нього не приховувала.
— Дозвольте з вами познайомитись,— поважно сказав він.— Мене звуть Чарльз Джей Уейлс, я живу в Празі.
— Ох, татку! — пирснула вона.
— З ким маю честь? — чемно провадив він далі.
Вона відповіла йому в тон, одразу ж увійшовши в роль:
— Мене звуть Онорія Уейлс, я живу в Парижі, на вулиці Палатін.
— Ви одружені?
— Ні, незаміжня.
Він показав на ляльку.
— Але у вас, бачу, є дитина, мадам.
Відцуратись її дівчинці не хотілось. Вона притисла ляльку до себе і швиденько придумала:
— Розумієте, я була одружена, але тепер живу сама. Мій чоловік помер.
Він квапливо запитав:
— А як звуть вашу дитину?
— Сімона. Я її так назвала на честь моєї найліпшої шкільної приятельки.
— Мені приємно було довідатись, що ви вчитеся добре.
— Цього місяця я в класі — третя,— похвалилася вона.— Елсі,— так звали її двоюрідну сестру,— аж вісімнадцята, а Річард — той взагалі пасе задніх.
— Річард і Елсі — гарні діти, правда?
— Еге ж. Річард кращий, та Елсі теж непогана.
Він обережно, ніби мимохідь, спитав:
— А з дорослих хто тобі подобається більше — тітка Меріон чи дядько Лінкольн?
— Більше все-таки дядько Лінкольн.
Він помітив, що люди звертають на неї увагу. Коли вони вдвох ввійшли до ресторану, з усіх боків чувся шепіт: "Чарівна",— а тепер відвідувачі за сусіднім столиком досить безцеремонно розглядали її, наче перед ними була не дитина, а якась екзотична квітка.
— Чому ми не живемо разом? — раптом спитала вона.— Тому що мама померла?
— Тобі треба жити в Парижі, щоб добре вивчити французьку мову. І тато не міг би доглядати тебе так добре, як доглядають тут.
— А мене вже й не треба дуже доглядати. Я все вмію робити сама.
У вестибюлі ресторану його гукнули чоловік і жінка.
— Боже, старий Уейлс!
— Добридень, Лоррейн... Привіт, Данку.
Перед ним несподівано постали привиди давніх часів: Данкен Шеффер, приятель по коледжу, і Лоррейн Кворлес, вродлива, білява тридцятилітня жінка, одна з тих, що золотої пори три роки тому допомагала їм змішувати тижні й місяці в суцільну хмільну ніч.
— Цього року мій чоловік не зміг приїхати,— відповіла вона на запитання Чарлі.— Ми тепер злидарі. А мені сказав: надсилатиму двісті доларів на місяць — і живи як знаєш... Це твоя доня?
— Вертайтесь назад, візьмемо столик,— запропонував Данкен.
— Не можу.— Чарлі радів, що є привід відмовитися. Колись Лоррейн вабила його своєю хтивою, хижою красою, але тепер вони жили в різних часових вимірах.
— То, може, зустрінемось пізніше й пообідаємо разом? — сказала вона.
— У мене справи. Дай мені свій телефон — я подзвоню.
— Чарлі, по-моєму, ти тверезий,— сказала вона, прищуливши очі.— Їй-богу, Данку, він тверезий. Ану щипни його — тверезий він чи ні?
Чарлі кивком голови показав на Онорію, Лоррейн і Данкен засміялися.
— Де ти зупинився? — поцікавився Данкен.
Чарлі завагався — йому не хотілось називати їм свій готель.
— Та ще, власне, ніде. Краще давайте я вам подзвоню. Ми зараз їдемо на вар'єте в "Ампір".
— Правда? Я теж хочу! — вигукнула Лоррейн.— Хочу подивитися на клоунів, і на акробатів, і на жонглерів. Ходім на вар'єте, Данку!
— Але ми ще маємо залагодити деякі справи,— сказав Чарлі. — Тож до зустрічі в "Ампірі".
— Що ж, гаразд, задавако, гаразд... До побачення, лялечко.
— До побачення,— чемно вклонилась Онорія.
"Краще б ми не зустрічалися",— подумав Чарлі. Він розумів, що вразив їх своєю нормальністю, своєю серйозністю, вони відчули в ньому силу, якої їм так бракує, і тепер вона вабитиме їх до нього.
В "Ампірі" він хотів посадити дочку на своє згорнуте пальто, але вона рішуче відмовилась. Онорія була вже майже сформована особистість, із своїми звичками та вподобаннями, й Чарлі охоплювало дедалі більше бажання прищепити їй щось своє, поки вона ще піддається його впливові. Але на це потрібен час.
В антракті вони зустрілися з Данкеном та Лоррейн у фойє, де грав оркестр.
— Вип'ємо?
— Гаразд. Але не біля стойки — сядемо за столик.
— Зразковий батько!
Неуважливо слухаючи Лоррейн, Чарлі стежив за поглядом Онорії — дівчинка задумливо роздивлялася довкола. Що вона бачить, про що думає?
Їхні погляди зустрілись, Онорія всміхнулася.
— Такий смачний лимонад,— промовила вона.
Що вона хотіла сказати? Що він сподівався почути від неї? Потім, коли вони в таксі верталися додому, він пригорнув її до себе.
— Люба, ти згадуєш маму?
— Так, іноді згадую,— якось невпевнено відповіла вона.
— Я не хочу, щоб ти її забувала. В тебе є її фото?
— Здається, є. В тітусі Меріон напевно є. А чому ти хочеш, щоб я її не забувала?
— Вона тебе дуже любила.
— І я її любила.
Вони помовчали.
— Татку, забери мене звідси,— раптом вихопилося в неї.
У нього радісно тьохнуло серце. Саме це він і прагнув почути.
— Хіба тобі тут погано?
— Ні. Але тебе я люблю дужче за всіх, а тепер, коли мами немає, і ти мене любиш дужче за всіх, правда?
— Правда. Але ти не завжди любитимеш мене дужче за всіх, серденько. Виростеш, зустрінеш гарного хлопця, вийдеш за нього заміж і забудеш, що колись мала татка.
— Атож,— покірливо погодилася вона.
Він не зайшов з нею до будинку. Його тут чекали о дев'ятій, і він хотів прийти зосередженим і оновленим, щоб сказати те, що він мав сказати.
— Коли ввійдеш, покажись он у тому вікні.
— Добре. До побачення, татку-татусю.
Він постояв на темній вулиці, доки вона, розпашіла, сяюча, з'явилася у вікні й послала рукою поцілунок у вечірні сутінки.
3
Вони чекали на нього. Меріон сиділа за столом, накритим для кави, убрана в строгу чорну сукню, яка навіювала думку про жалобу. Лінкольн ходив із кутка в куток — видно, збуджений щойно виголошеною тирадою. Обоє не менше, ніж Чарлі, хотіли перейти до суті справи. Він розпочав майже відразу: