Вигура. Без психології не можна? Один день! Чи будемо тут розводить смуток? Як з транспортом діла?
Пасічний. Я кажу—Тихий помер.
Гусак. Годі!
Входить Скидан.
Скидан. Захарко Тихий... Чули?
Вигура. Да!
Гусак. Тебе покличуть. Підожди.
Скидан. Мій друг Захарко Тихий.
Вигура. Хліб готуй... Мій друг...
Пасічний. Я вас просив сто раз і вам доказував, що план наш хлібоздачі нереальний.
Вигура. А ти не доказуй. Сьогодні я перед тобою не інструктор. Я уповноважений центру по хлібозаготівлі.
Гусак. А я районний... Ось! (Показує мандат).
Скидан. Буде хліб, не буде чого їсти.
Пасічний. От парадокс!
Вигура. Ну, кончено. Не будем гратися в слова. У мене область...
Пасічний. Ми просимо вас ще раз.
Скидан. Заберете — останемось з самим насінням.
Гусак. Брехня. Не вірте. Брешуть.
Пасічний. Клянусь! Народ занепаде, зневажить хліборобство, слухайте!..
Вигура. Залиште народницький тон. Ти хто тут — адвокат? Чи секретар парткому? Народ хліба недосіяв. І зрадив землю і державу... А я буду ламать собі щию! (До Гусака і Скидана). Прошу залишити нас удвох.
Гусак і Скидан виходять.
Бери негайно Скидана за карк, і щоб до вечора все... Чув?.. Ти що мовчиш?
Пасічний. Ви питаєте мене, як лицемір.
Вигура. А ти відповідаєш, як подлець.
Пасічний. Я страждаю.
Вигура. Ти нікчемний.
Пасічний. Ви жорстокий.
Вигура. Я на посту!.. На посту!..
Пасічний. А я де?
Вигура. ...І, може, теж счюгиу в подушку і скрегочу зубами. Ти думаєш, один лише ти страждаєш? І я твій антипод? А скільки вас таких щодня терзає мою душу? Я дзеркало твое!
Пасічний. Не бачу в дзеркалі себе я. Темно!
Вигура. Як? Мовчи мені!..
Пасічний. Ні, ти помовч, поки нас тут лише двоє. Ти думаєш, не знаю я, иа що нас партія поставила сьогодні? І що таке вона для людства й для Радянської держави? І хліб оцей, що одриваєм ми од свого рота, щоб обернуть його в метал і посадить державу на колеса, щоб вилізти з лихого бездоріжжя одній шостій частиш світу і піднестись в небо па моторах, аби не згинути навік в неволі, бо вороги кругом?
Вигура. Ти повторив мої слова.
Пасічний. Не твої, а наші. Захарко Тихий вмер, і я...
Вигура. Ти потонув у скорботі побутовій і одвернувсь од великого.
Пасічний. Ти одвернувсь од малого.
Вигура. Зате не втратив перспективи, і совість моя чиста.
Пасічний. Бачу. Чиста, правильна і мертва, як дистильована вода.
Вигура. Он як!
У дверях появляється Скидан.
Вигура (до Скидана). Хто тебе звав?
Скидан. Не буде хліба. Все, що можна було, здано.
Гусак. Бреше!
Пасічний. Заспокойсь, Петре! Петре! Спокійної
Вигура. Не пряди очима... План підписував?
Скидан. Не жди... Я... Я кишки виріжу з себе і кину тобі в очі!
Вигура. Ти що?.. Гукать?
Пасічний. Петре, спокійно!
Вигура. Гукать на мене?.. Партбілет на стіл!!!
Пасічний. Петро!
Скидан. Білет?.. Я душу положу—хай партія звелить. Але не ти.
Вигура. Он як!
Скидан. І тільки так.
Вигура. Вважай, що ти вже сів. Я придививсь до тебе добре. В тобі, селюк проклятий, дві душі.
Скидан. Дві тисячі! І всі мені гукають: в тобі, Вигуро, жодної нема.
Вигура. Дарма. Зате я не забув, в ім'я чого мене поставлено на цей обов'язок відповідальний.
Скидан. Поставлено і мої обидві душі. І щоб одна була сита, друга — ні. Одна зимою мерзла в хаті, друга купалася в теплі. Холодно ж обом! Одна раділа з смерті Тихого... Сумують же обидві... (До Пасічного). Трохиме, як Тихий помирав, коли б ти бачив! Хлопчика покликав: "Синку, помираю. Прийми на спадок ордени, не маю більш нічою. І ще прийми мій заповіт: учися день і ніч". Потім поник без тями. Потім прокинувсь: "Нікому не прости мене..." і знов поник. Потім в останній раз так ніжно й глибоко, і разом з тим неначе здалека на хлопця глянув.' "...ні, синку, піднімись над злом. Літай високо-високо, хай радується світ". Потім...
Пасічний. ..."Прощай..."
Скидан. ...і вмер... От велетень! Один за мільйон сказав... Ордени блищать над серцем...
Пасічний. Ордени... барельєфи епохи... Мене теж усе питав: "Скажи, оправдається?" — "Да", — говорю. "Все?" — "Все!" — "І я?" — "І ти!" — кажу. "Клянись!" І я поклявся Леніним. От велетень!
Скидан. Давай вип'єм за його... пам'ять... . Пасічний. Давай.
Скидан. За Тихого! За вірність, і дружбу, й за такт... Сюльки такту в людині!..
Вигура. Залиште мертвого. І майте мужність повернутись до живих. Державу підвели обидва.
Скидан. Підвів державу я. Коли Гусак на зборах одним лиш вигуком зламав наш план, піднявши його вдвоє, і ви, пам'ятаєте, плескали йому...
Вигура. Я? А народ не плескав?
Скидан. Плескав і народ від бажання добра своїи державі. Письменник плескав... Як я ненавиджу себе, що не заперечив тоді зразу поверх ваших оплесків і не злетів тоді...
Гусак. Тепер злетиш. І далеко.
Скидан. Псина... (До Вигури). Не про себе дбаю, народ розбредеться з колгоспу.
Гусак. Народ! А хто його підбиває на втьоки? Га? Втекла твоя жінка, як криса з корабля!.. Вже десять днів... І ти мовчиш! Дітей покинула... "Хай, — каже, — пропадають з вашим колгоспом..."
Скидан. Кому вона сказала?
Гусак. Казала!..
Вигура. Годі! Приступимо до діла.
Пасічний. Іще раз прошу вас як людина людину...
Вигура. Яку людину? Що за людина? У мене область відстає! Буду я слухать тут бабські розмови.
Входить Уляна.
Уляна. Он як!
Гусак. Прошу вийти! Сію минуту, нуі
Уляна. Куди! (Підходить до Вигури). Не бійся... чого одступаєш? Вйтуро, Вигуро! Чому нема щастя в нашому колгоспі, кажи?
Вигура. Спитай у Скидана.
Уляна. Питала. Скидан каже — нема щастя і не буде, доки ми душу не однесем у колгосп. Так от ми й дупіі однесли. А де воно? Розкрий секрет, Вигуро. Земля прекрасна, небо синє, роса вечірня, ранішня роса. І сонце, й цвіт, і плід, і пахощі насіння. Чому ж дочка вже хоче кидати нас, батьків старих? Донечко моя...
Вигура. Годі поезії! Роса вечірня... У мене область... Гусак! Гаркавий!.. Де Гаркавий!?
Уляна. Гаркавий? Міліцію вже кличеш? (До Вигури), Де твоя совість? В портфелику захована.
Вигура. Я поїхав... (До Скидана). Все ясно... До вечора весь хліб на станцію по плану! А вечором ми взагалі тебе провіримо. (Виходить).
Уляна (до Гусака). Районний Гусак! Тепер ти в вас хліб забираєш...
Гусак. А ти думала...