Потомки запорожців

Довженко Олександр

Демид. Ідіть, не крутіться перед очима... Крутяться...

Вбігає Левчиха.

Левчиха. А, рятуйте!.. Коней потруїли!

Трубенко. Хто? Де?

Левчиха. Заходжу па стайню, щоб подивитись, як там наші коники живуть у колгоспі. А вони хропуть, задравши ніжки. А бо-о!

Скидан. Хто потруїв? Саво Тарасовичу, Гусак, розслідуйте!

Левчиха. Платон старий, відьмак...

Левчиха, Гусак, Трубенко виходять.

Скидан (до п'яних). Скажіть, що з вами?

Біднина. Скажу, все скажу!

Скидан. Ну?

Біднина. Скажи нам правду, чуєш, —запорожці ми чи це але тільки дражнить? Мене ось Кошового...

Запорожець. Якщо дражнять, зостаємось у колгоспі. Ну, якщо запорожці!..

Панічний. Що за безпринципність! От дядьківня лукава!

Кошовий. Саджайте пас на палю! Отакечки... гоп!

Запорожець. Одвічай, хто ми?

Скидан. Запорожці.

Демид. Розорителі.

Заророжець (до Павлюка). Викреслюй геть з реєстру!

Пасічний. Стій! Куди — викреслюй? Запорозькі козаки для свого часу в певній мірі теж були колективісти!

Запорожець. Мели!

Пасічний. Факт. Жили артілями, що куренями звались. Артіль рибальська, ковальська, збройна.

Кошовий. Отуди!

Біднина. Ой!.. Прах його забери!

Скидан. А ви думали як?

Запорожець. Стій, не черкай! Не страми мого званія!

Кошовий. Еге-е-е... Ось воно куди... Хомо!

Запорожець. Га?

Кошовий. Остаємось!.. Пробачте... Ходім Безверхого одлупимо колективно. Хай пе бреше! "Та воли ж мої, круторогі!.."

Виходять співаючи.

Скидан. Ах ти ж біда мені... Гаркавий!

Гаркавий. Я—Гаркавий!.. Крапельки по пив, клянусь. Послухайте — х-х!

Скидан. Куди хакаєш? На мено хакай!..

Гаркавий. Не вмію...

До вікна підходить з вулиці Радчук.

Радчук. На Дніпрельстан виходять грабарі. Хто промову скаже?

Пасічний. Сам скажи. Радчук. На шляху вже йдуть.

Чути спів: "Ой не жалько мені..." Радчук зникає. Входять Нечитайло і Уляна.

Нечитайло. Петре, записуй.

Уляна. Записуйте, Петре.

Скидан. Ну, слава богу, дядьку Мино. От спасибі.

Пасічний. Розказуйте, що сталось.

Уляна. Да так якось. Прийшли оце додому, посиділи на призьбі.

Нечитайло. Полаялись та почали осуждати потроху все на світі... І ще там дещо, господи прости, пе буду згадувати... Коли ж малий іде з класу. Дак я тоді вже верьовку з сволока зняв...

Скидан. Яку верьовку?

Уляна. Повіситись хотів, нехай бог милує.

Нечитайло. Да помовчи-бо! Ну й людина ж неделікатна... Нема інтелігентності й на гріш. От язик!..

Уляна. Так приходить Лаврик з класу да в сльози. Мені, каже, на вас дивитись сором. Ви, каже, тату й мамо, хочете, аби мене індивідумом школярі дражнили. Та все про Леніна, та про Запорізьку греблю, так ми тоді полаялися ще раз та й постановили: хай буде по-його.

Пасічний. Ну, слава богу.

Входить Гусак. Спиняється коло столу, пише.

Уляна. Тільки ми так погодились. Самі записуємось, а коні й корова щоб дома.

Гусак. Під три чорти! Інструкції ламать нікому не дозволимо! (Виходить).

Нечитайло (побачив Гусака). Е-е, знов Гусак!.. Уляно, веди мене додому. (Швидко виходить).

Скидан. Дядьку Мино! Куди ви?

Уляна. Не любить Гусака. Ну, що його робить! Слухай, Петре, а чи не можна так, щоб ми булії в колгоспі а Гусак щоб ні?

Скидан. Поки що не можна.

Уляна. Так він же нероб і нічого не вміє.

Нечитайло (в двері). Іди, пе крутись там, статистична язиката одиниця!

Уляна. Іду. А там ще Гусачиха злиденна та ледача... А-а-а!.. Пропали ми... (Плачучи виходить).

Вбігав Дробинський.

Дробинський. Дайте револьвер! Петре, дай мені револьвер!

Пасічний. А що таке? Скидан. Що сталось?

Дробинський. Револьвера дайте швидше товариство! Та що револьвер?! (П'є воду).

Скидан. Скажи-бо, що таке?

Дробинський. Трутизною струїв би, як вовків!

Пасічний. Не вийшли в поле?

Дробинський. Вийшли, бодай не вернулись!

Пасічний. Ну?

Павлюк. Що сталось?

Дробинський. День який! Сонце гріє, щебече птаство в небі. Земля парує! Жадає радосгі запліднення... Зерна!.. Хитають копі головами... А вона, мужва проклята серед степу широкого...

Всі. Що?

Дробинський. У хвильки грає під возами!!! Замість сівби женуть зерно на самогон.

Скидан. Запивають тугу.

Дробинський. Он і запивають, товаришу. Запивають Ще й приспівують: "Хоч пить — умирать, хоч не пить — умирать. Краще пить — умирать, чим не нить — умирать".

Павлюк. Небачена картина в полі!

Дробинський. Страшна картина! І гасло, кажуть хтось пустив по всій Україні: впадем у яму і її потягнем за собою, Радянську владу.

Скидан. Нещасні самогубці. Хто ж там орудує?!

Дробинський. Товариші, треба кричать! Писати треба!

Пасічний. Без паніки. Розмах події величезний. Без жертви не обійтись.

Дробинський. "Хоч пить — умирать, хоч не пить — умирать!"

Скидан. Ну, вип'ють і помруть.

Дробинський. Створити отаке на усуспільненій землі!.. Що скаже світ про нас?..

Скидан. Світ...

Пасічний. Який світ? Мене інтересує партія й колгоспи. Оце мій світ... Що скаже людство?.. До людства ще далеко, як до неба.

Скидан. Годі філософії, треба діяти. Лети негайно в поле.

Пасічний. Лечу.

Скидан. І скажи їм...

Гусак. Пошліть мене.

Скидан. Так ти ж недавно звідти... А толк який?

Пасічний. Скажу, як легко землю перетворити на рай! Це абсолютно просто!

Скидан. Залиш, Трохиме. Для раю на землі потрібна душевна святість у більшій мірі, ніж для небесного колись. А над до святості, сам знаєш, далеко.

Платон. Ще покупаємося в гріхах, у злі, в дурноті... Ще будуть війни й лихоліття.

Гусак. Балачки йдуть про зраду.

Всі. Де? Яку? Хто тобі казав?

Гусак. Балачки йдуть, що куркулі через своїх недобитків і особливо через жіноцтво, що поріднилося з керівниками, уже обплутують народ, аби продать його державам буржуазним.

Скидан. Балачки йдуть і провокації.

Гусак. Я кажу, розносяться.

Платон. На гусячих крилах...

Скидан. Дробинський!

Дробинський. Я!

Скидан. Гайда в поле. Я буду за годину. Об'їдь усіх і кожному скажи персонально, що мені, Скиданові Петру, його жаль. Скажи, що буде каяття, та не буде вороття... (До Пасічного). Зостанешся, поїдемо разом.

Пасічний. Скажи, що коли вони помиратимуть з голоду, "культурно людство" палитиме пшеницю, топитиме каву в океані.

Скидан. І трупний сморід нерозумного селянства веселитиме його, як дорогі духи.

Дробинський. О, будь вони прокляті... (Хутко виходить).

Інші твори Олександра Довженка