Потомки запорожців

Сторінка 19 з 20

Довженко Олександр

Верещака. Ну, що ви!.. Слухайте...

Скидан. Аби мій запорозький рід, мої нащадки в комунізмі пишалися моїми навіть помилками, як діти лицарів в старовину пишалися шрамами на темних портретах своїх батьків трудних — розбійників і оборонців віри.

Верещака. Ви збожеволіли! Я вас не чув!

Скидан. Не чув? О, мій співець з голоском побутовим... Від меяе не чує. Як ви смієте мене не чути?!

Верещака. Як ха смієте на мене кричати?

Скидан. Я не кричу. У мене діти в хаті кричать без матері вже другий тиждень, а я... Запишіть: літературний образ у складному етапі. Безодня труднощів і перешкод, недосконале, поспішне знання, і жаль, і ненависть до темряви й нікчемства, і біль народження нового, і муки творчості не в кабінеті, не в уяві, а на иотому всесвітньому полі... Хліба не вистачить, чув?! Постарався Вигура!

Верещака. Так... Ну, добре... Он як... Слухайте, невже не?.. Цього бути не може!..

Скидан. Не повжнно бути.

Верещака. Я... я мушу щось зробити... (Виходить).

Пауза.

Скидан. Написав листа. Провір мене. (Читає). "Шановний товаришу Сталін. В дорученім мені колгоспі діла тугуваті. Кругом несправедливості чимало, плям капіталізму і дурниць. І трохи забагато вже розносників суворих директив з портфелями попід руками. Через незгоду і невміння вибилися з сил і почали потроху ненавидіти одне одного. Пришліть негайно в допомогу розумного більшовика, да не штрафного, ми, бачте, село, а з вищою освітою марксизму-ленінізму і з добрим серцем, інакше можем пострілять один одного до суду. Сіяти почнем нормально, через тиждень. Насіння маєм. Ваш Скидан". (До Нвчитайла). Як?

Нечитайло. Треба сіять. Державу мусим годувати. Лист добрий.

Скидан. Послав з Мар'яною. І ось — ні Мар'яни, ні одвіту.

Входить Тягнибіда. За ним Уляна.

Скидан. О! Степане! Приємно... Ти що?..

Тягнибіда. Мовчу.

Скидан. Так... Понятно. Маєш?

Тягнибіда. Да... Прошу всіх вийти.

Скидан. Нащо?.. Роби при людях. .

Уляна. Це що таке?.. Ой!..

Скидан. Хвилиночку... Робота Гусакова?

Тягнибіда. Да. Пригадуєш розмову?.. Сьогодні я міг би сказати, як мені жаль. Але тут люди... Виконую обов'язок сумний.

Уляна. Ой!

Скидан. Без зайвих слів. Виконуй.

Тягнибіда. Громадянине Скидан, ви арештовані.

Уляна. Не дам!.. Рятуйте!.. Мино!.. Левку!

Входять Цар, Трубенко, Біднина, кілька жінон.

Цар. Що сталося?

Уляна. Петра арештували!

Левко Цар. Петра? Хто смів?!

Нечитайло. Он як! (До Тягнибіди). Бери вже й нас! Арештовуй разом з нами всю "Пам'ять Леніна".

Левко Цар. Не йди, Петре. Нема за що тягти тебе до криміналу!

Скидан. Спокійно. Не будемо вчиняти бунту. (До Уляни). Прошу не плакати. (До Тягнибіди). Три слова колективу на прощання.

Тягнибіда. Можна.

Входить Гусак.

Гусак. Товаришу прокурор, ви пе маєте права вчиняти мітинги злочинців.

Тягнибіда. Не маю. (До Скидана). Говори.

Скидан. Прощайте, товариство. Простіть, що не вистачило в мене знання і розуму розкрити вам ясну картину світу... Що був я часом косноязикий перед вами і що не повірили ви напочатку моїм домашнім аргументам. Але, товариші, з того часу, повірте мені на прощання, з того Великого часу, як розчахнувся світ і Ленін став на стороні людського, не покладав я рук. Прощайте.

Всі. Прощай.

Левко Цар. І ти прости, Петре, що не повірили тобі до кінця. Бо ти такий же, як і ми, та ще й з нашого села. Що не хотілось нам вважать тебе за вчителя життя.

Скидан (до Гусака). Прощай і ти... переможець... Презираю.

Гусак. А що мені твое презирство вже. Ніщо!

Тягнибіда сидить за столом, обнявши щільно голову руками. Раптом підводиться.

Тягнибіда. Ніщо?.. Хто сказав? З яких це пір презирство Скидана до ворогів звелося па ніщо? (До Гусака). А коли я порву (рве ордер) і плюну на це паперове шмаття?

Гусак. Он як! Ти кинув під ноги свою долю.

Тягнибіда. Чорт з нею.

Скидан. Ой дивись, Степане...

Тягнибіда. Петре, поки я прокурор, я сам розслідую сьогодні...

Гусак. Кого? Ти маєш наказ товариша Вигури! Його розслідуєш? Зволь діяти негайно!

Тягнибіда. Я буду діяти, як велить закон — єдиний для всіх! І моя совість...

Входить Мар'яна. Вся її постать—страх, тривога і торжество.

Мар'яна. Петре!.. Що це тут?

Нечитайло. Розбій!.. Арештувати хотіли!

Левко Цар. Вже забрати прийшли Петра.

Скидан. Уже мене Вигура прикончив, Марисю!

Мар'яна. Хто... Ніхто тебе... Ніхто вже не посміє... (Іде назустріч).

В сусідній кімнаті шум і галас. Відчиняються двері. Чорнота двічі стріляє в Мар'яну з нагана, але не влучає. Мар'яна падав в обійми Скидана. Лунає третій постріл. Чорнота надає. Його вастрілив Сторчак. Загальне збентеження.

Сторчак. О господи! Безневинну людину... Що ж це таке?.. До чого дожили.

Тягнибіда. Несогласована стрільба. Врозбрід пішла. Гусак. Зброю! (Кидається на Сторчака).

Сторчак впустив наган на підлогу. Гусак хутко його піднімає.

Сторчак. Я... Я смерть хотів одвести... Клянусь... (До Гусака). Ви пам'ятаєте, я казав вам: не стріляти ж...

Гусак. Хто казав?.. Кому?.. (До Тягнибіди). От вилазка!.. Три роки панькались!.. Скільки раз я говорив — знищити гадів.

Тягнибіда. Знищим... до одного...

Входить секретар обкому партії Орацький.

Орацький. Що за шум? Здрастуйте... Хто і кого тут вбирається нищити?

Нечитайло. Скидана забирати хочуть!

Уляна. І вже стріляли Мар'яну, трохи не вбили!

Орацький. Мар'яну? Хто?

Хутко входить Вигура.

Вигура. Товаришу секретар!.. Уповноважений по заготівлі... хлібообласті... Вигура!

Орацький. Бачу. Видно Вигуру по фігурі. Що ви тут накоїли? Як це розуміти?

Вигура. Я... проявляв твердість. (Тихо), Пропав. Орацький. Твердість? Яку твердість?.. Дубову. Так я і ЦК повідомлю.

Вигура. Я... Хотів сказати...

Орацький. Мені вже сказали Мар'яна й Орися в дорозі. Все і всіх уже знаю... Навіть в обличчя; товариш Нечитайло, Гусак, товариш Цар Левко?

Левко Цар. Я, вашій милості.

Орацький. Будьмо знайомі. Я — новий секретар обкому партії Орацький. Як живете?

Левко Цар. Не питайте. Погано.

Орацький. Чому?

Левко Цар. По сукупності многих причин і обставин. Орацький. Що ви кажете!

Левко Цар. Молекули не утряслися — раз. Тепер — письменники аналіз учинили: страждання, кажуть, не те — спрямоване не на головні предмети. Навіть сумніви, повірите, і ті вже не годяться.